Відкрити головне меню

«Каменярі́» — вірш І. Я. Франка, написаний ним у 1878 році. З'явився друком в альманасі «Дзвін» у другій половині того ж року. За мотивами цього вірша самого автора називають «Каменярем».

Каменярі
Vol01-067.jpg
Автограф вірша «Каменярі»
Жанр вірш, поема
Автор І. Я. Франко
Написано 1878
Опубліковано 1878
Видавництво альманах «Дзвін»

S:  Цей твір у  Вікіджерелах

Передісторія та ідейна основаРедагувати

У 1875 році, закінчивши гімназію, Франко пішки подорожував Галичиною, дізнавався про рідний край та життя народу. Йому трапилося побачити на недобудованій дорозі роботу каменярів-брукувальників. Враження від спостереження лягли в основу вірша «Каменярі». За згадками самого Франка: «В основі сеї теми лежали конкретні враження робітників, що товкли каміння на дорозі, і оповідання про пробивання залізничного тунелю в Карпатах біля Дуклі»[1].

Багато років по тому, в оповіданні «Вугляр» він напише: «Гірка доля тих людей. За нужденну плату 60—80 кр. денно сиди там цілий день на вітрі, сльоті і вогкості, двигай тяжкий залізний молот та товчи каміння. А їх там багато сиділо… Ті люди були понурі, нужденні з лиць і одежі…»[2]

Отже, у 1878 році, вийшовши з тюрми, він пише свій славнозвісний вірш. Тепер він сприймав своє враження трирічної давності під дещо іншим кутом. Нужденні каменярі, які розбивають камінь, та гранітні скелі перед ними і прокладаний шлях набули у його вірші переносного значення. Величезні скелі стали символом несправедливості, пригнічення, неволі. З ними ведуть боротьбу борці за свободу — каменярі. Добровільно взявши на себе тяжкий труд, «раби волі», прикуті залізними ланцями, вони ціною власного добробуту прокладають путь до нового життя. Сам Франко вважав себе одним з каменярів, невипадково, говорячи про них, він завжди каже «ми». У початку вірша мовиться про «голос згори». Поет не розкриває його природи. Це може бути як особиста совість, так і людська правда.

КомпозиціяРедагувати

Вірш «Каменярі» часто зовуть поемою. Незважаючи на невеличкий обсяг, за пафосом, піднесеністю він дійсно і є таким. Написаний він шестистопним ямбом — цей розмір найкраще відповідає героїчному характеру твору.

Оригінальна орфографія «Каменярів» — правопис М. П. Драгоманова.

ВисловиРедагувати

 
Каменяр на надгробку Івана Франка

Іван Франко («Молода Україна»): «Історія нашого українського національного руху… пригадує нам образ того заклепаного народу, змушеного пробивати велику, віковічну скалу, яка ділить його від свобідних, повноправних, цивілізованих націй, а при тім позбавленого найважнішого знаряду для сеї праці — заліза, себто національної свідомості, почуття солідарності і невідлучного від неї почуття сили і віри в остаточний успіх. Скільки важкого зусилля! Скільки душевних і фізичних екзистенцій, загирених талантів, змарнованих сил і характерів! І як помалу, важко, майже мікроскопічно йшли перші кроки! І як малі й досі наші здобутки, осягнені нами результати в порівнянню до того, що за той час осягли наші сусіди, в порівнянню до тої конкуренції, яка на кождім кроці грозить нам із їх боку!»

Офіційна ідеологіяРедагувати

За радянських часів образ борця-каменяра зв'язувався з соціалістичними, революційними ідеями. Але зміст вірша значно ширший за революційну ідеологію[3].

Переклади іншими мовамиРедагувати

Професійні перекладиРедагувати

Існують переклади наступними мовами:

  • англійською: Персіваль Канді[4] та інші[5]
  • болгарською: Хр. Цанков — «Каменярі» (1920);
  • чеською: Ф. Гомолька — «Каменярі» (1952).

Аматорські перекладиРедагувати

  • Існують аматорські переклади вірша англійською мовою[6].

ВідлунняРедагувати

  • «Великий Каменяр» — прізвисько, яким нарекли самого Івана Франка.
  • Надгробок Івану Франкові на Личаківському цвинтарі у Львові містить той же образ — борець-каменяр з кайлом у руці, який рубає скелю.
  • Ім'я «Каменяр» присвоєне астероїду головного поясу, відкритому 11 вересня 1977 року.

ПриміткиРедагувати

  1. Повна цитата: «В основі сеї теми лежали конкретні враження робітників, що товкли каміння на дорозі (порівняй моє оповідання „Вугляр“), і оповідання про пробивання залізничного тунелю в Карпатах біля Дуклі. В поемці, як і слід у алегорії, не означено ані часу, ані місця, але цілу акцію представлено як сонне видіння. Вона написана навмисно досить важким стилем, аби викликати зразу пригноблююче, а потім освобождаюче враження. Хоча ціле оповідання держане в першій особі (в формі „я“), та, проте, воно не має автобіографічного характеру і його треба вважати поетичною фікцією і пластичною проекцією того настрою, який у ту пору переживав не тільки я сам, але, певно, й не один інший, хоч, може, і не відчуваючи його так живо» (І. Я. Франко 1912)
  2. Франко, Іван (1911). Вугляр. Zbruč. Процитовано 28/12/2018. 
  3. Тамара Гундорова. Франко і Каменяр: Гностична драма
  4. Franko, Ivan (1946). Каменярі [The Pioneers]. The Ukrainian Weekly XIV (19): 2—3. 
  5. Зорівчак, Роксолана (2013). Сприйняття творчості та особистості Івана Франка в англомовному світі. Іноземна філологія (125): 84—93. 
  6. Github

ДжерелаРедагувати