Кальміуське
Ка́льміуське (до 1949 року — селище Каракуббу́д, до травня 2016 — Комсомо́льське) — місто у Донецькій області України, центр Кальміуської громади і Кальміуського району.
| Кальміуське | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
 | |||||||||
| Основні дані | |||||||||
| Країна |  Україна
| ||||||||
| Область | Донецька область | ||||||||
| Район | Кальміуський район | ||||||||
| Громада | Кальміуська міська громада | ||||||||
| Засноване | 1933 | ||||||||
| Статус міста | з 1956 року | ||||||||
| Населення | ▼ 11422[1](01.01.2022) | ||||||||
| Площа | 11.9 км² | ||||||||
| Густота населення | 973.3 осіб/км² | ||||||||
| Поштові індекси | 87250-87251 | ||||||||
| Телефонний код | +380-6253 | ||||||||
| Координати | 47°39′55″ пн. ш. 38°04′25″ сх. д. / 47.66528° пн. ш. 38.07361° сх. д.Координати: 47°39′55″ пн. ш. 38°04′25″ сх. д. / 47.66528° пн. ш. 38.07361° сх. д. | ||||||||
| Висота над рівнем моря | 72 м | ||||||||
| Водойма | р. Кальміус | ||||||||
| Назва мешканців | ка́льміусець, ка́льміуска, ка́льміусці | ||||||||
| Відстань | |||||||||
| Найближча залізнична станція | Каракуба | ||||||||
| До обл./респ. центру | |||||||||
| - фізична | 42,2 км | ||||||||
| - залізницею | 100 км | ||||||||
| - автошляхами | 59,1 км | ||||||||
| До Києва | |||||||||
| - фізична | 630 км | ||||||||
| - залізницею | 887 км | ||||||||
| - автошляхами | 779 км | ||||||||
| Міська влада | |||||||||
| Адреса | 87250, Донецька обл., м. Кальміуське, вул. Леніна, 10а | ||||||||
| Міський голова | Лєдовських Володимир Федорович | ||||||||
|
| |||||||||
Географія
ред.Розташоване в південно-східній частині області, на річці Кальміус (басейн Азовського моря). Відстань до Донецька становить близько 59 км і проходить автошляхом Т 0508.
Із 2014 р. внесено до переліку населених пунктів на Сході України, на яких тимчасово не діє українська влада.
Займає територію 7 км², із них 37 % під забудовою. На одного жителя припадає 40 м² зелених насаджень. Середня температура січня −6, липня +21,5. За рік випадає 460 мм опадів.
Головне підприємство — ВАТ «Комсомольське рудоуправління» з трьома кар'єрами. Видобуває флюсовий вапняк для металургійних заводів, видобуває будівельний щебінь. Останніми роками відвантажує споживачам 7-8 млн тонн вапняку. Флюси купують підприємства України, Росії, Білорусі, Азербайджану. Діяльність рудоуправління багато в чому визначає життя міста. За його безпосередньої участі прокладають магістральний газогін, будують і ремонтують житло, асфальтують дороги.
У місті діють 3 дитячих садки, спорткомплекс, лікарня, дитячий санаторій «Струмок».
Поблизу міста розташована геологічна пам'ятка природи місцевого значення Відслонення нижнього карбону.
Історія
ред.Засноване в 1933 р. як селище Каракуббуд у зв'язку з будівництвом копалень для видобутку вапняку. Статус міста присвоєно у 1957 р. У 1959 р. чисельність населення становила 15,4 тис. осіб. 12.05.2016 року Верховної Ради України постановила надати місту назву Кальміуське[2][3]. Постанова набирає чинності з дня, наступного за днем її опублікування.
Війна на сході України 2014 року
ред.28 серпня 2014 року місто було повторно звільнене від російських агресорів[4]. Того дня ротно-тактична група 92-ї бригади рухалась в район Старобешевого з метою деблокування українських підрозділів в Іловайську. В 5 км на схід від міста колона потрапила під масований обстріл російських військ з РСЗВ «Град», мінометів і танків. Загинув солдат Володимир Усенко разом з військовослужбовцями 42-го батальйону територіальної оборони Євгеном Мельничуком, Володимиром Татомиром та Максимом Харченком. 29 серпня 2014 року смертельно поранений у голову осколком міни поблизу міста старший солдат Артем Ус — його підрозділ займався підготовкою «коридору» для виходу з оточення під Іловайськом українських підрозділів[5].
У ніч із 1 на 2 вересня українські військові відбили штурм бойовиків. Український гранатометник першої оперативної бригади Національної гвардії України підбив 2 автомобілі із бойовиками[6]. 2 вересня фінансовані РФ бойовики здійснили обстріл міста з установок РСЗВ БМ-21 «Град».
З інформації, яку оприлюднено 11 вересня речником РНБО, випливає, що під контроль бойовиків потрапили Кальміуське та Бойківське, унаслідок цього Україна перестала контролювати східну ділянку державного кордону[7].
Освіта
ред.Працює 3 загальноосвітніх школи (станом на 01.01.2011 — 1299 учнів)[8], музична школа, професійний машинобудівний ліцей, індустріальний технікум.
Історія шкіл міста
ред.У 1924 році на хуторі Велика Андріївка була відкрита початкова школа з українською мовою навчання, у якій навчалося 30 учнів. У вересні 1935 року школа стала семирічкою. В 1935—1937 роках у п. Каракуббуд було збудовано нове двоповерхове приміщення школи на 400 міст по вулиці Кірова.
З 1 вересня 1937 року школа стала десятирічкою, а 7 листопада було відкрито нове приміщення. Заклад став називатися «Школа імені 20-річчя Великої Жовтневої революції». Під час війни у приміщенні школи був німецький шпиталь. Сама споруда була фактично знищена і відбудована тільки 1946 року.
В 1945 році зі школи було виділено два заклади: «Школа імені 20-річчя Великої Жовтневої революції» (з 1946 — Середня школа № 1) та Середня українська школа (з 1946 — Середня школа № 2). У 1951 році було побудовано ще одна шкільна будівля й організована восьмирічна школа, яка отримала порядковий номер 3. З 1 вересня 1952 року в місті з'явилася ще одна нова школа — № 4, з вересня 1955 року — середня школа № 5.
До початку 1980-х років у місті став спостерігатися спад народжуваності та школи стали закривати: у 1975 році була закрита школа № 4, у 1979 — школа № 3.
Станом на 2015 рік у місті функціонує три школи, з котрих дві загальноосвітні I—III ступенів (1-11 клас), а одна — I—II ступенів (1-9 клас).
Населення
ред.| На 01.01.2008 р. | На 01.01.2009 р. | На 01.01.2010 р. | На 01.01.2011 р. | |
|---|---|---|---|---|
| Всього, чол. | 13278 | 13667 | 13664 | 13636 |
| дітей дошкільного віку | 870 | 1022 | 790 | 792 |
| дітей шкільного віку | 1853 | 1561 | 1785 | 1795 |
| громадян пенсійного віку | 4617 | 4591 | 4600 | 4300 |
| працездатне населення | 5938 | 6493 | 6477 | 6749 |
| кількість працюючих на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності та господарювання | 4990 | 5209 | 5312 | 4900[8] |
Національний склад
ред.Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року[9]:
| Національність | Відсоток |
|---|---|
| українці | 57.24% |
| росіяни | 35.92% |
| греки | 4.47% |
| білоруси | 0.61% |
| азербайджанці | 0.37% |
| вірмени | 0.21% |
| татари | 0.17% |
| сакартвельці | 0.71% |
| інші/не вказали | 0.30% |
Мова
ред.Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[10]:
| Мова | Кількість | Відсоток |
|---|---|---|
| російська | 11591 | 91.47% |
| українська | 1025 | 8.09% |
| грецька | 6 | 0.05% |
| вірменська | 3 | 0.02% |
| румунська | 2 | 0.02% |
| білоруська | 1 | 0.01% |
| німецька | 1 | 0.01% |
| інші/не вказали | 43 | 0.33% |
| Усього | 12672 | 100% |
За даними перепису 2001 року населення міста становило 12672 особи, з них 8,09 % зазначили рідною мову українську, 91,47 % — російську, 0,05 % — грецьку, 0,02 % — вірменську та румунську, 0,01 % — білоруську та німецьку мови[11].
Відомі люди
ред.- Халаджі Дмитро — український спортсмен, чемпіон України з паверліфтингу. Автор понад двох десятків силових рекордів, занесених до Книги рекордів України, Книгу рекордів Росії, Всесвітню Книгу рекордів Гіннеса.
- Цис Василь Трохимович — Герой Радянського Союзу.
- Жирохов Михайло Олександрович — український історик
- Плетньова Ольга Едуардівна – російська актриса театру, кіно і дубляжу.
- Матюшенко Валерій- Підприємець.Він перебував у полоні з липня 2017 року. Російські окупанти звинуватили його у допомозі українським військовим та "засудили" до 10 років ув'язнення.Звільненний 28 червня 2024
Примітки
ред.- ↑ https://ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2022/zb/05/zb_Сhuselnist.pdf
- ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. Архів оригіналу за 23 травня 2016. Процитовано 12 травня 2016.
- ↑ UNIAN. Архів оригіналу за 13 травня 2016. Процитовано 12 травня 2016.
- ↑ Сили АТО взяли під контроль Комсомольське на Донеччині. Еспресо TV. 29 серпня 2014. Архів оригіналу за 1 жовтня 2020. Процитовано 1 червня 2021.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 19 квітня 2015. Процитовано 19 квітня 2015.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Сили АТО вночі відбили штурм бойовиків на Комсомольське, — Нацгвардія. Архів оригіналу за 5 вересня 2014. Процитовано 2 вересня 2014.
- ↑ Україна втратила контроль над східною ділянкою державного кордону. Архів оригіналу за 11 вересня 2014. Процитовано 11 вересня 2014.
- ↑ а б ПАСПОРТ територіальної громади Комсомольської міської ради районного значення ради на 01.01.2011 року.
- ↑ Національний склад міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Донецька область. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 23 грудня 2021.
Література
ред.- Василь Пірко Заселення Степової України в XVI—XVIII ст. // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
- Петро Лаврів. Моя земля — земля моїх батьків. Донецьк, Український культурологічний центр, Донецьк: Донецьке обласне Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка, РВП «Лебідь». 1995. 64 с. [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.]
- Пірко В. О. Заселення Донеччини у XVI—XVIII ст. (короткий історичний нарис і уривки з джерел) [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.] / Український культурологічний центр. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. — 180 с.
- Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152с. ISBN 5-8326-0011-8
- Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
- Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959 рр.): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.