Відкрити головне меню

Канський Всеволод Єлисейович

Все́волод Єлисе́йович Ка́нський (нар. 6 червня 1911(19110606) — пом. 20 листопада 1993) — радянський військовик часів Другої світової війни, командир стрілецької роти 1006-го стрілецького полку 266-ї стрілецької дивізії, старший лейтенант. Герой Радянського Союзу (1945).

Всеволод Єлисейович Канський
Канський Всеволод Єлисейович.jpg
Народження 6 червня 1911(1911-06-06)
Дубове
Смерть 20 листопада 1993(1993-11-20) (82 роки)
Харків
Громадянство СРСР СРСР
Україна Україна
Приналежність Прапор Радянської армії Радянська армія
Вид збройних сил Сухопутні війська
Рід військ піхота
Освіта ХНУ імені В. Н. Каразіна
Роки служби 1943—1945
Партія ВКП(б)
Звання CCCP army Rank starshyj lejtnant infobox.svg Старший лейтенант
Формування 266-а стрілецька дивізія
Війни / битви Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Вітчизняної війни I ступеня
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «20 років перемоги у ВВВ» Медаль «30 років перемоги у ВВВ» Медаль «40 років перемоги у ВВВ»
Медаль «За взяття Берліна»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
Канський Всеволод Єлисейович у Вікісховищі?

ЖиттєписРедагувати

Народився 6 червня 1911 року в селі Дубовому, волосному центрі Тираспольського повіту Херсонської губернії (нині — Окнянський район Одеської області) в селянській родині. Українець. У 1938 році закінчив Харківський залізничний інститут. Працював майстром у Військпроекті.

До лав РСЧА призваний Валуйським РВК у березні 1943 року. Закінчив Курси удосконалення командного складу (КУКС). Учасник німецько-радянської війни з вересня 1943 року. Воював на Південно-Західному, 3-у і 4-у Українських та 1-у Білоруському фронтах. Командував стрілецьким взводом, стрілецькою ротою. Двічі був поранений, одного разу — важко.

У січні 1945 року в бою за Нагурно-Коло в складі армійського рухомого загону, діючи на чолі стрілецького взводу, першим увірвався до населеного пункту Романув, знищивши 14 і полонивши 18 солдатів ворога. Закріпився й утримував зі своїми бійцями Романув бо підходу основних сил батальйону. 23 січня діючи в складі посиленої роти в районі Рогозин зі своїм взводом нагнав ворожу колону, яка в результаті бою була повністю знищена[1].

1 лютого 1945 року, утримуючи плацдарм на Одері, 6-а стрілецька рота під командуванням лейтенанта В. Є. Канського протягом дня відбила 4 контратаки танків і піхоти супротивника, знищивши при цьому 2 танки і понад 100 солдатів ворога[2].

Особливо командир стрілецької роти старший лейтенант В. Є. Канський відзначився в боях за Берлін. 19 квітня 1945 року в бою за Рінгенвальде супротивник перейшов у контратаку. Здійснюючи задум командира батальйону обійти ворога з флангів, В. Є. Канський зі своєю ротою відволікав увагу супротивника й прийняв на себе всю міць ворожого удару. Відбивши контратаку, сам повів бійців у контрнаступ. Тим часом дві інші роти батальйону обійшли супротивника з північного заходу й увірвались до міста. У вуличних боях в Берліні 28 квітня рота першою увірвалась до укріпленого вогнища оборони супротивника — берлінської в'язниці, яку боронили до 500 вояків СС. При цьому знищено до 80 і взято в полон до 40 солдатів ворога[3].

Після закінчення війни демобілізувався. Член КПРС з 1949 року. У 1951 році закінчив Харківський державний університет. Працював старшим геологом у комплексній геологорозвідувальній експедиції «Харківнафтогазрозвідка».

Мешкав у Харкові, де й помер 20 листопада 1993 року. Похований на міському цвинтарі № 2.

НагородиРедагувати

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 31 травня 1945 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками та виявлені при цьому відвагу і героїзм, старшому лейтенантові Канському Всеволоду Єлисейовичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 5842).

Також був нагороджений двома орденами Червоного Прапора (22.02.1945, 22.02.1945), орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня (11.03.1985) і медалями.

ЛітератураРедагувати

  • «Подвиг во имя жизни: Очерки о Героях Советского Союза, уроженцах Одесской области». / Сост.: Абрамов А. Ф., Бульба А. И. — Одеса: Маяк, 1984, стор. 137—141.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати