Кароль Сцібор-Мархоцький

Кароль Сцібор-Мархоцький (1794 м./тепер село/ Миньківці Дунаєвецький р-н, Хмельницька обл. — листопад 1881 рр., м. Одеса) — один з керівників Польського повстання 1830-31 рр. на Поділлі, яскравий представник покоління українсько-польської інтелігенції ХІХ століття, соратник багатьох видатних поляків і росіян-опозиціонерів, зокрема, Адама Міцкевича.

Кароль Сцібор-Мархоцький
Кароль Сцібор-Мархоцький.jpg
Народився 1794
Миньківці, Дубенський повіт, Волинська губернія
Помер листопад 1881
Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія
Батько Сцибор-Мархоцький Ігнацій
Кароль Сцібор-Мархоцький.jpg

Батьки — антикріпосник Ігнацій Сцібор-Мархоцький та Ева Руффо. Освіту отримував вдома — батько, виховував і навчав хлопчину та доньок за рекомендаціями Ж. Ж. Руссо «назад до природи!». Чимало важливого пізнав він і під час спільних з батьком закордонних подорожей. По батьківській лінії йому передалися музичні здібності. З раннього дитинства Кароль був одним з головних героїв Обжинків (Свята Церери), де у костюмі  пастушка прокладав першу борозну на полі.

ДіяльністьРедагувати

Ставши повнолітнім і отримавши певні права, Кароль Мархоцький занурився у вир подій та віянь, які  зароджувалися, розквітали і занепадали у тогочасному суспільстві. Від батька він перейняв захоплення ідеалами французьких просвітителів. Був невід'ємною частинкою подільського бомонду, зокрема, членом масонської ложі «Озіріс до полум'яної зорі», що з 1818 по 1822 р. діяла у Кам'янцi-Подiльському. Після розгону подільських масонів К. Мархоцький наступні роки життя молодого графа були тісно пов'язані з Причорномор'єм. 1824 р. він надав допомогу відомому вченому-ботаніку А. Л. Андржійовському (1785—1868 рр.), котрий спільно з К. Монюшко збирав колекції рослин на Півдні України.

Незважаючи, що наражав себе на небезпеку і потенційне ув'язнення, К. Мархоцький зробив чималу послугу опальному польському поету Адаму Міцкевичу, коли той у 1825 р., жив у Одесі, і мав заборону на вільне пересуватися по території Причорномор'я. Саме, К. Мархоцький посприяв таємному виїзду з міста до свого хутора Любомили. Там поет написав перший варіант знаменитого сонету «Акерманский степ», а К. Мархоцький організував незаконний перетин лиману та зустріч А. Міцкевича з другом Серафимом Гациським у Акермані.

Національно-визвольна діяльністьРедагувати

Наприкінці 1825 р. Кароля Мархоцького підозрювали у зв'язках з декабристами. Його заарештували, тимчасово етапували у м. Б'ялисток, але після кількоденних допитів відпустили додому.

У 1831 р. К. Мархоцький Кароль був у гущі національно-визвольних подій, спільно з іншими поміщиками Ушицькому повіті підтримав «Патріотичне товариство» і його керівний орган на Поділлі. Його обрали делегатом від подільских повстанців до генерала Юзефа Дверницького, який базувався на Волині. У березні 1831 р. разом з С. Раціборським К. Мархоцького обрали помічником (емісаром) графа В. Тишкевича, на якого покладалася підготовка самого повстання.

Після отримання звістки, що генерал Дверницький з військом  вирушив на Поділля, 30 квітня 1831 року з власного помістя Струга виступив маршалок Леон Стемпковський з братом Вінсентом та 57 добровольцями. Проте  після перших невдач  Л.Стемковський відмовитися від керівництва загоном і передав його К.Мархоцькому. Неподалік від Бару загін Мархоцького зріс до 87 кіннотників. Близькість міста, де уклали Барську конфедерацію, підіймало патріотичний дух повстанців. Однак надія на поповнення невеликого загону могилівськими і ямпольськими союзниками не оправдалася. Ще й до того половина своїх покинула лави.

Останній бій повстанців провели біля с. Струга. Л. Стемпковського полонили.  Дещо пізніше при спробі перебратися до Галичини, в полон потрапив і капітан К.Мархоцький, якого після арешту відправили до Житомира. По завершенні слідства графа Мархоцького вислали до Курська, а потім до Пермі. Проте наприкінці 1832 р. К. Мархоцький повернувся у Миньківці, де й мешкав під таємним наглядом.

1836 р. на Поділля прибув засновник організації «Молода Польща», радикальний політик Шимон Конарський.  Через своїх однодумців гість запрошував на зустрічі місцевих поміщиків-поляків і агітував вступити до товариства, зокрема, і К. Мархоцького. Той не погодився. Але після того як у травні 1838 р. Ш. Конарського заарештували у Вільно, учасників «Молодої Польщі» і К. Мархоцького, зокрема, після слідства засудили і відправили до Тобольська.

К. Мархоцький отримав статус змовника. У нього остаточно конфіскували у власність держави м. Миньківці і довколишні села.

На засланні у Тобольську К. Мархоцький затоваришував з декабристами М. О. Фонвізіним і Н. Д. Фонвізіною, братами Павлом і Сергієм Бобрищевими-Пушкінами, І. О. Анненковим, О. М. Муравйовим, доктором Ф. Б. Вольфом, С. М. Семеновим, Ф. М. Башмаковим, П. М. Свистуновим, бароном В. І. Штейнгелем, князем О. П. Барятинским. Доброзичливо відгукувалися про К. Мархоцького у своїх мемуарах видатна польська патріотка Ева Феліньська і навіть донька російського чиновника Марія Францева.

Сільськогосподарські  здобуткиРедагувати

Відбувши покарання, К. Мархоцький повернувся із заслання до Одеси. Польський історик Т. Цєсельський, посилаючись на документи з Державного архіву Одеської області, стверджує, що це сталося близько 1852 р. Тоді ж придбав у Meдзяховських 110 га землі з маєтку Любомиля, намагався повернути решту земель через суд, але на той час це не  вдалося . В інших документах та спогадах, на які посилається одеський дослідник Мархоцьких та Руффіполісу С.Аргатюк, читаємо, що провівши в засланні 6 років, К. Мархоцький 1845 р. отримав дозвіл на поселення біля Одеси і того ж року виїхав з Тобольська. Після повернення до Андріанівки (Грибівки) К. Мархоцький хазяйнував на своїй ділянці землі, виділеній сестрою Емілією. В «Алфавітному списку населених місць Херсонської губернії, з показом їх власників» (на 1856 р.) вказано, що К. Мархоцькому належать хутори Бузиновата (Роксолани) і Отарик, де разом нараховувалося 25 дворів, тоді як Біляївка (Любомила) була записана за його сестрою, полковницею Емілією Інгістовою. Ще одним аргументом на користь другої версії є повідомлення про те, що наприкінці 40-х років К. Мархоцький знову підтримав науковців. Цього разу — археолога П. В. Беккера, котрий задався темою знайти в дельті р. Барабой залишки давньогрецької Офіуси. Більше того, на честь племені роксоланів перейменував у Роксолани село Бузиновата.

За словами Маріяна Дубецького, після повернення із заслання К. Мархоцький: «чи не до останніх днів працював як селянин на невеликій ділянці землі». У сільськогосподарських журналах навіть побачили світ кілька його статей про акліматизацію зернової пшениці-арнаутки в степовій зоні. Напередодні селянської реформи 1861 року перевів  місцевих селян у розряд державних.

На початку 1860-х років  К. Мархоцький знову потрапив  під нагляд поліції. Напередодні так званого другого польського повстання 1863—1864 рр. він бував у будинку Шеліотів (Шеміотів) в Одесі, де велися розмови про визволення Польщі.

Кароль Сцібор-Мархоцкий помер на початку листопада 1881 р. і похований у м. Одеса.

Родина і нащадкиРедагувати

Його невелику маєтність успадкували п'ять синів, які народилися у шлюбі з другою дружиною Елеонорою Рогузькою (1819—1897 рр.): Альберт (1850—1911), Людвіг (1852—1936), Карл (1854—1929), Казимир (1856—1915), і Юліан-Клавдій (1858—1928).

ДжерелаРедагувати

  1. Цєсельський Т. На Поділлі і на Чорному морі — родина Сцібор-Мархоцьких  // Наукові записки Центру Мархоцькознавства. –  Т.3. –  Хмельницький, 2011.–  С. 16-36.
  2. Аргатюк Сергій. Кароль Сцібор Мархоцький //Наукові записки Центру Мархоцькознавства. –  Т.4. –  Хмельницький, 2013.– С. 29-48.
  3. Захар'єв В.. Кароль Сцібор-Мархоцький: гідний син батька реформатора// Освіта, наука і культура на Поділлі. Збірник наукових праць. — Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2013. — Т.20: 95-річчю заснування Кам'янець-Подільського державного українського університету присвячується. — C. 153—163.
  4. Баженов Л. Життя  і діяльність графа Ігнація Мархоцького в українській і польській художній літературі та історіографії ХІХ — початку ХХІ ст.//Україна — Європа — Світ: міжнародний збірник наукових праць на пошану проф. М. М. Алексієвця.  – Тернопіль, 2011. — Вип. 5. — Ч.  2. — С. 241—247.
  5. Колесник В. Відомі поляки в історії Вінниччини. Біографічний словник. — Вінниця, 2007. — С.404-408.
  6. Marja Danilewiczowa. Nydor Zaborowski: zycie i tworczosc. 
  7. Dioniza Wawrzykowska-Wierciochowa. «Emilia Sczaniecka». Opowieść biograficzna. Warszawa: Wydaw. Min. Obrony Narodowej, 1970.
  8. Szaszor Bozydar. Ignacy hr. Ścibor Marchocki. Opowiadanie [Wspomnienia z pierwszej éwierci XIX w.]. — Przeglad Europejski, 1863. Мaj, R. 1, Т. IV. –  S. 362.
  9. Kowalski F. Wspomnienia. Pamiętnik Franciszka Kowalskiego. Tom 2. — Kijów: Nakładem Leona Idzikowskiego, 1859. — S.49.
  10. Ewa Felińska. Wspomnienia z podróży do Syberyi i pobytu w Berezowie i Saratowie. Т.1. — Wilno, 1852. — S.53.
  11. Andrzejewski A.  Ramoty starego Detiuka o Wołyniu. Tom III. — Wilno, 1921. — S.171-172.
  12. Wrotnowski F. Powstanie na Wołyniu, Podolu i Ukrainie w roku 1831.Т.1.– Paryż, 1837. — S.112-116, 229.
  13. Wrotnowski F. Powstanie na Wołyniu, Podolu i Ukrainie w roku 1831.Т.2. — Paryż, 1838. — S.34-38.
  14. Adam Michalowski: My memoirs. Prepared for printing and supplied with an introduction and notes of reference by Elěbieta Helena Nieciowa / Rocznik bibioteki Polskie Akademii nauk w Krakowie. Rok ХІІІ. –  Wroclaw-Warszawa-Krakow, 1967. — S.194-195.
  15. Францева М. Д. Воспоминания // Исторический вестник: историко-литературный журнал. Т.ХХХІІ. — С.-Петербург, 1888. — С.390.
  16. Piotrowski Rufin. Pamiętniki z pobytu na Syberii, t. III. — Poznań, 1861. — S. 5.
  17. Dubiecki Marian. Z wrażń odeskih // Na Kresach i za Kresami. Wspomnienia i szkice. T. 2. — Kijów, 1914. — С.312.
  18. Dubiecki М. Karol Scibor Marchocki (Wspomnienie pośmiertne.) // Kłosy, № 872. — Warszawa, 22 lipca / 3 sierpnia 1882 r. TOM XXXV. — S.66.
  19. Роллє Антоній Юзеф. Граф Редукс /Переклад з польськ. Василь Ганущак./ — Дрогобич, 2008. -  81 с.
  20. Сецинский Е. Исторические сведения о церквях и приходах Подольской епархии. Ушицкий уезд // Труды Подольского церковного историко-археологического общества. — Каменец-Подольск, 1911. — Вып. ХI.
  21. Копылов А. Миньковецкое государство. Исторический очерк // Русский вестник. — СПБ, 1895. — № 1. — С. 175—195; № 5. — С.85-119.
  22. Евтихиев Е. Миньковецкое государство //Новое слово. — 1913. ­ № 3.  – С. 34-52.
  23. Aftananzy R. Dzieje rezydencji  na dawnych kresach Rzeczypolpolitej: Wojewodztwo podolskie. — Wroclaw. –  S.255-256.
  24. Marchocki-Scibor J. Wspomnienia.  – Biblioteka  Narodowa w Warszawie. — Ark. 13234. — S. 1.
  25. Серков А. И. Русское масонство. 1731—2000. Энциклопедический словарь: Российская политическая энциклопедия, 2001 г. — С.525.
  26. Andrzejewski A. Ramoty starego Detiuka o Wołyniu. Tom III. — Wilno, 1921. — S.171-172.
  27. Ланда С. С.  Мицкевич накануне восстания декабристов (Из истории литературных связей)// Литература славянских народов, Т.4. — М., 1959. — С. 119.
  28. Richard, Otto Spaizier: Historja powstania narodu polskiego w roku 1830 i 1831. t.1. — Paryż: J. Pinard, 1833. — S.333.
  29. Wrotnowski F. Powstanie na Wołyniu, Podolu i Ukrainie w roku 1831.Т.1. — Paryż, 1837. — S.229.
  30. «По отношению генерала Ридигера о задержанном вблизи австрийской границы помещике Подольской губернии местечка Миньковец Кароле Мархоцком» // ЦДIАУ (Київ). — Ф. 442. — Оп. 782. — Спр. 161.
  31. «Дело о графе Карло Мархоцком» / ЦДІА (Київ). — Ф.470. — Один. зіб. 88. — Арк. 24 об.
  32. Связи революционеров России и Польши ХІХ-начала ХХ в.: сборник документов/ Академия наук СССР, Институт славяноведения. — М .,1968. — С.175.
  33. Wspomnienia z podroży do Syberyi i pobytu w Berezowie, spisane przez Ewę Felińskę. Wilno, 1850 // Przegląd Poznański. Pismo miesięczne. — T.ХІІ. — Poznań, 1850. — С.100-101.
  34. Беккер П. В. Берег Понта Евксинского от Истра до Борисфена, в отношении к древним его колониям. — ЗООИД, III. — Одесса, 1853. — С.207.
  35. Восстание 1863 года: материалы и документы. Т.5 (Т.10. вып.2). — Москва-Вроцлав, 1964. — с.19.
  36. Лукин В. Граф Мархоцкий, государство Миньковецкое и еврейское книгопечатание на Украине // Лехаим. — Москва, 2007. — № 9(185), Сентябрь. — С.311.