Карл Ганс Максиміліан фон Ле Сюр (нім. Karl Hans Maximilian von Le Suire; 8 листопада 1898, Унтервессен, Німецька імперія — 18 червня 1954, біля Сталінграда, РРФСР) — німецький воєначальник, генерал гірсько-піхотних військ. Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста.

Карл фон Ле Сьюр
нім. Karl Hans Maximilian von Le Suire
Народився 8 листопада 1898(1898-11-08)
Унтервессен, Траунштайн, Верхня Баварія, Баварія, Німецька імперія
Помер 18 червня 1954(1954-06-18) (55 років)
Сталінград, РРФСР, СРСР
Країна Flag of Germany.svg Німеччина
Діяльність військовослужбовець
Знання мов німецька
Учасник Перша світова війна і Друга світова війна
Роки активності з 1916
Військове звання Генерал гірсько-піхотних військ
Нагороди
Лицарський хрест Залізного хреста
Застібка до Залізного хреста 1-го класу
Застібка до Залізного хреста 2-го класу
Золотий німецький хрест
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Орден «За заслуги» (Баварія)
За поранення (нагрудний знак)
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го класу
Медаль «У пам'ять 13 березня 1938 року»
Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938»
Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42»
Орден Хреста Свободи 2-го класу з мечами
Кубанський щит

Воєнний злочинець, відповідальний за злочини в Калавриті.

БіографіяРедагувати

Учасник Першої світової війни, після завершення якої служив у фрайкорі. Після розпуску фрайкора продовжив службу в рейхсвері.

З 1 квітня 1943 по 10 липня 1944 року — командир 117-ї єгерської дивізії. У листопаді 1943 року дивізія розпочала (нім.Unternehmen Kalavryta) з метою оточити партизанів, що діяли в околицях міста.

Під час операції деякі німецькі солдати були вбиті, а 77 з них взяті в полон. Грецькі повстанці розстріляли всіх полонених, тому Ле Сьюр прийняв рішення відреагувати жорстокими масовими репресіями. Вони почалися з прибережної зони Ахаї, на півночі Пелопоннесу, просувались далі півостровом, заглиблюючись у гори, спалюючи цілі поселення та знищуючи їхніх мешканців. До приходу в Калавриту німці розстріляли 143 особи та спалили близько тисячі будинків у 50 селах.

Увійшовши в Калавриту, німці замкнули всіх жінок і дітей віком до 12 років у школі, а також зібрали все чоловіче населення старше 12 років на пагорбі над містом. Тут же відбулися масові розстріли. За різних обставин змогло врятуватися тільки 12 чоловік. Потім німці підпалили місто, але жінкам і дітям вдалося вирватися з вогню й укритися в горах. У цілому в ході каральної операції тільки в Калавриті за один день 13 грудня 1943 року вбито 1 200 осіб. Наступного дня німці підпалили Монастир Святої Лаври, який одного разу вже спалювали турки під час визвольної війни Греції 1821—1829 років.

З 5 серпня 1944 по 8 травня 1945 року — командир 49-го гірського корпусу. В кінці Другої світової війни потрапив у радянський полон, де і помер.

ЗванняРедагувати

НагородиРедагувати

Перша світова війнаРедагувати

Міжвоєнний періодРедагувати

Друга світова війнаРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Andy Varlow, Just Another Man: A Story of the Nazi Massacre of Kalavryta. 1998, ISBN 1883319722
  • Walter Manoschek: Kraljevo — Kragujevac — Kalavryta. Die Massaker der 717. Infanteriedivision bzw. 117. Jägerdivision am Balkan. In: Loukia Droulia, Hagen Fleischer: Von Lidice bis Kalavryta. Widerstand und Besatzungsterror. Studien zur Repressalienpraxis im Zweiten Weltkrieg. Metropol, Berlin 1999, ISBN 3-932482-10-7. S. 93–104.
  • Frank Hermann Meyer: Von Wien nach Kalavryta. Die blutige Spur der 117. Jäger-Division durch Serbien und Griechenland. Bibliopolis, Mannheim/Möhnesee 2002, ISBN 3-933925-22-3.
  • Eberhard Rondholz: Kalavryta 1943. In: Gerd R. Ueberschär (Hrsg.): Orte des Grauens. Verbrechen im Zweiten Weltkrieg. Wissenschaftliche Buchgesellschaft, Darmstadt 2003. S. 60–70, hier S. 63.
  • Kaspar Dreidoppel: Der griechische Dämon: Widerstand und Bürgerkrieg im besetzten Griechenland 1941—1944, (Balkanologische Veröffentlichungen des Osteuropa-Instituts an der Freien Universität Berlin 46), Berlin 2009, ISBN 978-3-447-05929-9, S. 344
  • Veit Scherzer: Ritterkreuzträger 1939—1945. Die Inhaber des Eisernen Kreuzes von Heer, Luftwaffe, Kriegsmarine, Waffen-SS, Volkssturm sowie mit Deutschland verbündete Streitkräfte nach den Unterlagen des Bundesarchivs. 2. Auflage. Scherzers Militaer-Verlag, Ranis/Jena 2007, ISBN 978-3-938845-17-2.
  • Die Ordensträger der Deutschen Wehrmacht
  • Fellgiebel, Walther-Peer, Elite of the Third Reich — The Recipients of the Knight's Cross of the Iron Cross 1939-45: A Reference, Helion & Company Limited, Solihull, 2003, ISBN 1-874622-46-9
  • Kursietis, Andris J., The Wehrmacht at War 1939—1945, Aspekt, The Netherlands, 1999