Карл Гребе
Карл Гребе (нім. Carl Graebe; 24 лютого 1841, Франкфурт-на-Майні — 19 січня 1927, там само) — німецький хімік-органік.
| Карл Гребе | |
|---|---|
| нім. Carl Graebe | |
 | |
| Народився |
24 лютого 1841[1][2][…] Франкфурт-на-Майні, Вільне місто Франкфурт, Німецький союз[4] |
| Помер |
19 січня 1927[4][1][…] (85 років) Франкфурт-на-Майні, Вісбаден[d], Гессен-Нассау, Вільна держава Пруссія, Веймарська республіка, Німецька імперія[4] |
| Поховання | Франкфуртський головний цвинтарd |
| Країна |
.svg){kind=small} Німеччина |
| Діяльність | хімік, викладач університету |
| Alma mater |
Гайдельберзький університет Рупрехта-Карла Університет Карлсруе |
| Заклад |
Берлінський технічний університет Лейпцизький університет Кенігсберзький університет Женевський університет |
| Науковий керівник | Роберт Вільгельм Бунзен |
| Аспіранти, докторанти |
Пилип Огюст Гюї Amé Pictetd[5] |
| Членство |
Леопольдина Прусська академія наук Karlsruher Burschenschaft Teutoniad |
 Карл Гребе у Вікісховищі | |
Біографія ред.
Карл Гребе народився 24 лютого 1841 року у Франкфурті-на-Майні. Гребе був старшим сином франкфуртського купця і гессенського курфюрстського консула Карла Гребе (1797—1879), який багато зробив для Франкфурта. Навчався в технічній школі у Франкфурті, Технологічному інституті Карлсруе та в Гейдельберзі[6]. Пізніше працював у хімічній компанії Meister Lucius und Brüning, де контролював виробництво фуксину й досліджував фіолетові барвники, що виготовлялись із йоду. Робота з йодом привела до виникнення у нього очної хвороби, через що він повернувся в академічні кола.
Під керівництвом Роберта Вільгельма Бунзена отримав докторський ступінь в Гейдельберзькому університеті у 1862 році. У 1868 році він габілітувався і став професором у Лейпцигу. У 1870 році призначений професором Кенігсберзького університету. У 1878 році отримав ту ж посаду в Женевському університеті, де працював до 1906 року.
У 1869 році синтезував спільно з Карлом Ліберманом алізарин, що дозволило перейти до промислового виробництва барвників на його основі і призвело до припинення вирощування марени. У 1870—1873 роках синтезував і досліджував речовини фенантрен, карбазол і акридин, виділивши їх із кам'яновугільної смоли. Із 1907 року член-кореспондент Прусської академії наук, а з 1913 року — Академії наук у Парижі.
У 1920 році опублікував великий твір із історії органічної хімії в 1770—1880 роках[7], продовжений П. Вальденом.
Гребе також ввів орто- , мета- та пара- номенклатуру для положення замісників в бензольному кільці.
Карл Гребе помер 19 січня 1927 року в рідному місті і похоронений на головному цвинтарі Франкфурта (Hauptfriedhof).
Примітки ред.
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ а б Енциклопедія Брокгауз
- ↑ Proleksis enciklopedija, Opća i nacionalna enciklopedija — 2009.
- ↑ а б в Гребе Карл // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ https://hls-dhs-dss.ch/de/articles/028907/2010-02-08/
- ↑ Выдающиеся химики мира, 1991, с. 130.
- ↑ Выдающиеся химики мира, 1991, с. 131.
Література ред.
- Гребе Карл // Выдающиеся химики мира: биографический справочник / В. А. Волков, Е. В. Вонский, Г. И. Кузнецова ; под ред. В. И. Кузнецова. — М. : Высшая школа, 1991. — С. 130—131.
Посилання ред.
- Яковлев В. А. Грэбе, Карл // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)