Карл I Орлеанський (фр. Charles d'Orléans, 24 листопада 1394, Париж — 5 січня 1465, Амбуаз) — герцог Орлеанський (1407—1465), граф де Блуа, де Дре і де Куртене, французький феодал і воєначальник, член королівського дому Валуа, один з найбільш видатних поетів Франції.[6][7]

Карл I Орлеанський
фр. Charles Ier d'Orléans
Charles I de Valois, Duke of Orléans.jpg
Народився 24 листопада 1394[1]
Париж, Королівство Франція
Помер 5 січня 1465 (70 років) або 4 січня 1465(1465-01-04)[2][3][4] (70 років)
Амбуаз
Поховання Абатство Сен-Дені
Країна Bannière de France style 1500.svg Франція
Діяльність поет, письменник
Знання мов середньофранцузька[1]
Титул Герцог
Рід Валуа
Батько Людовик Орлеанський[5]
Мати Валентина I[5]
Брати, сестри  • Marguerite, Countess of Vertusd, John, Count of Angoulêmed[5], Жан де Дюнуа і Philipd
У шлюбі з Ізабелла Валуа (королева Англії)[5], Bonne of Armagnacd і Maria of Clevesd[5]
Діти Людовик XII[5], Joan of Valois, Duchess of Alençond, Marie of Orléans, Viscountess of Narbonned[5] і Alejandra Of Orleansd
Нагороди
Орден Золотого руна
Arms of Charles dOrleans (Milan).svg

Походив з Орлеанської гілки династії Валуа. Карл був онуком короля Карла V Мудрого, сином герцога Людовика Орлеанського і Валентини Вісконті. Згодом його син Людовик у 1498 році став королем Франції як Людовик XII.

ЖиттєписРедагувати

Народився 24 листопада 1394 року в Отелі Сен-Поль в Парижі. До 1407 року був титулярним графом Ангулемським, у 1406 році став герцогом де Валуа, після смерті батька — герцог Орлеанський (1407—1465), крім того носив титули: графа де Блуа, де Дре і де Куртене, сеньйора де Люзарша, де Шаблі, де Ла-Фер-ан-Тарденуа, де Гандель, де Шалон-сюр-Марн, де Седенія, де Шатільон, де Креси, д'Еперне і де Монтаржи.

У 1415 році після битви під Азенкуром герцог Орлеанський потрапив в англійський полон і 25 років провів у лондонському Тауері. Цінність бранця полягала в тому, що він був номінальним главою арманьяків, крім того за нього було нікому сплатити викуп. Ніяких забав у Тауері не було, тому він почав писати вірші. Звільнений з англійського полону завдяки зусиллям бургундського герцога Філіппа Доброго, а викуп сплатив з приданого своєї третьої дружини Марії, дочки герцога Клевського. Його повернення в Орлеан було відзначено народом як велике свято; сам герцог до свого повернення написав баладу з рефреном «(знайте), що миша поки ще жива». За одним з джерел, він до цього часу знав французьку гірше англійської.

 
Карл Орлеанський у лицарській сукні.

Майстер балади (написав 131 баладу), рондо (понад 400), пісні. До нього (як до «принцу» — судді поетичного змагання) звернені деякі балади його сучасника Франсуа Війона. Проводив поетичні змагання в Блуа (найвідоміше — конкурс балад на рядок «Від спраги вмираю над струмком», оголошений з нагоди пересохлого в замку колодязя; в змаганні взяв участь сам Карл, Війон і багато інших поетів). Карл писав вірші не тільки французькою, але і англійською мовою, яку за час полону вивчив досконально. Його вважають зачинателем традиції слати записки коханим у день святого Валентина: в Британському музеї є відправлене ним 14 лютого 1416 року віршоване послання дружині.

Помер 5 січня 1465 року в Амбуазі. Похований у Парижі.


Сім'яРедагувати

ДружиниРедагувати

ДітиРедагувати

  • Від першої дружини:
  • Від другої дружини не було.
  • Від третьої дружини:

ТвориРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Брокгауз-Ефрон, 1890—1907./Карл Орлеанский (рос.)
  • Hella S. Haasse et traduit du néerlandais par Anne-Marie de Both-Diez, En la forêt de longue attente le roman de Charles d'Orléans, Paris, Éd. du Seuil, 2007 (фр.)

ПриміткиРедагувати

  1. а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Find a Grave — 1995.
  3. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. Pas L. v. Genealogics — 2003. — ed. size: 683713
  5. а б в г д е ж Kindred Britain
  6. Mlle de Keralio. Collection des meilleurs ouvrages francois, composés par des femmes, dédié aux femmes francaises. 1786
  7. Alfred Latimer Kellogg. Chaucer, Langland, Arthur: essays in Middle English literature. 1972. стр. 134