Карл Генрихович Вайно
| Карл Генрихович Вайно | |
|---|---|
| ест. Karl Vaino | |
 | |
| Народився |
28 травня 1923[1] Томськ, РСФРР, СРСР[1] |
| Помер |
12 лютого 2022 (98 років) Москва, Росія |
| Країна |
 СРСР Росія |
| Діяльність | політик |
| Alma mater | Вища партійна школа при ЦК КПРС[d] і Омський державний університет шляхів сполученняd |
| Знання мов | російська |
| Членство | ЦК КПРС |
| Титул | Перший секретар ЦК Компартії Естонської РСР |
| Посада | Список Перших секретарів ЦК Компартії Естонської РСР і депутат Верховної ради СРСР[d] |
| Попередник | Йоганнес Кебін |
| Наступник | Вайно Вяльяс |
| Партія | КПРС з 1947 |
| Батько | Генріх Вайно |
| Мати | Лідія Саві |
| У шлюбі з | Ганна Іллівна |
| Нагороди |
     |
Карл Ге́нрихович Ва́йно (ест. Karl Vaino; 28 травня 1923, місто Томськ, тепер Російська Федерація — 12 лютого 2022) — естонський компартійний і політичний діяч, перший секретар ЦК Компартії Естонської РСР у 1978—1988 роках. Член ЦК КПРС (1981—1990). Депутат Ради Союзу Верховної ради СРСР 10—11-го скликань (1979—1989) від Естонської РСР[2].
Життєпис ред.
Народився в родині комуністичних емігрантів з Естонії. Сім'я вважалася русифікованою, естонською мовою Вайно володів погано — розмовляв з акцентом та з помилками.
Після закінчення Томського електромеханічного інституту інженерів транспорту (1947) перебував на інженерно-технічній роботі (електротехнік, начальник електросилових установок дільниці) на залізниці в Естонській РСР.
З 1948 року — на партійній роботі: інструктор ЦК КП(б) Естонії (1949—1952), секретар Талліннського обласного комітету КП(б) Естонії (1952), заступник завідувача, завідувач промислово-транспортного відділу ЦК КП Естонії (1952—1957). Закінчив заочно Вищу партійну школу при ЦК КПРС (1957).
У червні 1957 — лютому 1960 року — заступник голови Ради народного господарства Естонського економічного адміністративного району — міністр Естонської РСР.
17 лютого 1960 — 26 липня 1978 — секретар ЦК Комуністичної партії Естонії.
26 липня 1978 — 16 червня 1988 — 1-й секретар ЦК Комуністичної партії Естонії.
В результаті численних протестів естонської громадськості був звільнений з посади й переведений на роботу до Москви. У 1988—1990 роках був членом Комітету партійного контролю при ЦК КПРС.
З 1990 року — персональний пенсіонер союзного значення. Проживав у Москві.
Помер у лютому 2022 року на 99-му році життя. Відспівування Вайно відбулося 14 лютого 2022 року.
Політичні погляди ред.
В Естонії його вважали інструментом русифікації країни. В 1988 році під час пожвавлення громадського і суспільного руху в Естонії, внаслідок демократизації та гласності, Карло Вайно попросив Політбюро ЦК КПРС застосувати радянські війська проти протестувальників[3]. Після початку перебудови залишив пост.
Родина ред.
- Син Карла Вайно — Едуард Вайно (нар. 1949) — економіст за фахом, номенклатурний радянський, потім російський працівник сфери зовнішньої торгівлі. З 2000-х років член правління, віце-президет АвтоВАЗу; також займає посаду голови ділової Ради Росія—Куба Торгово-промислової палати РФ.
- Онук, Антон Вайно — російський урядовець, глава Адміністрації президента РФ (з липня 2016).
Нагороди і звання ред.
- два ордени Леніна (16.03.1981, 27.05.1983)
- орден Жовтневої Революції (25.08.1971)
- три ордени Трудового Червоного Прапора (19.03.1959, 1.10.1965, 12.12.1973)
- медаль «За трудову доблесть» (20.07.1950)
- медалі
Примітки ред.
- ↑ а б Вайно Карл Генрихович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ Список депутатів Верховної ради СРСР 11 скликання. Архів оригіналу за 26 вересня 2011. Процитовано 1 березня 2015.
- ↑ Антон Вайно - ким є новий глава адміністрації Путіна?. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 23 липня 2019. Процитовано 23 липня 2019.