Відкрити головне меню

Канигін Юрій Михайлович

Юрій Михайлович Канигін (нар. 14 вересня 1935 р., с. Городище, Перевальський район, Луганської області) — сучасний український письменник, публіцист, есеїст, вчений-економіст. Автор численних наукових і науково-популярних праць в галузі інформатики, «штучного розуму», суспільствознавства, історії науки. Член Національної спілки письменників України; один з авторів так званої «трипільсько-арійської теорії походження українців»[1]. За освітою політеконом, має наукове звання професор.

Канигін Юрій Михайлович
Канигін Юрій Михайлович
Народився 14 вересня 1935(1935-09-14) (84 роки)
с. Городище, Перевальського району Луганської області
Діяльність псевдонауковець
Галузь економіка
Alma mater Московський державний університет імені Ломоносова
Науковий ступінь Доктор економічних наук
Звання Професор

БіографіяРедагувати

Народився 14 вересня 1935 р. в селі Городище, нині селище міського типу Перевальського району Луганської області в родині гірничого майстра.

У 1953 р. вступив на економічний факультет Московського університету ім. М. В. Ломоносова, фах «політична економія».

1960 р. — проживаючи в Новосибірському академмістечку, став членом бюро райкому КПРС.

1965–1968 рр. — працював завідувачем кафедри економічної теорії і національної економіки у Хабаровському політехнічному інституті[2].

У 1968 р. зайняв посаду вченого секретаря з гуманітарних питань Сибірського відділення АН СССР. Згодом очолив економічний факультет Новосибірського університету. Координував роботу установ гуманітарного та економічного профілю у Якутську, Магадані, Улан-Уде, Барнаулі, Кемерово та ін.

1970 р. — в віці 35-ти років, став наймолодшим у СРСР доктором економічних наук.

У 1971 р. працював головою комісії з перевірки Бурятської філії Академії Наук в Улан-Уде.

У 1976 р. переїхав до Києва працювати головним науковим співробітником Інституту кібернетики ім. В. М. Глушкова на запрошення знаменитого вченого-кібернетика Віктора Михайловича Глушкова.

У Києві Канигін близько зійшовся з працівником відділу агітації та пропаганди ЦК Компартії України Віталієм Врублевським (згодом — перший помічник першого секретаря ЦК КПУ Володимира Щербицького[3]. Відразу після знайомства із Врублевським Канигін починає активно працювати у сфері прадавньої історії, досліджуючи арійське походження українців.

У 2000 р. Канигін бере участь у написанні колективної монографії під керівництвом Врублевського «Україна: інтелект нації на межі століть».

У 1990-х керував лабораторією соціального інтелекту Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. М. Доброва НАН України.

У 2003 р. став ініціатором і створення  Міждержавного інституту українсько-казахстанських відносин ім. Нурсултана Назарбаєва.

Юрій Канигін — член Національної спілки письменників України, професор Університету сучасних знань Товариства «Знання» України. Автор сотень наукових статей, двох десятків монографій. У співавторстві з директором Інституту кібернетики Віктором Глушковим опублікував понад тридцять наукових досліджень.

На даний час проживає в Києві.

Суспільно-політична діяльністьРедагувати

Квітень 2002 р. — подав свою кандидатуру в народні депутати України від Партії реабілітації тяжкохворих України, № 5 в списку[4].

Березень 2006 р. — подав свою кандидатуру в народні депутати України від Виборчого Блоку Безпартійних «Сонце», № 4 в списку. За результатами голосування не набрав мінімально достатньої кількості голосів і до Верховної Ради не потрапив.

ПубліцистикаРедагувати

Під час перебування в Інституті суспільних наук Бурятської філії Канигіну показали стародавні тибетські рукописи, які були написані ведичним санскритом, давньотибетською, а також на мові «сенсарі» (санскр. мова Богів). В інституті бракувало перекладачів і для роботи було залучено десяток колишніх лам, які повернулися в Бурятію з колимських таборів.

Ознайомлюючись з древніми фоліантами, Канигін познайомився з ламою Самдемом — виходцем із роду тибетських ченців, «двічі народженим», який в минулому займався вивченням слов'янознавства в тибетському монастирі Ас'я-Риші.

Самдем здійснив переворот світогляду науковця. Він став духовним наставником (гуру) і вчителем українця. Його розповіді базувалися на таких джерелах, як Біблія, Тора, документи тибетських ченців, ведичній літературі, літописах, дослідженнях відомих істориків, філософів та пророків, у тому числі Тараса Шевченка.

В одному зі старовинних пергаментів Канигін побачив малюнок, що нагадував йому карту України. На карті він зміг розгледіти річки рідного краю, — Донець і Кальміус. На місці сучаного Києва стояла позначка з християнським хрестом з написом: Кі-юв (санскр. Святе місце).

Подальші дослідження привели його до висновку, що «Рідна історія починається з Андрія Первозваного, з його духовних проповідей», а нашу столицю заснували воїни легендарного Аттіли.

У 1980 році вчений розповів про зустріч з гуру Віктору Михайловичу Глушкову. Глушков порадив йому систематизувати зібрані записи й пообіцяв допомогти опублікувати їх через Комітет держбезпеки. Однак Віктор Глушков невздовзі помер.

Незважаючи на критику, книга Канигіна «Шлях аріїв» була багаторазово перевидана після розпаду СРСР і стала бестселером. В романі-есе автор висунув власну «теорію» походження українців, яка заперечує прийняті в науці уявлення про етногенез слов'ян. Книгу перевидали двадцять п'ять разів, щоразу письменник щось додавав, уточнював та конкретизував. Книга передавалася по національному радіо — її озвучив народний артист України Павло Громовенко.

За десять років після виходу праці «Шлях аріїв» побачили світ інші книги Канигіна — «Віхи священної історії», «Пояс світу», «Сатанізм у ХХ столітті», «Фатальне ХХ століття», «Початок і кінець часів», «Українська мрія», «Парадокси історії», «Матриця Вседержителя». Разом із Василем Кушерцем опублікували капітальне дослідження «Біблія і сучасна наука».

КритикаРедагувати

Канигін є одним з апологетів так званої «трипільсько-арійської теорії походження українського народу», яка визнана маргінальною та псевдонауковою[5]. Достовірність фактів у працях Канигіна неодноразово піддавалася сумнівам[6]. Зокрема у книзі «Новітні міфи та фальшивки про походження українців» такі теорії, зокрема й праці Юрія Канигіна, були рішучо заперечені науковцями, які фахово, протягом багатьох років вивчають етногенез (походження) українців та давню історію України в інститутах НАН України та провідних навчальних закладах, є авторами численних наукових публікацій та мають авторитет серед колег в Україні та поза її межами[7]:

« Те, що дійсно знає світова історія та археологія, з опусами Ю. Канигіна просто не має перехрестя для зустрічі й організації дискусії »

Кирило Галушко, канд. іст. наук, доцент, директор Центру імені В. Липинського

ПублікаціїРедагувати

  • Ю. М. Каныгин. Загадки интеллектуального бытия. — 1977.
  • Ю. М. Каныгин. Откуда есть пошла наука русская. — 1980.
  • Ю. М. Каныгин. Кибернетика в жизни общества. — 1985.
  • Ю. М. Каныгин. Что такое информатика? — 1989.
  • Ю. М. Каныгин. Информационная природа НЛО. — 1991.
  • Ю. М. Каныгин. Библия как програма человечества. — 1993.
  • Ю. М. Канигін, З. Ю. Ткачук. Українська мрія. — К.: Лексикон, 1996.
  • Ю. М. Канигін. Шлях аріїв: Україна в духовній історії людства: Роман-есе. — 5-те вид., допов. — К.: 2008. — 528 с.
  • Ю. М. Канигін. Віхи священної історії. — К.: 1999.
  • Ю. М. Каныгин. Пояс мира (Украина — Казахстан: фундамент Евразийского единства) — К.: МАУП, 2001.
  • Ю. М. Каныгин, Ю. Т. Батюшин. Открытие Городища. — К.: Україна, 2001. — 29 с. — ISBN 966-524-095-1.
  • Ю. М. Каныгин. Сатанизм в ХХ веке: Ист.-публицист. исслед. К.: МАУП, 2004. — 536 c. — ISBN 966-608-459-7.
  • Ю. М. Каныгин. Роковой ХХ век. — К.: Кобза, 2005.
  • Ю. М. Каныгин. Начало и конец времен: Новый взгляд на историю. — К.: 2005.
  • Ю. М. Каныгин. Последние времена: Новая парадигма истории. — К.: 2006.
  • Ю. М. Каныгин. Бремя белой расы. — К.: Арий, 2010. — 328 с. ISBN 978-966-498-075-0.
  • Ю. М. Каныгин. Трезубец или крест? — К.: 2011.
  • Ю. М. Каныгин. Альтернативная история и предназначение Руси — К.: Арий, 2013. — 448 с. ISBN 978-966-498-314-0.

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

ДжерелаРедагувати