Юрій Михайлович Канигін (нар. 14 вересня 1935 р., с. Городище, Перевальський район, Луганської області) — сучасний український письменник, публіцист, есеїст, вчений-економіст. Автор численних наукових і науково-популярних праць в галузі інформатики, «штучного розуму», суспільствознавства, історії науки. Член Національної спілки письменників України; один з авторів так званої «трипільсько-арійської теорії походження українців»[1]. За освітою політеконом, має наукове звання професор.

Канигін Юрій Михайлович
Канигін Юрій Михайлович
Народився 14 вересня 1935(1935-09-14) (88 років)
с. Городище, Перевальського району Луганської області
Діяльність псевдонауковець
Галузь економіка
Alma mater Економічний факультет Московського державного університету імені Ломоносоваd
Науковий ступінь Доктор економічних наук
Звання Професор

Біографія ред.

Народився 14 вересня 1935 р. в селі Городище, нині селище міського типу Перевальського району Луганської області в родині гірничого майстра.

У 1953 р. вступив на економічний факультет Московського університету ім. М. В. Ломоносова, фах «політична економія».

1960 р. — проживаючи в Новосибірському академмістечку, став членом бюро райкому КПРС.

1965—1968 рр. — працював завідувачем кафедри економічної теорії і національної економіки у Хабаровському політехнічному інституті[2].

У 1968 р. зайняв посаду вченого секретаря з гуманітарних питань Сибірського відділення АН СССР. Згодом очолив економічний факультет Новосибірського університету. Координував роботу установ гуманітарного та економічного профілю у Якутську, Магадані, Улан-Уде, Барнаулі, Кемерово та ін.

1970 р. — в віці 35-ти років, став наймолодшим у СРСР доктором економічних наук.

У 1971 р. працював головою комісії з перевірки Бурятської філії Академії Наук в Улан-Уде.

У 1976 р. переїхав до Києва працювати головним науковим співробітником Інституту кібернетики ім. В. М. Глушкова на запрошення знаменитого вченого-кібернетика Віктора Михайловича Глушкова.

У Києві Канигін близько зійшовся з працівником відділу агітації та пропаганди ЦК Компартії України Віталієм Врублевським (згодом — перший помічник першого секретаря ЦК КПУ Володимира Щербицького[3]. Відразу після знайомства із Врублевським Канигін починає активно працювати у сфері прадавньої історії, досліджуючи арійське походження українців.

У 1992 році Юрій Михайлович обирається членом президії Міжнародної громадської організації "Міжнародна академія інформатики".

У 2000 р. Канигін бере участь у написанні колективної монографії під керівництвом Врублевського «Україна: інтелект нації на межі століть».

У 1990-х керував лабораторією соціального інтелекту Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. М. Доброва НАН України.

У 2003 р. став ініціатором і створення  Міждержавного інституту українсько-казахстанських відносин ім. Нурсултана Назарбаєва.

Юрій Канигін — член Національної спілки письменників України, професор Університету сучасних знань Товариства «Знання» України. Автор сотень наукових статей, двох десятків монографій. У співавторстві з директором Інституту кібернетики Віктором Глушковим опублікував понад тридцять наукових досліджень.

На даний час проживає в Києві.

Суспільно-політична діяльність ред.

Квітень 2002 р. — подав свою кандидатуру в народні депутати України від Партії реабілітації тяжкохворих України, № 5 в списку[4].

Березень 2006 р. — подав свою кандидатуру в народні депутати України від Виборчого Блоку Безпартійних «Сонце», № 4 в списку. За результатами голосування не набрав мінімально достатньої кількості голосів і до Верховної Ради не потрапив.

Публіцистика ред.

Під час перебування в Інституті суспільних наук Бурятської філії Канигіну показали стародавні тибетські рукописи, які були написані ведичним санскритом, давньотибетською, а також на мові «сенсарі» (санскр. мова Богів). В інституті бракувало перекладачів і для роботи було залучено десяток колишніх лам, які повернулися в Бурятію з колимських таборів.

Ознайомлюючись з древніми фоліантами, Канигін познайомився з ламою Самдемом — вихідцем із роду тибетських ченців, «двічі народженим», який в минулому займався вивченням слов'янознавства в тибетському монастирі Ас'я-Риші.

Самдем здійснив переворот світогляду науковця. Він став духовним наставником (гуру) і вчителем українця. Його розповіді базувалися на таких джерелах, як Біблія, Тора, документи тибетських ченців, ведичній літературі, літописах, дослідженнях відомих істориків, філософів та пророків, у тому числі Тараса Шевченка.

В одному зі старовинних пергаментів Канигін побачив малюнок, що нагадував йому карту України. На карті він зміг розгледіти річки рідного краю, — Донець і Кальміус. На місці сучасного Києва стояла позначка з християнським хрестом з написом: Кі-юв (санскр. Святе місце).

Подальші дослідження привели його до висновку, що «Рідна історія починається з Андрія Первозваного, з його духовних проповідей», а нашу столицю заснували воїни легендарного Аттіли.

У 1980 році вчений розповів про зустріч з гуру Віктору Михайловичу Глушкову. Глушков порадив йому систематизувати зібрані записи й пообіцяв допомогти опублікувати їх через Комітет держбезпеки. Однак Віктор Глушков невдовзі помер.

Незважаючи на критику, книга Канигіна «Шлях аріїв» була багаторазово перевидана після розпаду СРСР і стала бестселером. В романі-есе автор висунув власну «теорію» походження українців, яка заперечує прийняті в науці уявлення про етногенез слов'ян. Книгу перевидали двадцять п'ять разів, щоразу письменник щось додавав, уточнював та конкретизував. Книга передавалася по національному радіо — її озвучив народний артист України Павло Громовенко.

За десять років після виходу праці «Шлях аріїв» побачили світ інші книги Канигіна — «Віхи священної історії», «Пояс світу», «Сатанізм у ХХ столітті», «Фатальне ХХ століття», «Початок і кінець часів», «Українська мрія», «Парадокси історії», «Матриця Вседержителя». Разом із Василем Кушерцем опублікували капітальне дослідження «Біблія і сучасна наука».

Критика ред.

Канигін є одним з апологетів так званої «трипільсько-арійської теорії походження українського народу», яка визнана маргінальною та псевдонауковою[5]. Достовірність фактів у працях Канигіна неодноразово піддавалася сумнівам[6]. Зокрема у книзі «Новітні міфи та фальшивки про походження українців» такі теорії, зокрема й праці Юрія Канигіна, були рішучо заперечені науковцями, які фахово, протягом багатьох років вивчають етногенез (походження) українців та давню історію України в інститутах НАН України та провідних навчальних закладах, є авторами численних наукових публікацій та мають авторитет серед колег в Україні та поза її межами[7]:

  Те, що дійсно знає світова історія та археологія, з опусами Ю. Канигіна просто не має перехрестя для зустрічі й організації дискусії  

Кирило Галушко, канд. іст. наук, доцент, директор Центру імені В. Липинського

Публікації ред.

  • Ю. М. Каныгин. Загадки интеллектуального бытия. — 1977.
  • Ю. М. Каныгин. Откуда есть пошла наука русская. — 1980.
  • Ю. М. Каныгин. Кибернетика в жизни общества. — 1985.
  • Ю. М. Каныгин. Что такое информатика? — 1989.
  • Ю. М. Каныгин. Информационная природа НЛО. — 1991.
  • Ю. М. Каныгин. Библия как програма человечества. — 1993.
  • Ю. М. Канигін, З. Ю. Ткачук. Українська мрія. — К.: Лексикон, 1996.
  • Ю. М. Канигін. Шлях аріїв: Україна в духовній історії людства: Роман-есе. — 5-те вид., допов. — К.: 2008. — 528 с.
  • Ю. М. Канигін. Віхи священної історії. — К.: 1999.
  • Ю. М. Каныгин. Пояс мира (Украина — Казахстан: фундамент Евразийского единства) — К.: МАУП, 2001.
  • Ю. М. Каныгин, Ю. Т. Батюшин. Открытие Городища. — К.: Україна, 2001. — 29 с. — ISBN 966-524-095-1.
  • Ю. М. Каныгин. Сатанизм в ХХ веке: Ист.-публицист. исслед. К.: МАУП, 2004. — 536 c. — ISBN 966-608-459-7.
  • Ю. М. Каныгин. Роковой ХХ век. — К.: Кобза, 2005.
  • Ю. М. Каныгин. Начало и конец времен: Новый взгляд на историю. — К.: 2005.
  • Ю. М. Каныгин. Последние времена: Новая парадигма истории. — К.: 2006.
  • Ю. М. Каныгин. Бремя белой расы. — К.: Арий, 2010. — 328 с. ISBN 978-966-498-075-0.
  • Ю. М. Каныгин. Трезубец или крест? — К.: 2011.
  • Ю. М. Каныгин. Альтернативная история и предназначение Руси — К.: Арий, 2013. — 448 с. ISBN 978-966-498-314-0.
  • Ю. М.Каныгин. Закат эры Homo sapiens'a — К.: 2015 .— 224 c.ISBN 978 - 966 - 498 - 421 - 5.

Примітки ред.

  1. О.Шакурова. Висвітлення походження українського народу у працях Ю. Шилова, Канигіна та І. Каганця[недоступне посилання з липня 2019]
  2. История кафедры экономической теории и национальной экономики. pnu.edu.ru. Архів оригіналу за 11 березня 2014. Процитовано 8 січня 2017. 
  3. Нав’язлива ідея - Суспільство - ТРК Вежа Новини Івано-Франківськ. 11 березня 2014. Архів оригіналу за 11 березня 2014. Процитовано 8 січня 2017. 
  4. Політичний компас виборця 2002 - Партія реабілітації тяжкохворих України. 7 липня 2015. Архів оригіналу за 7 липня 2015. Процитовано 8 січня 2017. 
  5. Г. П. Півторак Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов [Архівовано 16 жовтня 2015 у Wayback Machine.]
  6. КАНИГІН І ЙОГО ІСТОРИЧНІ «ВІДКРИТТЯ». www.readera.org. Архів оригіналу за 8 січня 2017. Процитовано 8 січня 2017. 
  7. Новітні міфи та фальшивки про походження українців. www.e-reading.club. Темпора. 2008. Архів оригіналу за 9 січня 2017. Процитовано 8 січня 2017. 

Література ред.

Джерела ред.