Кальміуське

місто Кальміуського району Донецької області. Адміністративний центр Кальміуської міської громади.

Ка́льміуське (до 1949 року — селище Каракуббу́д, до травня 2016 — Комсомо́льське) — місто у Донецькій області України, центр Кальміуської громади і Кальміуського району.

Кальміуське
Герб Кальміуського Прапор Кальміуського
Стара будівля школи
Основні дані
Країна Україна Україна
Область Донецька область
Район Кальміуський район
Громада Кальміуська міська громада
Засноване 1933
Статус міста з 1956 року
Населення 11422[1](01.01.2022)
Площа 11.9 км²
Густота населення 973.3 осіб/км²
Поштові індекси 87250-87251
Телефонний код +380-6253
Координати 47°39′55″ пн. ш. 38°04′25″ сх. д. / 47.66528° пн. ш. 38.07361° сх. д. / 47.66528; 38.07361Координати: 47°39′55″ пн. ш. 38°04′25″ сх. д. / 47.66528° пн. ш. 38.07361° сх. д. / 47.66528; 38.07361
Висота над рівнем моря 72 м
Водойма р. Кальміус
Назва мешканців ка́льміусець, ка́льміуска, ка́льміусці
Відстань
Найближча залізнична станція Каракуба
До обл./респ. центру
 - фізична 42,2 км
 - залізницею 100 км
 - автошляхами 59,1 км
До Києва
 - фізична 630 км
 - залізницею 887 км
 - автошляхами 779 км
Міська влада
Адреса 87250, Донецька обл., м. Кальміуське, вул. Леніна, 10а
Міський голова Лєдовських Володимир Федорович

Кальміуське у Вікісховищі

Карта
Кальміуське. Карта розташування: Україна
Кальміуське
Кальміуське
Кальміуське. Карта розташування: Донецька область
Кальміуське
Кальміуське
Мапа

Географія ред.

Розташоване в південно-східній частині області, на річці Кальміус (басейн Азовського моря). Відстань до Донецька становить близько 59 км і проходить автошляхом Т 0508.

Із 2014 р. внесено до переліку населених пунктів на Сході України, на яких тимчасово не діє українська влада.

Займає територію 7 км², із них 37 % під забудовою. На одного жителя припадає 40 м² зелених насаджень. Середня температура січня −6, липня +21,5. За рік випадає 460 мм опадів.

Головне підприємство — ВАТ «Комсомольське рудоуправління» з трьома кар'єрами. Видобуває флюсовий вапняк для металургійних заводів, видобуває будівельний щебінь. Останніми роками відвантажує споживачам 7-8 млн тонн вапняку. Флюси купують підприємства України, Росії, Білорусі, Азербайджану. Діяльність рудоуправління багато в чому визначає життя міста. За його безпосередньої участі прокладають магістральний газогін, будують і ремонтують житло, асфальтують дороги.

У місті діють 3 дитячих садки, спорткомплекс, лікарня, дитячий санаторій «Струмок».

Поблизу міста розташована геологічна пам'ятка природи місцевого значення Відслонення нижнього карбону.

Історія ред.

Засноване в 1933 р. як селище Каракуббуд у зв'язку з будівництвом копалень для видобутку вапняку. Статус міста присвоєно у 1957 р. У 1959 р. чисельність населення становила 15,4 тис. осіб. 12.05.2016 року Верховної Ради України постановила надати місту назву Кальміуське[2][3]. Постанова набирає чинності з дня, наступного за днем її опублікування.

Війна на сході України 2014 року ред.

28 серпня 2014 року місто було повторно звільнене від російських агресорів[4]. Того дня ротно-тактична група 92-ї бригади рухалась в район Старобешевого з метою деблокування українських підрозділів в Іловайську. В 5 км на схід від міста колона потрапила під масований обстріл російських військ з РСЗВ «Град», мінометів і танків. Загинув солдат Володимир Усенко разом з військовослужбовцями 42-го батальйону територіальної оборони Євгеном Мельничуком, Володимиром Татомиром та Максимом Харченком. 29 серпня 2014 року смертельно поранений у голову осколком міни поблизу міста старший солдат Артем Ус — його підрозділ займався підготовкою «коридору» для виходу з оточення під Іловайськом українських підрозділів[5].

У ніч із 1 на 2 вересня українські військові відбили штурм бойовиків. Український гранатометник першої оперативної бригади Національної гвардії України підбив 2 автомобілі із бойовиками[6]. 2 вересня фінансовані РФ бойовики здійснили обстріл міста з установок РСЗВ БМ-21 «Град».

З інформації, яку оприлюднено 11 вересня речником РНБО, випливає, що під контроль бойовиків потрапили Кальміуське та Бойківське, унаслідок цього Україна перестала контролювати східну ділянку державного кордону[7].

Освіта ред.

Працює 3 загальноосвітніх школи (станом на 01.01.2011 — 1299 учнів)[8], музична школа, професійний машинобудівний ліцей, індустріальний технікум.

Історія шкіл міста ред.

У 1924 році на хуторі Велика Андріївка була відкрита початкова школа з українською мовою навчання, у якій навчалося 30 учнів. У вересні 1935 року школа стала семирічкою. В 1935—1937 роках у п. Каракуббуд було збудовано нове двоповерхове приміщення школи на 400 міст по вулиці Кірова.

З 1 вересня 1937 року школа стала десятирічкою, а 7 листопада було відкрито нове приміщення. Заклад став називатися «Школа імені 20-річчя Великої Жовтневої революції». Під час війни у приміщенні школи був німецький шпиталь. Сама споруда була фактично знищена і відбудована тільки 1946 року.

В 1945 році зі школи було виділено два заклади: «Школа імені 20-річчя Великої Жовтневої революції» (з 1946 — Середня школа № 1) та Середня українська школа (з 1946 — Середня школа № 2). У 1951 році було побудовано ще одна шкільна будівля й організована восьмирічна школа, яка отримала порядковий номер 3. З 1 вересня 1952 року в місті з'явилася ще одна нова школа — № 4, з вересня 1955 року — середня школа № 5.

До початку 1980-х років у місті став спостерігатися спад народжуваності та школи стали закривати: у 1975 році була закрита школа № 4, у 1979 — школа № 3.

Станом на 2015 рік у місті функціонує три школи, з котрих дві загальноосвітні I—III ступенів (1-11 клас), а одна — I—II ступенів (1-9 клас).

Населення ред.

На 01.01.2008 р. На 01.01.2009 р. На 01.01.2010 р. На 01.01.2011 р.
Всього, чол. 13278 13667 13664 13636
дітей дошкільного віку 870 1022 790 792
дітей шкільного віку 1853 1561 1785 1795
громадян пенсійного віку 4617 4591 4600 4300
працездатне населення 5938 6493 6477 6749
кількість працюючих на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності та господарювання 4990 5209 5312 4900[8]

За даними перепису 2001 року населення міста становило 12672 особи, з них 8,09 % зазначили рідною мову українську, 91,47 % — ⁣російську, 0,05 % — ⁣грецьку, 0,02 % — ⁣вірменську та румунську, 0,01 % — ⁣білоруську та німецьку мови[9].

Відомі люди ред.

Примітки ред.

  1. https://ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2022/zb/05/zb_Сhuselnist.pdf
  2. Офіційний портал Верховної Ради України. Архів оригіналу за 23 травня 2016. Процитовано 12 травня 2016. 
  3. UNIAN. Архів оригіналу за 13 травня 2016. Процитовано 12 травня 2016. 
  4. Сили АТО взяли під контроль Комсомольське на Донеччині. Еспресо TV. 29 серпня 2014. Архів оригіналу за 1 жовтня 2020. Процитовано 1 червня 2021. 
  5. Архівована копія. Архів оригіналу за 19 квітня 2015. Процитовано 19 квітня 2015. 
  6. Сили АТО вночі відбили штурм бойовиків на Комсомольське, — Нацгвардія. Архів оригіналу за 5 вересня 2014. Процитовано 2 вересня 2014. 
  7. Україна втратила контроль над східною ділянкою державного кордону. Архів оригіналу за 11 вересня 2014. Процитовано 11 вересня 2014. 
  8. а б ПАСПОРТ територіальної громади Комсомольської міської ради районного значення ради на 01.01.2011 року.
  9. Розподіл населення за рідною мовою, Донецька область. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 23 грудня 2021. 

Література ред.