Відкрити головне меню

Кампаку

стаття-список у проекті Вікімедіа

Кампа́ку (яп. 関白, かんぱく[1]) — титул і посада найвищого радника дорослого Імператора у стародавній і середньовічній Японії. Аналог турецького візиря або європейського канцлера.

Назва посади походить з китайської історичної хроніки «Книги Хань» і перекладається як «той, хто прийняв [управління від Сина Неба] і говорить [від його імені]».

Вперше введена у 880-х роках для Фудзівари но Мотоцуне. Скасована у 3 січня 1868 року у зв'язку з реставрацією прямого Імператорського правління.

Кандидати на цю посаду зазвичай вже мали обіймали посаду регента сессьо малолітнього Імператора. Відповідно, особа яка призначалась регентом в майбутньому автоматично ставала радником монарха.

У 11 столітті склалася традиція, що обидві посади монопольно займали лише представники роду Фудзівара. Виняток становили лише 2 вихидці з селян: об'єднувач Японії Хасіба Хідейосі (6 серпня 1585) та його наступник Тойотомі Хідецуґу.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Також відомий під китаїзованими назвами Сіцубей (執柄, «керманич») і Хакуроку (博陸, «багатоземельний»).

Джерела та літератураРедагувати

  • Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — Київ: «Аквілон-Прес», 1997.