Відкрити головне меню

ІсторіяРедагувати

1498 року місто було дощенту знищене під час нападу татар. 1612 року за сприяння дідички Ярослава Анни де Штангенберґ Острозької — вдови волинського воєводи князя Олександра Острозького — було відновлено парафію РКЦ в місті. Наприкінці 18 століття дідичами були князі Сангушки.

Відповідно до «Географічного словника Королівства Польського» в 1882 р. Каньчуга знаходилась у Ланцутському повіті Королівства Галичини і Володимирії, було 2292 мешканці, з них 1213 римо-католиків, 130 греко-католиків і 949 юдеїв. На той час унаслідок півтисячоліття латинізації та полонізації українці лівобережного Надсяння опинилися в меншості.

27 березня 1934 р. Кальчуга отримала статус міста[3].

ЦеркваРедагувати

Мурована церква Покрови Пресвятої Богородиці збудована в 1740 р., відновлена в 1911 р., до 1930 р. була дочірньою церквою парохії Кречовичі. Одночасно церква була осідком Каньчузького деканату Перемишльської єпархії УГКЦ до 1920 р., коли було ліквідовано деканат, а більшість парохій віднесені до новоствореного Лежайського деканату. В 1930 р. церква стала парохіяльною, до парохії входили також 10 сіл (Лопушка Мала, Лопушка Велика, Манастир, Нижатичі, Микуличі, Сідлечка, Острів, Жуклин, Журовички, Ужейовичі). Після виселення українців у 1945 р. церква перетворена на склад, у 1995 р. — на костел.

Кількість греко-католиків у місті: 1831 — 186, 1849 — 148, 1869 — 149, 1889 — 130, 1909 — 130, 1928 — 584, 1939 — 241.

 
Станція в Каньчузі

ТранспортРедагувати

Місто має залізничне сполучення вузькоколійкою. У 1904 р. прокладена залізниця Динів — Переворськ зі станцією Каньчуга.

ДемографіяРедагувати

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][4]:

Загалом Допрацездатний
вік
Працездатний
вік
Постпрацездатний
вік
Чоловіки 1578 267 1192 119
Жінки 1651 281 1108 262
Разом 3229 548 2300 381

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати