Вікіпедія

Антуан Перрено де Гранвела

Бургундський радник Маргарити Пармської
(Перенаправлено з Кардинал Гранвелла)

Антуан Перрено де Гранвела (ісп. Antonio de Granvela, фр. Antoine Perrenot de Granvelle; 20 серпня 1517, Безансон — 21 вересня 1586, Мадрид), відомий також як кардинал Гранвела — фламандський аристократ, кардинал, перший міністр і радник іспанського короля Філіпа II.

Кардинал Гранвелла ( Антуан Перрено де Гранвела )
фр. Antoine Perrenot de Granvelle
Худ. Віллем Кей, «кардинал Гранвелла», 1561 р., місто Веймар, музей.
Псевдо Антуан Перрено де Гранвелла, по іспанські Антоніо Де Гранвела
Народився 20 серпня 1517(1517-08-20)
Безансон,
Помер 21 вересня 1586(1586-09-21) (69 років)
Мадрид
Поховання Besançon Cathedrald
Громадянство Іспанська імперія( підіспанські Південні Нідерланди )
Національність фламандець
Діяльність кардинал
Галузь Християнська церква[1] і політика[1]
Alma mater Падуанський університет і Старий Левенський університет[d]
Знання мов французька[2][1] і латина[1]
Заклад Маргарита Пармська
Посада католицький архієпископd, камерленг Колегії Кардиналівd, Ambassador of Spain to the Holy Seed, Roman Catholic Bishop of Arrasd, Roman Catholic Archbishop of Mechelend, Roman Catholic Archbishop of Besançond і єпископ[1]
Попередник Эсташ де Круа
Наступник Франсуа Рікардо
Конфесія католицька церква[3]
Брати, сестри Thomas Perrenot de Granvelled
Автограф

Життєпис ред.

 
Палац родини Гранвела, Безансон. Внутрішній дворик.

Походив із заможних аристократів Бургундії. Був старшим сином у родині. Батько був відданим васалом іспанського короля і ревно служив імператору Карлу V. Мав розкішну резиденцію в місті Безансон, збережену донині, де тепер створено музей. Пізніше ці землі відвоювала і приєднала до власних володінь Франція.

Освіта ред.

Антуан де Гранвела отримав добру освіту. Навчався спочатку в Падуанському університеті, де вивчав юриспруденцію під керівництвом П'єтро Бембо, а потім в університеті Льовена у Фландрії, де опановував богословські науки.

Адміністративна і церковна кар'єра ред.

Обрав кар'єру священника. В двадцять три (23) роки (у 1540-му) отримав посаду єпископа міста Аррас. 1560 року — отримав посаду єпископа Мехеленського і титул кардинала. Водночас опанував тогочасну політику, брав участь в імператорській нараді в місті Регенсбург (рейхстаг), у Тридентському соборі. Гранвела готував Пассауську та Като-Камбрезійську угоди, домовлявся про династичний шлюб короля Філіпа ІІ та англійської королеви Марії Тюдор.

Ревне служіння іспанській короні спонукало Філіпа ІІ відіслати Гранвелу в Південні Нідерланди першим радником намісниці короля — Маргарити Пармської, тітки короля. В підіспанських Нідерландах набирав міці рух протестантизму і кардинал Гранвела був на боці іспанської політики придушення єретиків. У країні розпочалися репресії і спалення людей. В державній раді проти антинаціональної політики Гранвели виступили графи Егмонд і Горн, принц Вільгельм І Оранський. Невдоволеною була і Маргарита Пармська, що сприяла видаленню рішучого Гранвели з Фландрії у 1564 році. Іспанський король послухав Маргариту і відіслав Гранвелу в Італію, про що пізніше пожалкував. Протистояння іспанських католиків і протестантів Нідерландів переросло у військові дії і Вісімдесятирічну війну.

В Італії ред.

 
Титульна церква Санта Марія ін Трастевере

В Італії кардинал плідно займався перемовами щодо створення «священної ліги» проти турків-османів (пізніше це сприяло військовій перемозі над османами при Лепанто). В 1571—1575 роках кардинал отримав посаду іспанського віце-короля Неаполя. Іспанський король давав цю посаду лише довіреним особам, застережливо міняючи віце-королів, аби ті взагалі не посіли трон в далекому Неаполі і не сприяли відокремленню Неаполя від Іспанії.

У 1575—1579 роках кардинал Гранвела керував Італійською радою. У 1578 році він став кардиналом священником титульної церкви Санта Марія ін Трастевере. В Римі кардинал представляв інтереси іспанського короля при дворі папи римського, хоча перебував в Римі недовго.

Меценат ред.

Ще в часи перебування у Фландрії звернув увагу на місцевого художника Антоніса Мора (1517/1520 — 1577). Наблизив майстра до себе і той супроводжував вельможу, світського і церковного князя у його дипломатичних подорожах у Іспанію, Португалію, Британію.

Кардинал придбав і вивіз у Іспанію картини Пітера Брейгеля старшого, збагативши таким чином іспанські королівські збірки.

В часи перебування в Римі кардинал придбав декілька коштовних картин Тиціана й медальйонів роботи Леоне Леоні, був меценатом для скульптора Джованні да Болонья, дав посаду секретаря у власному палаці лояльному гуманісту Юсту Ліпсію.

Закінчив кар'єру державним секретарем в Іспанії. Помер у Мадриді в 1586 році. Тіло поховано в місті Безансон.

Іконографія ред.

Збереглося декілька портретів кардинала Гранвели, як олійними фарбами, так і в медальєрному мистецтві. Серед тих, хто портретував Гранвелу -

  •  
    Гранвела пензля Антоніса Мора, Музей історії мистецтв, Відень
  •  
    Гранвела пензля Тиціана. Музей, Безансон, Франція.
  •  
    Медаль Йоахима Дешлера, 1548 р
  •  
    Медаль роботи Жака Йонгелінка, 1561 р.

Оцінки діяльності ред.

Ревне служіння іспанській короні особи фламанського походження виявляє у ньому відданого васала, позбавленого фламандського патріотизму. Гранвела однаково увійшов як у бельгійську, так і іспанську політичну історію. Не розглядав кардинал і картини Пітера Брейгеля національним надбанням, а лише власним майном, гідним бути дарунком своєму іспанському сюзерену. Його «неіспанськість» добре відчувала Маргарита Пармська, що не довіряла кардиналу і сприяла видаленню останнього з Фландрії. Не став «своїм» кардинал і для національних державних діячів на кшталт графів Егмонда і Горна, принца Вільгельма І Оранського.

Вони опинились по різні боки тодішніх барикад і тодішніх ворогуючих таборів.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г д Czech National Authority Database
  2. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ Catholic-Hierarchy.org — USA: 1990.

Джерела ред.

  • Claudia Banz: Höfisches Mäzenatentum in Brüssel. Kardinal Antoine Perrenot de Granvelle (1517—1586) und die Erzherzöge Albrecht (1559—1621) und Isabella (1566—1633). Mann, Berlin 2000, ISBN 3-7861-2309-8 (Berliner Schriften zur Kunst 12).
  • Luc Courchetet d'Esnans: Histoire du cardinal de Granvelle, archevesque de Besançon, viceroi de Naples, ministre de l'empereur Charles-Quint, et de Philippe Second, roi d'Espagne. Duchesne, Paris 1761.
  • Hélène Richard, Germaine Mathieu: La bibliothèque de Granvelle. Fédération française de coopération entre bibliothèques, Paris 1992, ISBN 2-907420-04-6 (Re-découvertes 2), (Ausstellungskatalog: Besançon, Bibliothèque d'étude et de conservation, 2 octobre — 12 décembre 1992).
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Антуан_Перрено_де_Гранвела&oldid=41706810