Вікіпедія

Каспаров Андрій Рафаїлович

Андрій Каспаров
Народився 6 квітня 1966(1966-04-06)[1] (58 років)
Баку, Азербайджанська РСР, СРСР
Країна  США
 Росія
Діяльність композитор, піаніст
Alma mater Московська державна консерваторія імені Петра Чайковського і Університет Індіани
Знання мов російська
Роки активності 1985–наш час
У шлюбі з Оксана Луцишин
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Каспаров.

Андрій Рафаїлович Каспаров (вірм. Անդրեյ Րաֆաիլի Կասպարով, рос. Андре́й Рафаи́лович Каспа́ров, народився 6 квітня 1966 року) вірмено-американський піаніст, композитор, і професор. Має як американське, так і російське громадянство.

Біографія ред.

Молодість і освіта ред.

Андрій Каспаров народився 6 квітня 1966 року в Баку, Азербайджан, в сім'ї вірменського походження. Почав займатися музикою у віці шести років, і переїхав до Москви у п'ятнадцять. Пізніше вступив у Московську державну консерваторію, яку закінчив з відзнакою за спеціальностями Музична Композиція і Фортепіано, в 1989 і 1990 роках, відповідно.[2][3][4] У консерваторії вивчав гармонію і контрапункт із Юрієм Холоповим, відомим російським музикознавцем. Він навчався гри на клавішних інструментах у таких відомих вчителів як: Ніна Ємельянова, Володимир Бунін, Сергій Дижур, Дмитро Сахаров, і Віктор Мержанов.[5] Його навчання композиції почалися з Тетяною Чудовою і Тихоном Хренніковим; пізніше він продовжив їх в незалежній студії Олександра Чайковського.[5][6]

Подальші докторські дослідження Каспаров проводив у музичній школі Джейкобс і в Індіанському університеті в Блумінгтоні, разом з Клодом Бейкером, Уейном Петерсоном, Харві Солбергом, і Євгеном О'брієном під керівництвом інструктора Томаса Балднера. Він також відвідував курси із вивчення сучасної музики у 1996 році в Дармштадті, Німеччина. Каспаров отримав свій перший ступінь доктора в категорії «Музична композиція» в Університеті штату Індіана в 1999 році.[3][4][5]

Нагороди ред.

В 1985 році нагороджений третьою премією за свою Токкату для фортепіано, і в 1987 році отримав другу премією за свою Шість Афоризмів для флейти, скрипки і віолончелі на Всесоюзному Конкурсі Композиторів.[2][7]

У 1997 році був удостоєний другої премії на Міжнародному конкурсі композиторів імені Прокоф'єва[2][5][8][9] за свою роботу над двома контрастними дванадцятитональними смугами під назвою Соната для фортепіано No. 2.[10]

Кар'єра ред.

Зараз Каспаров — професор музики[11] в Університеті Старого Домініону[en] в Норфолку, Вірджинія, де навчає студентів і випускників музичної композиції, фортепіано. На всіх курсах бакалаврату викладає теорію музики, а також керує ансамблем сучасної музики.[2]

З 1998 до 2008 року, Каспаров очолював Creo, Ансамбль резидентів Університету Старий Домініон для сучасної музики.[12] На своєму останньому виступі в березні 2008 року група презентувала композицію Каспарова Ціцернакаберд , для сучасної музичної вистави і шести музикантів: альт флейта, бас/контрабас-флейти, скрипки, двох ударників і меццо-сопрано.[13] Серед артистів-учасників була танцювальна група «Друге дихання» і меццо-сопрано Ліза Релафорд Костон. Завдяки хореографам Беверлі Кордової Дюан і Христини Йошида була організована танцювальна постановка живої картини з вісьмома артистами, що нагадувала однойменний меморіал жертвам Геноциду вірмен.[14] Каспаров і раніше працював з трупою «Друге Дихання», в 2005 році у співпраці з хореографом Желоном Віейра, над Іао, оригінальним твором для танців, меццо-сопрано, і перкусії, в який були включені елементи традиційного афро-бразильського танцю і бразильського бойового мистецтва капоейра.[15]

Каспаров також відомий як піаніст і музикант. Його дискографія включає кілька альбомів, серед яких фірми звукозапису «Олбані[en]» і «Наксос[en]».[5][16][17][18][19] З 2009 року він став директором Норфолкської палати Гармонії разом з дружиною і товаришем, піаністкою Оксаною Луцишин.[20][21] Вони є співзасновниками дуету Invencia Piano Duo.[9][20]

Робота над Белою Бартоком ред.

Починаючи з 1994 року, разом з Пітером Бартоком і Нельсоном Делламаджіоре, Каспаров почав дослідження в області редагування проектів «Концерту для фортепіано No. 3» Бела Бартока і його «Концерту з Віолончеллю».

Стан здоров'я Бартока різко погіршився під час роботи над завершенням Третього фортепіанного концерту, і це змусило автора лягти до лікарні. Отже, останні сімнадцять заходів партитури були залишені лише як ескізи. Однак перед тим, як лягти у лікарню, автор дав чіткі вказівки своєму синові Пітерові, щоб вставити сімнадцять бар-ліній і подвійний бар в кінці концерту. В поспіху, щоб закінчити роботу, останні слова Бела вимовив рідною угорською мовою. Барток вже не повернувся з лікарні, щоб побачити завершення Концерту для Фортепіано, померши від лейкозу 26 вересня 1945 року. Остаточне оркестрування було врешті виконане з нот композитора його другом, Тібором Шерлі. Третій Концерт для Фортепіано був пізніше опублікований у виданні Шерлі і Ервіна Штайна, за редакцією Boosey & Hawkes[en]. Оригінал рукопису, поряд з численними іншими, пізніше став предметом затяжної судової справи між довірителем майна Бартока, Пітером і другою дружиною Бели, Дітою Пажторі-Барток. Заява довірителя, який стверджував, що композитор втратив права на свою роботу була оскаржена Пітером Бартоком. Той же довіритель також заперечував право Діти на будь-який дохід від продажу музики, доти, доки не вирішиться справа про правовласність. Впродовж сорокарічної юридичної тяганини всі оригінальні рукописи залишалися недоступними. Тільки після смерті довірителя і Діти Пітер зміг відновити повне володіння документами свого батька і почати запланований процес їх редагування. Саме в цей час, серед майна померлого довірителя знайшли Концерт для Віолончелі, який досі вважали втраченим.[22][23][24]

Пітер Барток разом з Нельсоном Делламаджіоре мав на меті передруковувати і переглянути останні виправлення в обох варіантах нотного тексту, а також виправити виявлені друковані помилки, які ніколи не виправляв його батько.[22] Незначні зміни, внесені у фортепіанний концерт, вплинули на зміст основного тону, педалювання, і темпи декількох ключових пасажів. В цілому, серед редагувань були: позначки композитора в кінцевому варіанті рукопису, які не відтворені в остаточній фото-репродукції; додані зміни на основі початкових нарисів Бартока; пропозиції від редакторів і музикантів, які брали участь в минулих концертах; виправлення типографічних неточностей та помилок в друкованих нотних текстах зі зниженням тональності для двох фортепіано.[24]

У 1994 році Каспаров був солістом у світовій прем'єрі нової редакції Концерту для фортепіано № 3 Бели Бартока, яка відбулася у філармонії в місті Колумбус, штат Індіана (раніше Columbus Pro Musica)[25].[9] За словами диригента Девіда Боудена, і Пітера Бартока, який був виконавцем:

«Ці зміни, в загальному зробили фортепіанну частину більш доступною і виправили неточності в структурі акордів….»[26]

Відредаговані видання понижень для двох фортепіано та оркестрової партитури «Концерту для фортепіано № 3» опубліковані Boosey & Hawkes.[22][27][28]

Hommages Musicaux ред.

У 1920 році в пам'ять про покійного Клода Дебюссе, французьке музичне видання La Revue musicale опублікувало твори сучасних композиторів і концертних артистів. Колекція під назвою Tombeau de Claude Debussy вийшла за сприяння Поля Дюка, Альберта Русселя, Ґіана Францеско Маліпіеро, Євгена Гуссенса, Бели Бартока, Флорана Шмітта, Ігоря Стравінського, Моріса Равеля, Мануеля де Ла Фала, та Еріка Сатіє. Натхненний успіхом прем'єрної спільної роботи, редактор Генрі Прюньєр презентував другу присвятну роботу. Семеро із студентів Габріеля Форе працювали над Hommage à Gabriel Fauré, опублікувавши її в 1922. Равель представив роботу для скрипки соло; Чарльз Коечлін і Жан Роже-Дюкасс написали ноти для фортепіано для гри «в чотири руки»; Джордж Енеску, Луї Обер, Флоран Шмітт, і Пол Ладмірал написали тексти для фортепіанних соло.[29][30]

Разом із скрипалями Дезіре Рухстрат і Павлом Ільяшовим, віолончелістом Девідом Канліфом, гітаристом Тімоті Олбирчем, і меццо-сопрано Лізою Релафорд Костон, фортепіанний дует Invincea (Андрій Каспаров і Оксана Луцишин) у 2007 на студії "Олбані"[en] записали Hommages Musicaux, яка складалась із Tombeau de Claude Debussy і Hommage à Gabriel Fauré.

Робота над Флораном Шміттом ред.

В середині 1990-х, під час написання Hommages Musicaux, фортепіанний дует Invencia був залучений до створення каталогу композитора Флорана Шмітта. Створений як присвята Клоду Дебюссі і Габрієлю Форе, запис включав в себе Tombeau de Claude Debussy і Hommage à Gabriel Fauré. У кожному з цих циклів міститься одна з робіт Шмітта для фортепіано. Каспаров і Луцишин були:

«…взяті у полон багатством багатошарової гармонії і текстур Шмітта, а також життєздатністю ритмічних структур в музиці.»[31]

Присвята Каспарова дуетно-фортепіанній музиці Флорана Шмітта, у співпраці з Оксаною Луцишин, завершилася випуском чотирьох дисків на Naxos Records, як частина його серії Grand Piano [Архівовано 24 березня 2016 у Wayback Machine.].[9][20][32][33]

Випущений у 2012 році, «Том 1» вміщував Trois rapsodies, Op. 53, і написану в 1899 році Шміттом Sept pièces, Op. 15, яка ніколи раніше не записувалась на студії. Альбом завершувала раніше неопублікована робота Rhapsodie parisienne.[32][34] Складена в 1900 році, вона є однією з двох неопублікованих дуетних композицій Шмітта. За словами Каспарова, нотатки в нотах вказують, що композитор призначав цю композицію для більш пізнього оркестрування.[31] Спеціальний дозвіл на запис Rhapsodie parisienne був наданий мадам Енні Шмітт, онукою Флорана.[32] Перший Том був визнаний «Записом місяця» і «Вибором критиків» за думкою MusicWeb International і Naxos Records відповідно, в травні 2013 року. [35][36]

Наразі невідомо, чи так багато творів Шмітта для фортепіанного дуету коли-небудь були публічно представлені в Європі, як після відродження їх дуетом Invincea. Частина, яку Шмітт написав як етюд для фортепіано, зокрема два прем'єрні записи Sur cinq notes, Op. 34 і Eight Easy Pieces, Op. 41, були включені до дуетного «Тому 2». Каспаров стверджував, що Шмітт експериментував з методом композиції на перших п'яти нотах діатонічного звукоряду, метод, яким згодом скористався Ігор Стравінський у своїх Five Easy Pieces для фортепіанного дуету (1917р),[37] та Les cinq doigts для фортепіанного соло (1921р).[38]

«Том 3» зібрав дебютні записи за 6 років роботи з 1895 по 1902: Musiques foraines, Op. 22 і Marche du 163 R.I., Op. 48. «Том 4» ознаменувався ще однією композиціяєю Шмітта, написаною з п'яти заданих нот primo частини Trois pièces récréatives, Op. 37. Той же альбом містив перше в історії видання Lied et Scherzo, Op. 54, у версії Шмітта для фортепіано в чотири руки на двох роялях. Композиція складена в 1910 році для подвійного духового квінтету. Альтернативні видання цієї частини також були підготовлені композитором для валторни чи віолончелі у поєднанні з фортепіано.[39]

Нагороди ред.

  • Третє місце, Всесоюзний конкурс композиторів (1985).[2][7]
  • Друге місце, Всесоюзний конкурс композиторів (1987).[2][7]
  • Друге місце, Міжнародний конкурс композиторів імені Сергія Прокоф'єва (1997).[2][5][8][9]
  • Приз Альбера Русселя, Міжнародний конкурс піаністів музики 20-го століття в Орлеані (1998).[9][40][41][42]
  • Plus Award, ASCAP[en] (1999—2011, 2013).[43]
  • Переможець, Національний конкурс композиторів сучасного суспільства звукозапису.[44]

Композиції ред.

  • Токата для фортепіано.[7][45]
  • Соната для фортепіано № 1 на основі вірменських шараканов.[5]
  • Соната для фортепіано № 2.[46][47]
  • Каденція для ЛвБ для фортепіано соло.
Композиція заснована на деяких гармонійних і мелодійних уривків з фортепіанного тріо Бетховена № 3, до мінор, соч. 1.[48][49]
Написана в 2011 році, робота заснована на літургійному гімні, Ave Maris Stella (Радуйся, Зірка морська), Ґійома Дюфаї.[56]
Написана в 1998 році, композиція заснована на оркестрі, який підлаштовує без порядку і, до остаточного розпаду, змінює розсадження. Рев натовпу імітується промовою музикантів, де слова — запозичені з лексикону політичних в'язнів, російських евфемізмів і нестандартного лексикону — вокалізовані. Включені музичні цитати з 1930-х років, Марсельєзи і гімну СРСР.[5][62]
  • Цицернакаберд для сучасного танцю і шести музикантів: альтової флейти, бас / контрабасової флейти, скрипки, двох ударників і меццо-soprano.[14][63][64]
Відбиває вірменське походження композитора, робота була навіяна однойменною меморіалом, присвяченим жертвам Геноциду вірмен: масових звірств, скоєних під час Першої світової війни в Османській імперії проти вірменського населення Туреччини.[65] Розташований в Єревані, столиці Вірменії, пам'ятник був розроблений архітекторами Сашуром Калашяном і Артуром Тарханяном.[66]
  • Иао для сучасного танцю, меццо-сопрано і ударних.[15]

Вибрана дискографія ред.

Як композитора ред.

  • Vienna Modern Masters:
    • On and Off the Keys: Music for Solo Instruments and Small Ensemble, Distinguished Performers Series IV (Andrey Kasparov, Piano Sonata No. 2)[10]
    • Twentieth Century Classics: Music for Piano and Strings, Distinguished Performers Series III (Andrey Kasparov, Toccata for piano)[67]
    • Music from Six Continents (1999 Series) (Andrey Kasparov, Perestroika for orchestra)[68]
  • Contemporary Record Society:
    • Four Paintings: Contemporary American Composers (Andrey Kasparov, Toccata for piano)[69]
  • Atlantic Music Artist Agency:
    • New Music in Ukraine, Chamber Ensemble (4) (Andrey Kasparov, Michal for solo clarinet)[70]

Як виконавця ред.

Columbus Indiana Philharmonic

Albany Records

  • Hommages Musicaux. Two collections of compositions honouring the memories of Claude Debussy and Gabriel Fauré (Invencia Piano Duo):[29][30]
Tombeau de Claude Debussy
  1. Paul Dukas, La plainte, au loin, du faune
  2. Albert Roussel, L'Accueil des Muses
  3. Gian Francesco Malipiero, A Claudio Debussy
  4. Eugene Goossens, Hommage à Debussy
  5. Béla Bartók, Improvisation on a Hungarian Peasant Song
  6. Florent Schmitt, Et Pan, au fond des blés lunaires, s'accouda
  7. Igor Stravinsky, Fragment des Symphonies pour instruments à vent à la mémoire de C.A. Debussy
  8. Maurice Ravel, Duo pour Violine et Violoncelle (Desiree Ruhstrat, Violin; David Cunliffe, Cello)
  9. Manuel de Falla, Homenaja (Timothy Olbrych, Guitar)
  10. Erik Satie, Que me font ses vallon (Lisa Coston, Mezzo-Soprano)
Hommage à Gabriel Fauré, Seven Pieces on the Name of Fauré (Berceuse sur le nom de Gabriel Fauré)
  1. Maurice Ravel (Pavel Ilyashov, Violin)
  2. George Enescu
  3. Louis Aubert
  4. Florent Schmitt
  5. Charles Koechlin
  6. Paul Ladmirault
  7. Jean Roger-Ducasse
  1. Two Scherzos
  2. Trio Sonata
  3. Ignis Fatuus
  4. Eight Variations on Shalom Chaverim
  5. Piano Sonata No. 2
  6. Sonata for Two Pianos

Naxos Records

  1. Trois rapsodies, Op. 53
  2. Sept pièces, Op. 15
  3. Rhapsodie parisienne
  • Florent Schmitt: Complete Original Works for Piano Duet and Duo — Vol. 2 (Invencia Piano Duo)[31][78][86][87][88]
  1. Sur cinq notes, Op. 34
  2. Reflets d'Allemagne, Op. 28
  3. Eight Easy Pieces, Op. 41
  • Florent Schmitt: Complete Original Works for Piano Duet and Duo — Vol. 3 (Invencia Piano Duo)[86][89][90][91][92]
  1. Marche du 163 R.I., Op. 48, No. 2
  2. Feuillets de voyage, Book 1, Op. 26
  3. Feuillets de voyage, Book 2, Op. 26
  4. Musiques foraines, Op. 22
  • Florent Schmitt: Complete Original Works for Piano Duet and Duo — Vol. 4 (Invencia Piano Duo)[93][94][95][96][97]
  1. Humoresques, Op. 43
  2. Lied et scherzo, Op. 54 (for piano four hands)
  3. Trois pièces récréatives, Op. 37
  4. Une semaine du petit elfe Ferme-l'oeil, Op. 58

Посилання ред.

  1. ↑ Discogs — 2000.
  2. ↑ а б в г д е ж Miller, Lynne. «Hard Work Translates Into Global Success.» Port Folio Weekly 2 Sept. 1997: 9.
  3. ↑ а б «Concert explores music of Serbia.» Iowa City Press-Citizen 27 September 2001: 5D.
  4. ↑ а б Andrey Kasparov – Old Dominion University. Old Dominion University. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 7 березня 2013.
  5. ↑ а б в г д е ж и к «Culture: 'Perestroika' for Symphony Orchestra.» New Times 13 January 2000, No. 607: 8.
  6. ↑ Vlasova, Ekaterina. «A Word About the Young, A Word to the Young: Desiring the Obsession with Ideas.» Sovetskaya Muzyka 11 (1989): 21.
  7. ↑ а б в г д Vlasova, Ekaterina. «At the Editorial Office Piano….» Sovetskaya Muzyka 8 (1990): 40.
  8. ↑ а б Ignatieva, Mariam. «Following Prokofiev's Behests.» Kultura 10 April 1997, No. 14: 2.
  9. ↑ а б в г д е Inside ODU | CD by ODU's Invencia Piano Duo Highlights Works of French Composer. Old Dominion University. 13 вересня 2012. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 2 травня 2013.
  10. ↑ а б Mobia, Steve (April 1999). The Classical Free-Reed, Inc. | CD Review of On and Off the Keys – Music for Solo Instruments and Small Ensemble. Ksanti.net/free-reed. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 7 березня 2013.
  11. ↑ News в Old Dominion University | Board of Visitors Makes Faculty Appointments. Old Dominion University. April 2014. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 22 червня 2014.
  12. ↑ Stanus, Joan. «Ensemble explores new works.» Virginian-Pilot, The Compass 1 October 1998: 10.
  13. ↑ News at Old Dominion University | Final Performance Tonight of Creo, ODU's Contemporary Music Ensemble. Old Dominion University. 18 березня 2008. Архів оригіналу за 21 лютого 2014. Процитовано 7 березня 2013.
  14. ↑ а б Rutherford, Laine M. «Tsitsernakabert: Original piece makes a powerful statement.» Virginian-Pilot 19 March 2008: E5.
  15. ↑ а б Vanhecke, Sue. «Global Dance Vision lives up to name.» Virginian-Pilot 13 June 2005: B10.
  16. ↑ Jacobi, Peter. «Stewart makes bass trombone glamorous.» Herald-Times 1 August 1993: D4.
  17. ↑ Sayegh, Paul. «Virginia Symphony shines at Opera House.» Virginian-Pilot 30 November 1998: B2.
  18. ↑ Guérin, Thierry. «L'âme hongroise d'Andrey Kasparov.» La République du Centre[fr] 9 December 1999: ORL/2.
  19. ↑ VanSlambrook, Holly. «Symphony's opening concert puts spotlight on Russian talent.» Indianapolis Star 5 October 2001: N2.
  20. ↑ а б в Maisey, Jeff (9 вересня 2013). From Russia with a Love of Classical Music. Veermag.com. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 6 жовтня 2013.
  21. ↑ Hampton Roads Show. Chris Reckling, Andrey Kasparov, Oksana Lutsyshyn. NBC. WAVY, Portsmouth. 7 Oct. 2013.
  22. ↑ а б в Bartók, Peter (August 2008). Béla Bartók's works, corrected editions. Bartokrecords.com. Архів оригіналу за 16 грудня 2013. Процитовано 2 травня 2013.
  23. ↑ Somfai, László. Béla Bartók: Composition, Concepts, and Autograph Sources. Berkely and Los Angeles: University of California Press, 1996.
  24. ↑ а б Kasparov, Andrey. «Third Piano Concerto in the Revised 1994 Edition: Newly Discovered Corrections by the Composer.» Hungarian Music Quarterly 11, Nos. 3-4 (2000): 2-11.
  25. ↑ Columbus Indiana Philharmonic (17 вересня 2011). Columbus Indiana Philharmonic | Columbus Indiana Philharmonic History. Thecip.org. Архів оригіналу за 22 лютого 2014. Процитовано 7 березня 2013.
  26. ↑ Sluder, Claude K. «Revised Bartok composition highlights Pro Musica concert.» The Republic 16 February 1994.
  27. ↑ Boosey & Hawkes. Béla Bartók – Piano Concerto 3 (1994). Boosey.com. Архів оригіналу за 9 травня 2016. Процитовано 7 березня 2013.
  28. ↑ Boosey & Hawkes. Béla Bartók – Piano Concerto 3. Boosey.com. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 7 березня 2013.
  29. ↑ а б Harrington, James. «Hommages Musicaux.» American Record Guide 71.1 (2008): 200.
  30. ↑ а б Campbell, John. Artsong Update | Reviews | Hommages Musicaux | Andrey Kasparov and Oksana Lutsyshyn's New CD. Artsongupdate.org. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 5 січня 2014.
  31. ↑ а б в Nones, Phillip (5 лютого 2013). Duo-pianists Kasparov and Lutsyshyn talk about their new Florent Schmitt Recording Project. Florentschmitt.com. Архів оригіналу за 9 серпня 2020. Процитовано 7 березня 2013.
  32. ↑ а б в Nones, Phillip (13 вересня 2012). Get ready for Florent Schmitt’s duo-piano repertoire … all four CDs’ worth!. Florentschmitt.com. Архів оригіналу за 22 березня 2016. Процитовано 7 березня 2013.
  33. ↑ Harrington, James. «Schmitt: Crepuscules; Ombres; Enfants; Et Pan, au Fond des Bles Lunaires s'accouda.» American Record Guide 77.5 (2014): 156.
  34. ↑ Nones, Phillip (14 квітня 2014). Brilliance and Sophistication: Florent Schmitt’s Trois Rapsodies (1904). Florentschmitt.com. Архів оригіналу за 19 березня 2016. Процитовано 22 червня 2014.
  35. ↑ Byzantion (May 2013). Review: Recording of the Month. Musicweb-international.com. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 11 грудня 2013.
  36. ↑ Naxos Records (May 2013). Critics' Choice for May 2013: Grand Piano. Naxos.com. Архів оригіналу за 10 липня 2014. Процитовано 11 грудня 2013.
  37. ↑ Easy Pieces (5) for piano, 4 hands - Igor Stravinsky | Details, Parts / Movements and Recordings | AllMusic. AllMusic. Архів оригіналу за 29 квітня 2015. Процитовано 20 липня 2015.
  38. ↑ Nones, Phillip (17 червня 2012). World-Premiere Recordings of Florent Schmitt’s Music for Piano Duet and Duo. Florentschmitt.com. Архів оригіналу за 14 березня 2016. Процитовано 6 жовтня 2013.
  39. ↑ Nones, Phillip (13 жовтня 2012). The Invencia Piano Duo Completes its Florent Schmitt Series on the Naxos Grand Piano Label. Florentschmitt.com. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 12 листопада 2013.
  40. ↑ Serrou, Bruno. «Le concert de préfiguration du Concours international d'Orléans.» La Lettre du musicien[fr] 201 (1998): 35.
  41. ↑ Concours international de piano d'Orléans (1998). Concours international de piano d'Orléans | 3ème Concours – 1998. Oci-piano.com. Архів оригіналу за 11 вересня 2013. Процитовано 7 березня 2013.
  42. ↑ «Orléans-Express: Master class avec Kasparov.» La République du Centre 9 December 1999: OPB1.
  43. ↑ «Music professor at ODU receives prestigious award in classical music.» Virginian-Pilot 29 November 1999: B3.
  44. ↑ Contemporary Record Society. Contemporary Record Society | Competition Events. Mysite.verizon.net. Архів оригіналу за 12 жовтня 2012. Процитовано 7 березня 2013.
  45. ↑ Kasparov, Andrey. «Toccata.» Piano Works by Soviet Composers, Vol. 2. Moscow: Muzyka, 1989. 27-40.
  46. ↑ Kasparov, Andrey. Piano Sonata No. 2. Moscow: Kompozitor Publishing, 2000.
  47. ↑ Kasparov, Andrey (8 серпня 2013). Andrey Kasparov: Piano Sonata No. 2. YouTube.com. Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 7 січня 2015.
  48. ↑ Old Dominion University Calendar | ODU Professor Lutsyshyn to Perform Works of Kasparov at Chrysler Museum Event. Old Dominion University. 3 лютого 2011. Архів оригіналу за 31 жовтня 2014. Процитовано 6 жовтня 2013.
  49. ↑ Kasparov, Andrey (8 березня 2013). Andrey Kasparov: Cadenza for LvB. YouTube.com. Архів оригіналу за 9 березня 2016. Процитовано 2 квітня 2014.
  50. ↑ Walker, William Thomas (4 вересня 2012). Classical Voice of North Carolina (CVNC) | The Invencia Piano Duo's Imaginative Program Explored Rarities with a French Touch. CVNC.org. Архів оригіналу за 7 квітня 2014. Процитовано 7 березня 2013.
  51. ↑ Butzer, Stephanie (6 вересня 2012). The Pendulum | Review: Piano duo moves with the music. Elonpendulum.com. Архів оригіналу за 7 квітня 2014. Процитовано 2 травня 2013.
  52. ↑ а б Piano Duo Performance. Old Dominion University. 20 березня 2011. Архів оригіналу за 15 січня 2013. Процитовано 6 жовтня 2013.
  53. ↑ Invencia Piano Duo (13 грудня 2012). Andrey Kasparov: Fantasy on Lutheran Chorales. YouTube.com. Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 2 квітня 2014.
  54. ↑ Invencia Piano Duo (30 листопада 2012). Maurice Ravel: La valse. YouTube.com. Процитовано 2 квітня 2014.
  55. ↑ Campbell, John (17 лютого 2014). Artsong Update | Reviews | Norfolk Chamber Consort: Berlin Philharmonic Wind Quintet with Andrey Kasparov, Piano. Artsongupdate.org. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 27 липня 2014.
  56. ↑ Shapiro, Craig. «'Universe' encompasses music, poetry and celestial images.» Virginian-Pilot 13 February 2011: E12.
  57. ↑ Kasparov, Andrey. «Michal.» SCI Journal of Music Scores 33 (2002): 5-11.
  58. ↑ Dyomin, Andriy (22 червня 2014). Andrey Kasparov: Michal for solo clarinet. YouTube.com. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 7 січня 2015.
  59. ↑ Juilliard School (April 2013). The Juilliard Journal | Community News: The Latest on Faculty, Staff, and Students. Juilliard.edu. Архів оригіналу за 22 серпня 2016. Процитовано 23 травня 2013.
  60. ↑ Jenkins, Annika. «Sonic Youth.» Symphony 64.4 (2013): 27-28.
  61. ↑ Jenkins, Annika (13 червня 2013). Andrey Kasparov: Rhapsody on Hassidic Tunes. YouTube.com. Процитовано 2 квітня 2014.
  62. ↑ Mikula, Jiri (17 листопада 2014). Andrey Kasparov: Perestroika. YouTube.com. Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 7 січня 2015.
  63. ↑ Old Dominion University Calendar | Diehn CREO Concert: The Synergy of Dance, Art and Music. Old Dominion University. 18 березня 2008. Архів оригіналу за 11 жовтня 2017. Процитовано 7 березня 2013.
  64. ↑ Yerevan[bg] 3 November 2008: 7.
  65. ↑ Rutherford, Laine M. «Composer and troupe pay tribute to Armenia.» Virginian-Pilot 15 March 2008: E5.
  66. ↑ Armenian Genocide Museum-Institute. Armenian Genocide Museum-Institute | Tsitsernakaberd Memorial Complex History. Genocide-museum.am/eng. Архів оригіналу за 27 квітня 2019. Процитовано 7 березня 2013.
  67. ↑ Vienna Modern Masters. Twentieth Century Classics, Vienna Modern Masters – VMM2025. Gdv.home.xs4all.nl. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 7 березня 2013.
  68. ↑ Vienna Modern Masters. Music From Six Continents, Vienna Modern Masters – VMM3049. Gdv.home.xs4all.nl. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 7 березня 2013.
  69. ↑ Contemporary Record Society. Contemporary Record Society | List of Compact Disc Recordings. Mysite.verizon.net. Архів оригіналу за 4 жовтня 2012. Процитовано 7 березня 2013.
  70. ↑ Atlantic Music Artist Agency (2006). New Music in Ukraine, Chamber Ensemble: Webern, Shchetynskyi, Kasparov, Mirzoev, Meder, Kagel, Runchak. Umka.com/eng. Архів оригіналу за 20 квітня 2016. Процитовано 7 березня 2013.
  71. ↑ Columbus Indiana Philharmonic (9 жовтня 2004). Columbus Indiana Philharmonic | 2004-2005 Season, Back Home Again | Rachmaninoff by Kasparov | Release 210. Thecip.org. Архів оригіналу за 13 липня 2013. Процитовано 12 липня 2013.
  72. ↑ Cook, Paul. «Ignis Fatuus.» American Record Guide 72.5 (2009): 101—102.
  73. ↑ Zick, William J. (16 квітня 2010). Composer Adolphus C. Hailstork, Eminent Scholar at Old Dominion University, Was Born 17 April, 1941; Has 27 CDs. AfriClassical.com. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 21 травня 2013.
  74. ↑ Clarke, Colin. «Hailstork: 2 Scherzos.» Fanfare 33.1 (2009): 157—158.
  75. ↑ Clarke, Colin. «Defining Self: Adolphus Hailstork in Interview.» Fanfare 36.3 (2013): 40-44.
  76. ↑ Campbell, John. Artsong Update | Reviews | Ignis Fatuus | Lutsyshyn and Kasparov Play Adolphus Hailstork's Piano Works on New CD. Artsongupdate.org. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 5 січня 2014.
  77. ↑ Theodore Presser Company. Latest Releases for Keyboard: Adolphus Hailstork. Presser.com. Архів оригіналу за 23 жовтня 2012. Процитовано 7 березня 2013.
  78. ↑ а б Fleury, Michel. «Les CD de A à Z: Florent Schmitt.» Classica[fr] 152 (2013): 102.
  79. ↑ Schäfer, Burkhard. «Florent Schmitt: Complete Original Works for Piano Duet and Duo — Vol. 1.» PianoNEWS[de] Jan./Feb. 2013: 109.
  80. ↑ Clarke, Colin. «F. Schmitt Complete Original Works for Piano Duet and Duo, Volume 1.» International Piano [Архівовано 5 лютого 2016 у Wayback Machine.] Jan./Feb. 2013: 82.
  81. ↑ Harrington, James. «Schmitt, F.: Piano Duet and Duo Works (Complete), Vol. 1 (Invencia Piano Duo).» American Record Guide 76.3 (2013): 154—155.
  82. ↑ Barnard, Nick (March 2013). Schmitt, Florent, Grand Piano GP621. Musicweb-international.com. Архів оригіналу за 8 травня 2016. Процитовано 21 травня 2013.
  83. ↑ Byzantion (March 2013). Florent Schmitt (1870-1958): Complete Original Works for Piano Duet & Duo, vol.1. Artmusicreviews.co.uk. Архів оригіналу за 30 жовтня 2013. Процитовано 21 травня 2013.
  84. ↑ Lemco, Gary (20 травня 2013). Florent Schmitt: Complete Original Works for Piano Duet and Duo, Vol. I. Audaud.com. Архів оригіналу за 31 жовтня 2014. Процитовано 23 травня 2013.
  85. ↑ Hernández, Jonathan Sánchez (June 2013). Schmitt, F.: Piano Duet and Duo Works (Complete), Vol. 1 (Invencia Piano Duo) (Spanish) . Ritmo. Архів оригіналу за 5 листопада 2014. Процитовано 16 червня 2013.
  86. ↑ а б Byzantion (May 2013). Florent Schmitt (1870-1958): Complete Original Works for Piano Duet & Duo, vol.2 & vol.3. Artmusicreviews.co.uk. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 6 червня 2013.
  87. ↑ Kreindler, William (May 2013). Schmitt, Florent, Grand Piano GP622. Musicweb-international.com. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 6 червня 2013.
  88. ↑ González, Jordi Caturla (September 2013). Schmitt, F.: Piano Duet and Duo Works (Complete), Vol. 2 (Invencia Piano Duo) (Spanish) . Ritmo. Архів оригіналу за 5 листопада 2014. Процитовано 11 грудня 2013.
  89. ↑ Lemco, Gary (17 червня 2013). Florent Schmitt: Complete Original Works for Piano Duet and Duo, Vol. 3. Audaud.com. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 27 червня 2013.
  90. ↑ Fleury, Michel. «Les CD de A à Z: Florent Schmitt.» Classica 154 (2013): 108.
  91. ↑ Morgan, Dan (August 2013). Florent Schmitt (1870-1958), Complete Original Works for Piano Duet and Duo – Vol. 3. Musicweb-international.com. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 16 вересня 2013.
  92. ↑ Harrington, James. «Schmitt: Piano Duets 3.» American Record Guide 76.5 (2013): 179—180.
  93. ↑ Byzantion (October 2013). Florent Schmitt (1870-1958), Complete Original Works for Piano Duet and Duo – Vol.4. Musicweb-international.com. Архів оригіналу за 8 травня 2016. Процитовано 12 листопада 2013.
  94. ↑ Morgan, Dan (November 2013). Florent Schmitt (1870-1958), Complete Original Works for Piano Duet and Duo – Vol. 4. Musicweb-international.com. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 12 листопада 2013.
  95. ↑ Scott, Phillip. «Schmitt: Humoresques. Lied and Scherzo. Trois pièces récréatives. Une semaine du petit elfe. Ferme-l'oeil • Invencia Piano Duo • GRAND PIANO 624.» Fanfare 37.4 (2014): 372—373.
  96. ↑ Round, Michael. «Schmitt: Complete Original Works for Piano Duet and Duo, Volume 4.» International Record Review 13.10 (2014): 57.
  97. ↑ Fleury, Michel. «Les CD de A à Z: Florent Schmitt.» Classica 160 (2014): 102.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Каспаров_Андрій_Рафаїлович&oldid=40221917