Караваєв Володимир Опанасович (хірург)

український хірург-офтальмолог

Володи́мир Опана́сович Карава́єв (рос. Владимир Афанасьевич Караваев; 8 [20] липня 1811(18110720), Вятка — 3 [15] березня 1892, Київ) — український хірург і офтальмолог, доктор медицини, заслужений ординарний професор; дійсний таємний радник[1].

Караваєв Володимир Опанасович
рос. Караваев Владимир Афанасьевич
Народився 8 (20) липня 1811
Кіров, Вятська губернія, Російська імперія
Помер 3 (15) березня 1892 (80 років)
Київ, Київська губернія, Російська імперія
·грип
Поховання Байкове кладовище
Країна  Російська імперія
Діяльність хірург, офтальмолог
Alma mater Імператорський Казанський університет
Галузь хірургія і офтальмологія
Заклад Імператорський університет Святого Володимира
Дерптський імператорський університетd
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор медицини
Відомі учні Богаєвський Овксентій Трохимович
Курдюмов Василь Кузьмовичd
Волкович Микола Маркіянович
Яновський Феофіл Гаврилович
Нагороди
Орден Святого Олександра Невського орден Святого Володимира II ступеня орден Святої Анни I ступеня орден Святого Станіслава I ступеня орден Святого Володимира III ступеня орден Святої Анни II ступеня з імператорською короною орден Святої Анни II ступеня орден Святого Станіслава II ступеня

CMNS: Караваєв Володимир Опанасович у Вікісховищі

Життєпис ред.

Народився 8 [20] липня 1811(18110720) року в місті Вятці (нині Кіров, Росія) в багатодітній сім'ї заможнього купця. Після закінчення гімназії у 1827 році поступив на медичний факультет Казанського університету, який закінчив 1831 року із срібною медаллю та дипломом лікаря 1-го розряду[1].

Для вдосконалення в медицині перебрався до Санкт-Петербурга, де протягом 1832—1833 років працював у військово-сухопутному госпіталі, а у 1833—1834 роках — позаштатним асистентом у Маріїнській лікарні для бідних[ru][2], де консультантами з хірургії були професори Ілля Буяльський та Християн Саломон. Їхня майстерність у виконанні хірургічних операцій викликала у молодого лікаря бажання присвятити себе хірургії. У липні 1834 року поїхав до Німеччини, де займався у Берлінському та Геттінгенському університетах[2]. У Берліні, в клініці Грефе, вперше зустрів хірурга Миколу Пирогова. 1836 року, коли останнього було обрано на кафедру хірургії Дерптського університету, той запропонував Володимиру Караваєву місце в своїй клініці. Працюючи хірургом на новому місці брав участь в експериментальних дослідженнях і склав іспити на ступінь доктора медицини. Навесні 1838 року захистив дисертацію «Травматичне запалення вен». В подальшому, прагнучи самостійної роботи, після неодноразових прохань, 11 березня 1839 року був призначений ординатором Кронштадського госпіталю, де за рік виконав 113 операцій, розробив експериментальну методику пункції перикарда і перший в Росії виконав її, успішно лікував випітний перикардит[1].

4 грудня 1840 року[3], за рекомендацією медичного комітету і за поданням професора Імператорської медико-хірургічної академії[ru] Івана Спаського, був призначений на посаду завідувача кафедри хірургії медичного факультету Київського університету Святого Володимира, ще до його утворення. 1841 року, після ознайомлення з організацією навчального процесу в Імператорській медико-хірургічній академії та Московському університеті, став одним із організаторів медичного факультету університету Святого Володимира і з 2 квітня 1843 року до 1847 року був його деканом[1]. Створив факультетську хірургічну клініку на 20 ліжок (відкрита 1 листопада 1844 року на першому поверсі університету) і до травня 1882 року очолював її. За період його керівництва клініка прийняла 76 тисяч амбулаторних і 5 434 стаціонарних хворих[3]. 1844 року заснував першу в Російській імперії та в Україні клініку очних хвороб, у якій до 1863 року прийнято 16 тисяч хворих на очі[3]. Викладав оперативну і теоретичну хірургію, офтальмологію, енциклопедію та методологію медицини. Займався пластичною хірургією, оперативним лікуванням очних хвороб. 18 лютого 1847 року першим в Україні (другим в Російській імперії після Миколи Пирогова) зробив операцію під ефірним наркозом. 1870 року став одним із ініціаторів створення при університеті кафедри очних хвороб[3]. Серед учнів: В. А. Мілліот, Василь Курдюмов, В. С. Козловський, Овксентій Богаєвський[1], Микола Волкович, Феофіл Яновський.

Протягом 1850—1876 років мешкав у Києві в будинку на вулиці Шулявській, № 15[4]. Помер від грипу[5] у Києві 3 [15] березня 1892 року. З великими почестями похований на Байковому кладовищі (центральна алея, ділянка № 1 50°25′03″ пн. ш. 30°30′38″ сх. д. / 50.41738° пн. ш. 30.510452° сх. д. / 50.41738; 30.510452). Заупокійну літургію та поховання здійснив протоєрей кафедрального собору Святого Володимира Петро Лебединцев[6]. На могилі встановлений пам'ятник — скульптура сумної жінки та хрест із мармуру на прямокутному гранітному п'єдесталі[7].

Сім'я ред.

Мав дітей: Ольгу (народилася 16 лютого 1856 року в Києві)[8], Сергія (народився 13 вересня 1859 року в Києві)[9], Дмитра (народився 10 вересня 1863 року в Києві)[10].

Наукові праці ред.

Видав у Києві низку своїх праць:

  • «О косоглазии и искусственном зрачке» / «Друг Здравия», 1842 (рос.)[2];
  • «Записки из лекций. Курс оперативной хирургии». 1858; 2-ге видання — 1861 (рос.)[2];
  • «Катаракты в практическо-хирургическом отношении» / «Военно-Медицинский Журнал», 1859, книга 8 (рос.)[2];
  • «Оперативная хирургия» / Лекции профессора В. Караваева. — 3-е изд. — 1873. (рос.);
  • «Атлас к сочинению оперативной хирургии профессора В. А. Караваева». 1886. (рос.).

Відзнаки ред.

Вшанування ред.

 
Меморіальна дошка на Берестейському проспекті, № 34.
 
Меморіальна дошка на бульварі Тараса Шевченка, № 17.
  • У 1891 році, до 50-річчя університетської діяльності професора, вулицю Шулявську, на якій він мешкав, перейменували на його честь у Караваєвську[3] (нині — вулиця Гетьмана Павла Скоропадського). Тоді ж назву Караваєвська отримала і нинішня Площа Українських Героїв.
  • У хірургічній клініці Київського медичного університету імені Олександра Богомольця на бульварі Шевченка, № 17 встановлено його бронзове погруддя[3], а на її фасаді встановлено меморіальну дошку з переліком видатних вчених, які в ній працювали, серед яких першим у переліку ім'я професора Караваєва.
  • З ім'ям Володимира Караваєва пов'язана назва історичної місцевості у Києві — Караваєві Дачі. У середині XIX століття тут знаходився київський садовий «Деревинний розплідник», який в 1869 році був куплений професором. У 1873 році він приєднав до нього придбаний у Військовій гімназії (Кадетському корпусі), так звану «гімназичну земельну ділянку»[1].
  • На фасаді головного корпусу Київського медичного університету імені Олександра Богомольця (проспект Берестейський, № 34), йому встановлена меморіальна дошка.
  • На фасаді корпусу ректорату Київського медичного університету імені Олександра Богомольця (бульвар Тараса Шевченка, № 13/7) також встановлено бронзову меморіальну дошку[4].

Примітки ред.

  1. а б в г д е ж и Клінічна анатомія та оперативна хірургія, 2011, с. 6, Т. 10, № 1.
  2. а б в г д Караваев Владимир Афанасьевич (хирург) / rulex.ru (рос.)
  3. а б в г д е Київ: Енциклопедичний довідник, 1981, с. 240.
  4. а б Меморіальна дошка Володимиру Караваєву / Київфото.
  5. Олександр Вітолін. Лікар замість Лаври: як працював Володимир Караваєв / Вікенд. 20 липня 2021.
  6. Володимир Опанасович Караваєв — видатний хірург, заснов­ник вітчизняної хірургії (до 200-річчя від дня народження). «Український медичний часопис». Архів оригіналу за 27 січня 2013. Процитовано 23 січня 2012. 
  7. П. М. Калугин. Могила Караваева В. А. // Памятники российским деятелям истории и культуры в Украине. Каталог-справочник. Киев. 2008. С. 18. ISBN 978-966-8325-87-8 (рос.)
  8. метрична книга церкви святого Володимира при Університеті святого Володимира за 1856 р. ЦДІАК Укр. Ф.127, оп.1012, спр. 3043а, арк.7зв-8
  9. метрична книга церкви святого Володимира при Університеті святого Володимира за 1859 р. ЦДІАК Укр. Ф.127, оп.1012, спр. 3235, арк.492зв-493
  10. метрична книга церкви святого Володимира при Університеті святого Володимира за 1859 р. ЦДІАК Укр. Ф.127, оп.1012, спр. 3494, арк. 615зв

Література ред.