Вікіпедія

Кара-Мурза Володимир Володимирович

російський опозиційний журналіст і громадський діяч
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кара-Мурза.

Володи́мир Володи́мирович Кара́-Мурза́ (7 вересня 1981(19810907), Москва) — російський тележурналіст, режисер, колумніст, політичний і громадський діяч, публіцист. Федеральний координатор громадського руху «Відкрита Росія». У 2015—2016 роках заступник голови Партії народної свободи[5]. Член бюро демократичного руху «Солідарність» та координаційної ради російської опозиції.

Кара-Мурза Володимир Володимирович
рос. Владимир Владимирович Кара-Мурза
Народився 7 вересня 1981(1981-09-07)[1] (42 роки)
Москва, РРФСР, СРСР[1]
Країна  Росія[2]
 Велика Британія
Діяльність політик, журналіст, історик, кінорежисер, колумніст, публіцист, документаліст
Галузь журналістика[3], політика[3] і документальний фільм[3]
Alma mater Трініті Холd і The John Lyon Schoold
Знання мов російська[3] і англійська
Членство Open Russiad
Роки активності 1997 — тепер. час
Партія Солідарність[d] (2010), Союз правих сил (2008), Республіканська партія Росії — Партія народної свободи (2016) і Партія народної свободи «За Росію без свавілля і корупції»[d] (2012)
Конфесія православна церква і православ'я
Батько Кара-Мурза Володимир Олексійович
У шлюбі з Evgenia Kara-Murzad[4]
Нагороди
IMDb ID 7359622

Закінчив історичний факультет Кембриджського університету (Велика Британія)[6].

Суспільно-політична діяльність ред.

В 1999–2001 роках — в партії «Демократичний вибір Росії», в 2001 — 2008 роках — в «Союзі правих сил»(СПС). У 2000 — 2003 роках — радник голови фракції СПС у Державній думі РФ Бориса Нємцова.

В опозиції Володимиру Путіну з 2000 року. На президентських виборах 2000 року підтримував Григорія Явлінського.

На вибори до Державної Думи 2003 року — єдиний кандидат від «Яблуко — Об'єднані демократи» від партій СПС і «Яблуко» в Чертанівському виборчому окрузі № 204 Москви[7]. Під час кампанії команда кандидата партії «Єдина Росія» Володимира Груздева робила спроби зняти Кара-Мурзу з виборів; на його рекламних білбордах гасло освітлення; в ході теледебатів «з технічних причин» відключився звук; в день голосування були виявлені «каруселі»[8]. У книзі британського журналіста Ендрю Джека «Inside Putin's Russia» Чертанівський округ був приведений як приклад маніпуляцій на російських виборах 2003 року[9]. Згідно з офіційними результатами виборів Груздев отримав 149 069 голосів (53,78 %), Кара-Мурза — 23 800 голосів (8,59 %), кандидат КПРФ Сергій Серьогін — 18 992 голоси (6,85 %)[10].

У січні 2004 року став співзасновником «Комітету-2008: вільний вибір».

У травні 2007 року Кара-Мурза виступив ініціатором висунення письменника і правозахисника Володимира Буковського кандидатом в президенти РФ від демократичної опозиції на президентських виборах 2008 року. Автор «Звернення Ініціативної групи», в якому, зокрема, говорилося: «Опозиції потрібен свій кандидат в Президенти. Сильний, безкомпромісний, рішучий. З бездоганним політичним і — що важливіше — моральним авторитетом. Знаний і шанований в суспільстві. Не пов'язаний ні з якими партіями і групами. Здатний запропонувати країні чесну програму демократичних, правових і соціальних реформ. Нам потрібен кандидат, якого зможуть підтримати всі демократичні виборці Росії. Такий кандидат є. Його ім'я — Володимир Костянтинович Буковський»[11].

На зборах групи виборців на підтримку висунення Володимира Буковського кандидатом на пост президента РФ 16 грудня 2007 року, в якому взяли 823 особи (при необхідних 500), обраний уповноваженим представником групи в Центральній виборчій комісії РФ[12][13]. 22 грудня ЦВК РФ відмовила Буковського в реєстрації[14].

На з'їзді СПС 17 грудня 2007 року Володимир Кара-Мурза був обраний до складу Федерального політичної ради. 29 вересня 2008 року написав заяву про вихід з партії на знак протесту проти її входження в кремлівський проєкт «Праве діло»[15].

На установчому з'їзді Об'єднаного демократичного руху «Солідарність» 13 грудня 2008 року обраний членом Федерального політичної ради. За підсумками голосування зайняв 2-е місце з 77 кандидатів, поступившись тільки Борису Нємцову[16].

10 березня 2010 року підписав звернення російської опозиції «Путін має піти» (підпис № 4).

З 2011 року — учасник протестних акцій, які починалися під гаслом «За чесні вибори!»[17].

На об'єднавчому з'їзді Партії народної свободи 16 червня 2012 року обраний до складу Федерального політичної ради[18]. У тому ж році виступив проти заборони в Росії фільму «Невинність мусульман»[19].

Брав участь у виборах до Координаційної ради російської опозиції в жовтні 2012 року, посівши 21 місце в загальноцивільному списку[20].

Має громадянство Росії і Великої Британії[6].

Підготовка та просування «Закон Магнітського» ред.

З лютого по травень 2011 року Кара-Мурза від імені російської опозиції вів в Конгресі США переговори «про розширення категорій осіб, які підпадають під дію візових санкцій» в рамках законопроєкту «Про відповідальність і верховенство закону» імені Сергія Магнітського, який передбачає заборону на в'їзд до США і заморожування фінансових активів в США для російських чиновників, відповідальних за «грубі порушення прав людини»[21]. Домігся внесення в остаточний текст законопроєкту посилань на порушення прав на свободу «самовираження, спілок і зборів, а також права на справедливий суд і демократичні вибори»[21]. Виступав на підтримку законопроєкту на слуханнях в Конгресі США[22] та Європейському парламенті[23]. В рамках просування «Закон Магнітського» проводив зустрічі з членами Конгресу США разом з Борисом Нємцовим[24], Михайлом Касьяновим[25] та Гаррі Каспаровим[26]. Обґрунтовуючи необхідність прийняття законопроєкту, зокрема, писав: «Кремлівським чиновникам, які хотіли б і далі … „правити як Сталін, а жити як Абрамович“, доведеться вибирати. Або розгони мирних демонстрацій, „басьманне правосуддя“ і фальсифікація виборів — або рахунки в американських банках, відпочинок у Флориді і різдвяний шопінг на нью-йоркській П'ятій авеню. Лицемірству приходить кінець. Безкарності для порушників прав і свобод російських громадян більше не буде»[27].

«Реформи чи революція» ред.

У 2011 році в Москві і Санкт-Петербурзі була представлена ​​книга Володимира Кара-Мурзи (молодшого) «Реформи чи революція: до історії спроби утворити відповідальне міністерство в I Державній Думі»[28]. Книга розповідає про спробу Конституційно-демократичної партії (партії кадетів), що перемогла на виборах в I Думу, домогтися формування уряду парламентської більшості навесні-влітку 1906 року. Видавцем книги виступила Російська об'єднана демократична партія «Яблуко».

Журналістська і публіцистична діяльність ред.

У журналістиці з 16 років. В 1997–2000 роках — власний кореспондент газети «Новые Известия», в 2000—2004 роках — власний кореспондент, оглядач видавничого дому «Коммерсантъ». У 2002 році був головним редактором ділового журналу «Russian Investment Review»[29]. У 2004 — 2012 роках — керівник бюро телекомпанії RTVi в Вашингтоні (США)[30]. Єдиним з російських журналістів зняв вручення міністру фінансів РФ Олексію Кудріну судової повістки по «справі ЮКОСА»[31], першим взяв телевізійне інтерв'ю у підприємця Сергія Колесникова, який розповів про «Палац Путіна» на Чорному морі[32].

Автор численних публікацій у російській і світовій пресі, в тому числі в «Новой газете», «Независимой газете», «Нью-Таймс», «Вашингтон пост», «Волл-стріт джорнел», «Файненшл таймс», «Ворлд афферс» та ін. Колумніст інтернет-видання Щоденний журнал. Член Спілки журналістів Росії.

Автор і режисер документальних фільмів «Вони вибирали свободу» і «Нємцов».

 
Володимир у Законодавчій Асамблеї Онтаріо (Канада) говорить про запровадження Закону Магнітського, 2018

Веде щотижневу англомовну колонку Spotlight on Russia з аналізом політичної ситуації в Росії на сайті американського журналу «World Affairs».

Володіє англійською та французькою мовами.

Звільнення з RTVi та «заборона на професію» ред.

Навесні 2012 року контроль над RTVi перейшов від Володимира Гусинського до колишнього керівника державного медіахолдингу «Звезда» Руслану Соколову[33]. Нове керівництво телеканалу звільнило Кара-Мурзу з 1 вересня, проте вже 12 липня його журналістська акредитація була анульована розпорядженням посла Росії в США Сергія Кисляка[34]. Прессекретар посольства Євген Хорішко пояснив це рішення тим, що Кара-Мурза більше «не є журналістом»[35].

За інформацією, яку отримав Борис Нємцов, «вказівку звільнити Кара-Мурзу віддав особисто перший заступник глави адміністрації президента Олексій Громов… Той же Громов попередив всі ЗМІ, включаючи і, на перший погляд, незалежні, про те, що щоб уникнути неприємностей, журналіста Кара-Мурзу на роботу краще не брати. У підсумку ми маємо справу з першим в історії країни випадком повної заборони на професію для нашого товариша»[36]. Наявність «чорного списку» підтвердив і сам Кара-Мурза: "Все до одного медійні керівники, з якими я спілкувався (деякі з них до недавнього часу самі пропонували співпрацю), ввічливо сказали, що співпраця зараз неможлива. Причини називалися різні. Лише один натякнув на якийсь «багаж», пов'язаний з моїм ім'ям "[37]. І Кара-Мурза, і Нємцов зв'язали «заборону на професію» з активною участю журналіста в підготовці та просуванні «Закону Магнітського»[36][37].

Госпіталізації ред.

Вдень 26 травня 2015 року Володимира було госпіталізовано в критичному стані в Москві[38][39]. Пізніше з'явилися повідомлення про діагноз «гостра ниркова недостатність на тлі інтоксикації»[40]. Батько Володимира заявив, що його сина було отруєно[41].

У грудні 2015 року Володимир подав заяву до Слідчого комітету РФ з вимогою порушити кримінальну справу за ст. 30 і 105 КК РФ (замах на вбивство)[42].

2 лютого 2017 року Володимиа було госпіталізовано в критичному стані в Москві з аналогічними симптомами отруєння. Проби крові та зразки волосся й нігтів було відправлено до Франції та Ізраїлю для токсикологічного аналізу[43].

Восени 2018 року стало відомо, що ФБР відмовилося повідомляти про результати лабораторних аналізів, взятих у Кара-Мурзи після його можливого отруєння роком раніше. Конгресмени майже два роки чекають від ФБР публічних заяв з цього приводу[44].

В середині квітня 2018 року Слідчий комітет РФ відновив перевірку за фактом отруєння Володимира, його адвокат Вадим Прохоров пояснив це інтересом Заходу до справи Скрипаля[45].

Спільне розслідування активістів групи Bellingcat, журналістів російського The Insider та німецького Der Spiegel виявило докази причетності групи отруйників Навального отруйною речовиною нервово-паралітичної дії «Новичок» в серпні 2020 року до обох отруєнь Володимира[46].

Ув'язнення ред.

Володимира Кара-Мурзу заарештували в Москві у квітні 2022 року. Причиною арешту стала його критика російського вторгнення в Україну, зокрема, його виступ у Палаті представників Аризони, у якій він розповів про російські військові злочини в Україні[47]. У травні 2022 року Amnesty International визнала Кара-Мурзу в'язнем сумління. В березні 2023 року США оголосили санкції для громадян Росії, причетних до порушень прав людини щодо Володимира Кара-Мурзи[48].

17 квітня 2023 рокі Кара-Мурза був засуджений до 25 років ув'язнення за звинуваченнями у державній зраді, поширенні «фейків» про російську армію та участі у небажаній організації; суд проходив у закритому режимі[49].

Родина ред.

Одружений. Троє дітей.

Син тележурналіста Володимира Кара-Мурзи (старшого), племінник філософа Олексія Кара-Мурзи, двоюрідний племінник вченого Сергія Кара-Мурзи.

Правнук московського адвоката і театрознавця Сергія Кара-Мурзи (1876—1956).

Правнук латвійського революціонера Вольдемара Бісеніекса (1884—1938), двоюрідний правнук латвійського політика та дипломата, першого посла Латвії у Великій Британії Георга Бісеніекса (1885—1941) і латвійського агронома і громадського діяча Яніса Бісеніекса (1864—1923).

Обрана публіцистика ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б http://www.voltairenet.org/article172330.html
  2. ↑ http://www.independent.co.uk/news/uk/politics/andy-mcsmiths-diary-the-face-of-antipolitical-correctness-gone-mad-9814722.html
  3. ↑ а б в г Czech National Authority Database
  4. ↑ https://www.imdb.com/name/nm7359623
  5. ↑ Структура Партии народной свободы
  6. ↑ а б Владимир Кара-Мурза: загадка отравления (рос.). Настоящее Время. Процитовано 4 липня 2019.
  7. ↑ «Единство» — в одном экземпляре. «Новая газета», 27.11.2003
  8. ↑ «Совестливый Груздев» «Эхо Москвы», 18.08.2011
  9. ↑ Inside Putin's Russia: Can There Be Reform without Democracy? Google Books
  10. ↑ Симпатии электората подсчитаны до сотой доли процента. «РГ-Неделя», № 3375, 27.12.2003
  11. ↑ Заявление Инициативной группы по выдвижению В. К. Буковского кандидатом в президенты РФ Каспаров.ру, 28.05.2007
  12. ↑ Группа избирателей в поддержку выдвижения Владимира Буковского на должность Президента Российской Федерации [Архівовано 1 липня 2019 у Wayback Machine.] Сайт Инициативной группы, 21.12.2007
  13. ↑ 823 человека поддержали выдвижение Владимира Буковского на должность Президента Российской Федерации [Архівовано 13 березня 2016 у Wayback Machine.] Сайт Инициативной группы, 17.12.2007
  14. ↑ ЦИК отказал Буковскому в регистрации Грани.ру, 22.12.2007
  15. ↑ Вслед за Никитой Белых из СПС выходит член Федерального политсовета партии Владимир Кара-Мурза Контуры, 30.09.2008
  16. ↑ Российская «Солидарность» учредилась Панорама, № 64, апрель 2009
  17. ↑ Muscovites Go to the Streets as Putin Declares ‘Victory’ [Архівовано 2019-07-01 у Wayback Machine.] World Affairs, 05.03.2012
  18. ↑ Сопредседателями партии РПР-ПАРНАС стали Немцов, Касьянов и Рыжков РИА Новости, 16.06.2012
  19. ↑ Ряд российских общественных деятелей выступил против запрета фильма «Невинность мусульман» // Интерфакс-Религия, 01.10.2012
  20. ↑ «Объявлены итоги выборов в КС. Полный список 45 победителей». http://tvrain.ru. Архів оригіналу за 23 жовтня 2012.
  21. ↑ а б Каспаров передал в Конгресс США «визовые списки» 308 российских чиновников Эхо Москвы, 17.06.2011
  22. ↑ Russia's Upcoming Elections and the Struggle for Public and Competitive Politics [Архівовано 28 вересня 2012 у Wayback Machine.] CSCE.gov, 22.09.2011
  23. ↑ «Российская неделя» в Европарламенте Эхо Москвы, 09.03.2012
  24. ↑ Лидеры «Солидарности» провели встречи в Конгрессе США Немцов.ру
  25. ↑ «Закон Магнитского» как лакмусовая бумажка российской политики Эхо Москвы, 29.06.2012
  26. ↑ Гарри Каспаров обсудил в Конгрессе США санкции против российских чиновников [Архівовано 2012-10-19 у Wayback Machine.] Солидарность, 05.05.2011
  27. ↑ От слов — к делу Эхо Москвы, 20.05.2011
  28. ↑ В Москве и Санкт-Петербурге представлена книга Владимира Кара-Мурзы (мл.) «Реформы или революция». [Архівовано 2011-06-28 у Wayback Machine.] 29.03.2011
  29. ↑ Vladimir Kara-Murza [Архівовано 2015-03-15 у Wayback Machine.] World Affairs
  30. ↑ Владимир Кара-Мурза Солидарность
  31. ↑ Вице-премьера России Алексея Кудрина вызвали в американский суд YouTube
  32. ↑ Дворец Путина. Рассказывает С. Колесников YouTube
  33. ↑ «Все вопросы я решал только с Владимиром Гусинским» Коммерсантъ, 23.03.2012
  34. ↑ Кара-Мурза рассказал, кто в администрации президента увольняет журналистов NEWSRU.com, 15.07.2012
  35. ↑ Евгений Хоришко: «Господин Кара-Мурза не аккредитован при посольстве» Слон.ру, 14.07.2012
  36. ↑ а б В.Кара-Мурза-младший. Запрет на профессию Эхо Москвы, 13.07.2012
  37. ↑ а б Асимметричный ответ Эхо Москвы, 13.07.2012
  38. ↑ Публицист Владимир Кара-Мурза госпитализирован в критическом состоянии Lifenews.ru, 27.05.2015
  39. ↑ Кара-Мурза-старший подтвердил госпитализацию сына Газета. Ru, 27.05.2015
  40. ↑ Персонал Первой Градской больницы разрешил вывоз образцов анализов Кара-Мурзы за границу [Архівовано 30 травня 2015 у Wayback Machine.] // Новая газета. 29 мая 2015
  41. ↑ Владимира Кара-Мурзу отравили из-за «списка Немцова». Архів оригіналу за 25 липня 2015. Процитовано 2 липня 2019.
  42. ↑ Кара-Мурза-младший попросил возбудить дело о попытке его убить (рос.). Interfax. 11 декабря 2015. Архів оригіналу за 11 грудня 2015. Процитовано 4 липня 2019.
  43. ↑ Иностранные специалисты установят, чем отравили Владимира Кара-Мурзу. NEWSru.com. 8 лютого 2017. Процитовано 4 липня 2019.
  44. ↑ Засекреченный диагноз Владимира Кара-Мурзы (рос.). Крым.Реалии. Процитовано 4 липня 2019.
  45. ↑ СК возобновил проверку по факту отравлений Владимира Кара-Мурзы на фоне «дела Скрипалей», заявил адвокат. NEWSru.com. 16 квітня 2018. Архів оригіналу за 29 серпня 2018. Процитовано 4 липня 2019.
  46. ↑ Vladimir Kara-Murza Tailed by Members of FSB Squad Prior to Suspected Poisonings. Bellingcat. 11 лютого 2021.
  47. ↑ Катерина Тищенко (22 квітня 2022). У Росії арештували опозиціонера Кара-Мурзу за правду про війну в Україні. Українська правда. Процитовано 17 лютого 2024.
  48. ↑ США наклали санкції на 6 росіян за переслідування опонента війни Росії проти України Кара-Мурзи. ukrainian.voanews.com, 3 березня 2023.
  49. ↑ У Росії критика Кремля Володимира Кара-Мурзу засудили до 25 років колонії. Радіо Свобода. 17 квітня 2023. Процитовано 17 лютого 2024.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кара-Мурза_Володимир_Володимирович&oldid=42281297