Вікіпедія

Кальник (Гайсинський район)

село в Україні, у Дашівській селищній громаді Гайсинського району Вінницької області
(Перенаправлено з Кальник (Іллінецький район))
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Кальник.

Кальни́к  (до 1671 р. — Калнич) — село в Україні, у Дашівській селищній громаді Гайсинського району Вінницької області. Розташоване в гирлі річки Кальничка (притока Собу) за 17 км на південний схід від міста Іллінці. Через село проходить автошлях Р33. Населення становить 1 077 осіб (станом на 1 січня 2018 р.).

село Кальник
Герб Кальника
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район Гайсинський район
Громада Дашівська селищна громада
Облікова картка Кальник 
Основні дані
Засноване 1629
Населення ▼ 1077 (01.01.2018)[1]
Територія 3.090 км²
Поштовий індекс 22732
Телефонний код +380 4345
Географічні дані
Географічні координати 49°02′15″ пн. ш. 29°23′36″ сх. д. / 49.03750° пн. ш. 29.39333° сх. д. / 49.03750; 29.39333Координати: 49°02′15″ пн. ш. 29°23′36″ сх. д. / 49.03750° пн. ш. 29.39333° сх. д. / 49.03750; 29.39333
Середня висота
над рівнем моря 		207 м
Водойми р. Кальничка, Соб
Відстань до
обласного центру 		80,6 км
Відстань до
районного центру 		31,4 км
Місцева влада
Адреса ради 22740, Вінницька обл., Гайсинський р-н, смт Дашів, вул. Горького, буд. 9
Староста Антонюк Валерій
Карта
Кальник. Карта розташування: Україна
Кальник
Кальник
Кальник. Карта розташування: Вінницька область
Кальник
Кальник
Мапа
Мапа

CMNS: Кальник у Вікісховищі

Походження назви ред.

Існує дві версії походження топоніму Кальник: одні дослідники виводять її від тюркського «коло, воронка» в означенні «ріка, багата воронками»; інші вбачають в ньому тюркський корінь, від якого походить і давньоруське літописне Калка, Калак - «місце, поросле очеретом».[2]

Історія ред.

Перша письмова згадка про село — в документах 1460-х років.

1612 року село зазнало трагедії: під час татарського набігу майже все населення або вирізали, або погнали в неволю. Відродився Кальник скоро. Уже в 1625 році землі купила вельможна Ганна Корецька, а зручне стратегічне становище дозволило швидко їх залюднити, бо неподалiк проходила важлива на ту пору дорога, так званий Чорний шлях. Корецька збудувала тут замок, який у майбутньому відіграв важливу роль.

У 1644 році — дідична власність князя Корецького Самуеля Кароля 1648 року й пізніше[3]

У 1648–1667 був центром Кальницького полку. Першими чільниками нового формування були Остап Гоголь (предок письменника) та Іван Федоренко, але незабаром полковницька булава перейшла до одного з найвидатніших діячів Хмельниччини Івана Богуна. Це під його керівництвом Кальницький полк відзначився в найпомітніших подіях національно-визвольної війни, зокрема в Пилявецькій та Берестецькій битвах. Про пов'язану з Кальником драматичну боротьбу пізнішої пори (досить згадати хоча б участь полку в повстанні проти гетьмана Тетері в 1663 році, після чого той наказав розстріляти кальницького полковника Івана Вертелецького) аж до ліквідації в другій половині 1670-х років полково-сотенного устрою України можна писати книги.

 
Кальник на мапі Зигмунда Герстмана

За описом[4] Лаврентія Похилевича занепад містечка стався після його знищення 1671 спільним військом під проводом гетьманів коронного Собеського, напольного Вишневецького та запорізького Ханенка за підтримку гетьмана Петра Дорошенка. 1864 року у селі мешкало 1220 православних (серед яких — близько 200 шляхти) та 95 римо-католиків. Дерев'яна Церква Різдва Богородиці була побудована за церковними документами 1700 року, володіла 40 десятин землі.

У середині ХIХ століття у Кальнику збудували цукроварню, яка не тільки стала економічним осередком розвитку села, а й притягувала сюди інтелігенцію, передусім людей інженерних та управлінських професій, які приносили в село високий рівень культури та передові ідеї. Можна згадати, наприклад, що на цукроварні працював бухгалтером Болеслав Івашкевич. У його сім'ї в 1894 році народився син Ярослав, якому судилося стати одним із класиків польської літератури новітнього періоду.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому містечку, центрі Кальницької волості Липовецького повіту Київської губернії, мешкало 1158 осіб, налічувалось 204 дворових господарств, існували православна церква, школа, постоялий будинок, лавка, водяний млин і бурякоцукровий завод[5].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 2283 осіб (1129 чоловічої статі та 1154 — жіночої), з яких 2182 — православної віри[6].

12 червня 2020 року, відповідно розпорядження Кабінету Міністрів України № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області», село увійшло до складу Дашівської міської громади[7].

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи і ліквідації Іллінецького району, село увійшло до складу Гайсинського району[8].

Інфраструктура ред.

На території села працюють аграрне підприємство, товариство «Агромаш», а також лісомисливське господарство.

Пам'ятки ред.

Біля села знаходиться курган скіфського часу V—IV ст. до н. е[9]

Відомі люди ред.

Кальницькі полковники ред.

Уродженці ред.

Галерея ред.

  •  
    Вулиця Івана Богуна
  •  
    Школа
  •  
    Дитсадок
  •  
    Будинок культури
  •  
    ФАП
  •  
    Пошта
  •  
    Церква
  •  
    Річка Соб
  •  
    Ставок на річці Кальничка
  •  
    Пам’ятник воїнам-односельчанам
  •  
    Пам'ятник Івану Богуну
  •  
    Пам'ятник Я. Івашкевичу

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Про схвалення у новій редакції проекту перспективного плану формування територій громад Вінницької області (PDF).
  2. ↑ Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 26 лютого 2022. Процитовано 27 лютого 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  3. ↑ Дмитро Вирський. Виправа князя С. К. Корецького у степове Побужжя (серпень-жовтень 1644 р.) / Український історичний журнал.— К., № 1 за січень-лютий 2015.— С. 32; прим.
  4. ↑ рос. дореф. Похилевичъ Л. Сказанія о населенныхъ мѣстностяхъ Кіевской губерніи. — К., 1864.
  5. ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  6. ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-89. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
  7. ↑ Кабінет Міністрів України — Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області. www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 4 березня 2021. Процитовано 10 листопада 2021.
  8. ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  9. ↑ Стародавня Україна – Google Мої карти. Google My Maps. Архів оригіналу за 15 липня 2021. Процитовано 27 вересня 2019.

Джерела ред.

Література ред.

  • Кальни́к // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.265-266

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кальник_(Гайсинський_район)&oldid=42198470