Антуан Перрено де Гранвель

(Перенаправлено з Кардинал Гранвелла)

Кардинал Гранвелла або Антуан Перрено де Гранвела (фр. Antoine Perrenot de Granvelle, ісп. Antonio de Granvela 20 серпня, 1517, Безансон — 21 вересня, 1586, Мадрид) — фламандський аристократ, кардинал, перший міністр і радник іспанського короля Філіпа II.

Кардинал Гранвелла ( Антуан Перрено де Гранвела )
фр. Antoine Perrenot de Granvelle
Portrait of Antoine Perrenot de Granvelle by Willem Key.jpg
Худ. Віллем Кей, «кардинал Гранвелла», 1561 р., місто Веймар, музей.
Псевдо Антуан Перрено де Гранвелла, по іспанські Антоніо Де Гранвела
Народився 20 серпня 1517(1517-08-20)
Безансон,
Помер 21 вересня 1586(1586-09-21) (69 років)
Мадрид
Поховання Besançon Cathedrald
Громадянство Іспанська імперія( підіспанські Південні Нідерланди )
Національність фламандець
Діяльність кардинал
Alma mater Падуанський університет і Старий Левенський університет[d]
Знання мов французька[1]
Заклад Маргарита Пармська
Посада католицький архієпископd, камерленг Колегії Кардиналівd, Ambassador of Spain to Vaticand, католицький єпископ[d], diocesan bishopd, католицький архієпископd і католицький архієпископd
Попередник Эсташ де Круа
Наступник Франсуа Рікардо
Конфесія Римо-католицька церква[2]
Брати, сестри Thomas Perrenot de Granvelled
BlasonCardinaldeGranvelle.svg

ЖиттєписРедагувати

 
Палац родини Гранвелла, Безансон. Внутрішній дворик.

Походив із заможних аристократів Бургундії. Був старшим сином у родині. Батько був відданим васалом іспанського короля і ревно служив імператору Карлу V. Мав розкішну резиденцію в місті Безансон, збережену донині, де тепер створено музей. Пізніше ці землі відвоювала і приєднала до власних володінь Франція.

ОсвітаРедагувати

Антуан де Гранвелла отримав добру освіту. Навчався спочатку в Падуанському університеті, де вивчав юриспруденцію під керівництвом П'єтро Бембо, а потім в університеті Льовена у Фландрії, де опановував богословські науки.

Адміністративна і церковна кар'єраРедагувати

Обрав кар'єру священника. В двадцять три (23) роки (у 1540-му) отримав посаду єпископа міста Аррас. 1560 року — отримав посаду єпископа Мехеленського і титул кардинала. Водночас опанував тогочасну політику, брав участь в імператорській нараді в місті Регенсбург (рейхстаг), у Тридентському соборі. Гранвелла готував Пассауську та Като-Камбрезійську угоди, домовлявся про династичний шлюб короля Філіпа ІІ та англійської королеви Марії Тюдор.

Ревне служіння іспанській короні спонукало Філіпа ІІ відіслати Гранвеллу в Південні Нідерланди першим радником намісниці короля — Маргарити Пармської, тітки короля. В підіспанських Нідерландах набирав міці рух протестантизму і кардинал Гранвелла був на боці іспанської політики придушення єретиків. У країні розпочалися репресії і спалення людей. В державній раді проти антинаціональної політики Гранвелли виступили графи Егмонд і Горн, принц Вільгельм І Оранський. Невдоволеною була і Маргарита Пармська, що сприяла видаленню рішучого Гранвелли з Фландрії у 1564 році. Іспанський король послухав Маргариту і відіслав Гранвеллу в Італію, про що пізніше пожалкував. Протистояння іспанських католиків і протестантів Нідерландів переросло у військові дії і Вісімдесятирічну війну.

В ІталіїРедагувати

 
Титульна церква Санта Марія ін Трастевере

В Італії кардинал плідно займався перемовами щодо створення «священної ліги» проти турків-османів (пізніше це сприяло військовій перемозі над османами при Лепанто). В 1571—1575 роках кардинал отримав посаду іспанського віце-короля Неаполя. Іспанський король давав цю посаду лише довіреним особам, застережливо міняючи віце-королів, аби ті взагалі не посіли трон в далекому Неаполі і не сприяли відокремленню Неаполя від Іспанії.

У 1575—1579 роках кардинал Гранвелла керував Італійською радою. У 1578 році він став кардиналом священником титульної церкви Санта Марія ін Трастевере. В Римі кардинал представляв інтереси іспанського короля при дворі папи римського, хоча перебував в Римі недовго.

МеценатРедагувати

Ще в часи перебування у Фландрії звернув увагу на місцевого художника Антоніса Мора (1517/1520 — 1577). Наблизив майстра до себе і той супроводжував вельможу, світського і церковного князя у його дипломатичних подорожах у Іспанію, Португалію, Британію.

Кардинал придбав і вивіз у Іспанію картини Пітера Брейгеля старшого, збагативши таким чином іспанські королівські збірки.

В часи перебування в Римі кардинал придбав декілька коштовних картин Тиціана й медальйонів роботи Леоне Леоні, був меценатом для скульптора Джованні да Болонья, дав посаду секретаря у власному палаці лояльному гуманісту Юсту Ліпсію.

Закінчив кар'єру державним секретарем в Іспанії. Помер у Мадриді в 1586 році. Тіло поховано в місті Безансон.

ІконографіяРедагувати

 
Медаль Йоахима Дешлера, 1548 р.

Збереглося декілька портретів кардинала Гранвелли, як олійними фарбами, так і в медальєрному мистецтві. Серед тих, хто портретував Гранвеллу -

Оцінки діяльностіРедагувати

Ревне служіння іспанській короні — особи фламанського походження виявляє у ньому відданого васала, позбавленого фламандського патріотизму. Гранвелла однаково увійшов як у бельгійську, так і іспанську політичну історію. Не розглядав кардинал і картини Пітера Брейгеля національним надбанням, а лише власним майном, гідним бути дарунком своєму іспанському сюзерену. Його «неіспанськість» добре відчувала Маргарита Пармська, що не довіряла кардиналу і сприяла видаленню останнього з Фландрії. Не став «своїм» кардинал і для національних державних діячів на кшталт графів Егмонда і Горна, принца Вільгельма І Оранського.

Вони опинились по різні боки тодішніх барикад і тодішніх ворогуючих таборів.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Claudia Banz: Höfisches Mäzenatentum in Brüssel. Kardinal Antoine Perrenot de Granvelle (1517—1586) und die Erzherzöge Albrecht (1559—1621) und Isabella (1566—1633). Mann, Berlin 2000, ISBN 3-7861-2309-8 (Berliner Schriften zur Kunst 12).
  • Luc Courchetet d'Esnans: Histoire du cardinal de Granvelle, archevesque de Besançon, viceroi de Naples, ministre de l'empereur Charles-Quint, et de Philippe Second, roi d'Espagne. Duchesne, Paris 1761.
  • Hélène Richard, Germaine Mathieu: La bibliothèque de Granvelle. Fédération française de coopération entre bibliothèques, Paris 1992, ISBN 2-907420-04-6 (Re-découvertes 2), (Ausstellungskatalog: Besançon, Bibliothèque d'étude et de conservation, 2 octobre — 12 décembre 1992).