Кальченко Никифор Тимофійович

Ники́фор Тимофі́йович Ка́льченко (27 січня (9 лютого) 1906, Кошманівка, Костянтиноградський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія — 14 травня 1989(1989-05-14), Київ, Українська РСР, СРСР) — український радянський партійний і державний діяч, Герой Соціалістичної Праці. Кандидат у члени ЦК КПУ (1938—1946). Член ЦК КПУ (1946—1981). Член Політбюро ЦК КПУ (вересень 1952 — лютий 1976). Кандидат у члени ЦК КПРС (1952—1956). Член ЦК КПРС (1956—1961). Кандидат у члени ЦК КПРС (1961—1976). Депутат Верховної Ради СРСР 1-го, 3–9-го скликань, Верховної Ради Української РСР 1–9-го скликань.

Никифор Тимофійович Кальченко
голова виконкому Одеської обласної ради депутатів трудящих
1938 — 1941
Попередник:	Григорій Гальченко
Спадкоємець:	Йосип Горлов
міністр технічних культур Української РСР
15 травня 1946 — 10 лютого 1947
міністр радгоспів Української РСР
10 лютого 1947 — 15 квітня 1950
міністр сільського господарства Української РСР
15 квітня 1950 — 21 травня 1952
голова Ради Міністрів Української РСР
15 січня 1954 — 28 лютого 1961
Попередник:	Дем'ян Коротченко
Спадкоємець:	Володимир Щербицький
міністр заготівель Української РСР
3 березня 1961 — 27 березня 1962
міністр виробництва і заготівель сільськогосподарських продуктів Української РСР
27 березня 1962 — 16 березня 1965
Народження:	27 січня (9 лютого) 1906 Кошманівка, Костянтиноградський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
Смерть:	14 травня 1989(1989-05-14) (83 роки) Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання:	Байкове кладовище
Національність:	українець
Країна:	Російська імперія→  СРСР
Освіта:	Полтавський сільськогосподарський інститут
Партія:	КПРС
Шлюб:	Марія Павлівна Кальченко
Діти:	Кальченко Галина Никифорівна
Військова служба
Звання:	Генерал-лейтенант
Битви:	Німецько-радянська війна
Нагороди:

Біографія

Народився 27 січня (9 лютого) 1906(19060209) року в селі Кошманівці (нині Машівського району Полтавської області) в селянській родині.

У 1921–1924 роках навчався в Полтавській школі садівництва.

У 1924–1925 роках працював уповноваженим районного комітету Спілки робітників землі і лісу (робземлісу) в селі Машівці на Полтавщині.

У 1925–1928 роках навчався в Полтавському сільськогосподарському інституті, здобув спеціальність агронома-організатора.

З серпня 1928 року — агроном-інструктор Конотопської окружної колгоспспілки. З вересня 1929 року — агроном-рільник, а з січня 1930 року — член правління Полтавської окружної колгоспспілки. З грудня 1930 року — заступник голови Полтавської райкоопспілки.

З серпня 1931 року — керуючий міжрайонної контори «Союзнасіннєвод» в Полтаві.

Член ВКП(б) з 1932 року.

З серпня 1933 року — старший агроном Полтавської машинно-тракторної станції (МТС).

З березня 1935 року — директор Кононівської МТС Ковалівського району Харківської області.

З вересня 1937 року — начальник олійного, начальник зернового управління Харківського обласного земельного відділу.

11 травня 1938–1941 року — в.о. голови, голова виконавчого комітету Одеської обласної ради депутатів трудящих.

Учасник німецько-радянської війни. З жовтня 1941 року — член Військової ради 56-ї армії. З червня 1943 року — член Військової ради 16-ї армії.

З серпня 1943 року — член Військової ради Воронезького (генерал-майор з 21 вересня 1943 року), з жовтня 1943 року — 1-го Українського фронтів (генерал-лейтенант з 20 квітня 1944 року).

З червня 1945 по 1946 рік — член Військової ради Центральної групи військ.

З 15 травня 1946 по 10 лютого 1947 року — міністр технічних культур Української РСР.

З 10 лютого 1947 року по 15 квітня 1950 року — міністр радгоспів Української РСР.

З 15 квітня 1950 року по 21 травня 1952 року — міністр сільського господарства Української РСР.

З 21 травня 1952 року по 15 січня 1954 року — 1-й заступник голови Ради Міністрів Української РСР. Одночасно з 10 квітня по 18 грудня 1953 року — міністр сільського господарства і заготівель Української РСР.

З 15 січня 1954 року по 28 лютого 1961 року — голова Ради Міністрів Української РСР.

З 3 березня 1961 по 27 березня 1962 року — заступник голови Ради Міністрів Української РСР і міністр заготівель Української РСР.

З 27 березня 1962 року по 13 лютого 1976 року — 1-й заступник Голови Ради Міністрів Української РСР. Одночасно 27 березня 1962 — 16 березня 1965 року — міністр виробництва і заготівель сільськогосподарських продуктів Української РСР.

Могила Никифора Кальченка

З лютого 1976 року — персональний пенсіонер союзного значення. Жив у Києві. Помер 14 травня 1989 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 2).

Нагороди

• Герой Соціалістичної Праці (6.02.1976).
• вісім орденів Леніна (зокрема 7.02.1939 «за видатні успіхи в сільському господарстві, і особливо за перевиконання планів основних сільськогосподарських робіт»; 25.05.1945, 23.01.1948, 8.02.1956 «у зв'язку з п'ятдесятиріччям з дня народження і беручи до уваги його заслуги перед Радянською державою»; 26.02.1958, 8.02.1966, 8.12.1973, 6.02.1976),
• орден Жовтневої Революції (27.08.1971)
• два ордени Богдана Хмельницького 1-го ступеня (29.05.1944, 29.07.1944),
• орден Червоного Прапора (6.04.1945),
• орден Вітчизняної війни 1-го ступеня (11.03.1985),
• орден Трудового Червоного Прапора,
• медалі.

Посилання

• Кальченко Никифор Тимофеевич // Справочник по истории Коммунистической партии и Советского Союза. 1898—1991. (рос.)
• Люди і книги. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)

Джерела

• Єфіменко Г. Г. Кальченко Никифор Тимофійович [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 46. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
• Кальченко Никифор Тимофійович: облікова картка депутата Верховної Ради УРСР // ЦДАВО України, ф. Р-1, оп. 31, спр. 4, арк. 4.
• Список депутатів Верховної Ради УРСР першого скликання, обраних 26 червня 1938 року // ЦДАВО України, ф. Р-1, оп. 31, спр. 2, арк. 53.
• Список депутатів, обраних до Верховної Ради УРСР // Вісті [ЦВК УРСР]: газета. — Київ, 1938. — № 148 (5338). — 29 червня. — С. 1.