Кальченко Никифор Тимофійович

голова Ради Міністрів УРСР у 1954-61

Ники́фор Тимофі́йович Ка́льченко (27 січня (9 лютого) 1906, Кошманівка, Костянтиноградський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія — 14 травня 1989(1989-05-14), Київ, Українська РСР, СРСР) — український радянський партійний і державний діяч, Герой Соціалістичної Праці. Кандидат у члени ЦК КПУ (1938—1946). Член ЦК КПУ (1946—1981). Член Політбюро ЦК КПУ (вересень 1952 — лютий 1976). Кандидат у члени ЦК КПРС (1952—1956). Член ЦК КПРС (1956—1961). Кандидат у члени ЦК КПРС (1961—1976). Депутат Верховної Ради СРСР 1-го, 3–9-го скликань, Верховної Ради Української РСР 1–9-го скликань.

Никифор Тимофійович Кальченко
Никифор Тимофійович Кальченко
голова виконкому Одеської обласної ради депутатів трудящих
1938 — 1941
Попередник: Григорій Гальченко
Спадкоємець: Йосип Горлов
міністр технічних культур Української РСР
15 травня 1946 — 10 лютого 1947
міністр радгоспів Української РСР
10 лютого 1947 — 15 квітня 1950
міністр сільського господарства Української РСР
15 квітня 1950 — 21 травня 1952
голова Ради Міністрів Української РСР
15 січня 1954 — 28 лютого 1961
Попередник: Дем'ян Коротченко
Спадкоємець: Володимир Щербицький
міністр заготівель Української РСР
3 березня 1961 — 27 березня 1962
міністр виробництва і заготівель сільськогосподарських продуктів Української РСР
27 березня 1962 — 16 березня 1965
 
Народження: 27 січня (9 лютого) 1906
Кошманівка, Костянтиноградський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
Смерть: 14 травня 1989(1989-05-14) (83 роки)
Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання: Байкове кладовище
Національність: українець
Країна: Flag of Russia.svg Російська імперія
СРСР СРСР
Освіта: Полтавський сільськогосподарський інститут
Партія: КПРС
Шлюб: Марія Павлівна Кальченко
Діти: Кальченко Галина Никифорівна
 
Військова служба
Звання: CCCP army Rank general-lejtnant infobox.svg Генерал-лейтенант
Битви: Німецько-радянська війна
Нагороди:
Герой Соціалістичної Праці — 1976
Орден Леніна — 1939 Орден Леніна — 1945 Орден Леніна — 1948 Орден Леніна — 1956
Орден Леніна — 1958 Орден Леніна — 1963 Орден Леніна — 1966 Орден Леніна — 1976
Орден Жовтневої Революції — 1971 Орден Червоного Прапора  — 1945 Орден Богдана Хмельницкого I ступеня  — 1944 Орден Богдана Хмельницкого I ступеня  — 1944
Орден Вітчизняної війни I ступеня— 1985 Орден Трудового Червоного Прапора
Медаль «За трудову доблесть»
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За оборону Кавказу»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» — 1945Медаль «20 років перемоги у ВВВ» — 1965Медаль «30 років перемоги у ВВВ» — 1975
Медаль «40 років перемоги у ВВВ» — 1985
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «70 років Збройних Сил СРСР»

БіографіяРедагувати

Народився 27 січня (9 лютого) 1906(19060209) року в селі Кошманівці (нині Машівського району Полтавської області) в селянській родині.

У 19211924 роках навчався в Полтавській школі садівництва.

У 19241925 роках працював уповноваженим районного комітету Спілки робітників землі і лісу (робземлісу) в селі Машівці на Полтавщині.

У 19251928 роках навчався в Полтавському сільськогосподарському інституті, здобув спеціальність агронома-організатора.

З серпня 1928 року — агроном-інструктор Конотопської окружної колгоспспілки. З вересня 1929 року — агроном-рільник, а з січня 1930 року — член правління Полтавської окружної колгоспспілки. З грудня 1930 року — заступник голови Полтавської райкоопспілки.

З серпня 1931 року — керуючий міжрайонної контори «Союзнасіннєвод» в Полтаві.

Член ВКП(б) з 1932 року.

З серпня 1933 року — старший агроном Полтавської машинно-тракторної станції (МТС).

З березня 1935 року — директор Кононівської МТС Ковалівського району Харківської області.

З вересня 1937 року — начальник олійного, начальник зернового управління Харківського обласного земельного відділу.

11 травня 19381941 року — в.о. голови, голова виконавчого комітету Одеської обласної ради депутатів трудящих.

Учасник німецько-радянської війни. З жовтня 1941 року — член Військової ради 56-ї армії. З червня 1943 року — член Військової ради 16-ї армії.

З серпня 1943 року — член Військової ради Воронезького (генерал-майор з 21 вересня 1943 року[1]), з жовтня 1943 року — 1-го Українського фронтів (генерал-лейтенант з 20 квітня 1944 року[2]).

З червня 1945 по 1946 рік — член Військової ради Центральної групи військ.

З 15 травня 1946 по 10 лютого 1947 року — міністр технічних культур Української РСР.

З 10 лютого 1947 року по 15 квітня 1950 року — міністр радгоспів Української РСР.

З 15 квітня 1950 року по 21 травня 1952 року — міністр сільського господарства Української РСР.

З 21 травня 1952 року по 15 січня 1954 року — 1-й заступник голови Ради Міністрів Української РСР. Одночасно з 10 квітня по 18 грудня 1953 року — міністр сільського господарства і заготівель Української РСР.

З 15 січня 1954 року по 28 лютого 1961 року — голова Ради Міністрів Української РСР.

З 3 березня 1961 по 27 березня 1962 року — заступник голови Ради Міністрів Української РСР і міністр заготівель Української РСР.

З 27 березня 1962 року по 13 лютого 1976 року — 1-й заступник Голови Ради Міністрів Української РСР. Одночасно 27 березня 1962 — 16 березня 1965 року — міністр виробництва і заготівель сільськогосподарських продуктів Української РСР.

 
Могила Никифора Кальченка

З лютого 1976 року — персональний пенсіонер союзного значення. Жив у Києві. Помер 14 травня 1989 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 2).

НагородиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Постанова РНК СРСР № 1026
  2. Постанова РНК СРСР № 442

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати