Какшаалтоо

гірський хребет

Какшаалтоо (кирг. Какшаал Тоо.) — гірський хребет у системі Центрального Тянь-Шаню, на кордоні Киргизії і Китаю. Хребет отримав назву від річки Какшаал, яка тече біля південного підніжжя хребта.Також тут протікають річки Сари-джаз, Узенгегуш[1], які  перетинають хребет в вузьких ущелинах.

Какшаалтоо
Jengish Chokusu from BC.jpg

41°40′12″ пн. ш. 79°00′00″ сх. д. / 41.67000000002777682° пн. ш. 79.000000000028° сх. д. / 41.67000000002777682; 79.000000000028Координати: 41°40′12″ пн. ш. 79°00′00″ сх. д. / 41.67000000002777682° пн. ш. 79.000000000028° сх. д. / 41.67000000002777682; 79.000000000028
Країна Flag of Kyrgyzstan.svg Киргизстан
Тип гірський хребет
Висота 7439 м
Ідентифікатори і посилання
Какшаалтоо. Карта розташування: Киргизстан
Какшаалтоо
Какшаалтоо
Какшаалтоо (Киргизстан)

ГеографіяРедагувати

Протяжність хребта становить близько 400 км, найвища точка — пік Перемоги (7439 м). Хребет складений глинистими сланцями, пісковиками, вапняками, та гранітними інтрузіями[2]. Переважає альпійський рельєф з загальною площею зледеніння 983 км.кв. Весь район, включаючи низини, зона вічної мерзлоти.

Льодовики як стікають зі схилів хребта, так і лежать на залишках древнього пенеплена на деяких його вершинах. Тут близько сорока льодовиків. Найбільший з них льодовик Чон-Турас має протяжність близько 18 км.

Ложа льодовиків, як правило рівні і по ним досить просто пересуватися. Висоти району доходять до 5982 м (пік Данкова). Перевищення висот доходять до 1500 м. Тут багато стін висотою близько 1000 метрів. Місцевість до висот 4000 м сильно заболочена[3]. На північному схилі — степи, на південному — лучні степи і альпійські луки.

Клімат різко континентальний. Це одне з найсуворіших місць Тянь-Шаню, які називають Киргизької Арктикою, тому, що температура взимку досягає тут - 60ºС. Середня температура липня - + 4ºС, серпня - + 6ºС, вересня - + 2ºС. Річна сума опадів становить 420 мм[3].

Рослинність бідна. Окремі чагарники трапляються в глибоких вузьких ущелинах . З тварин тут мешкають - зайці, бабаки, архари, гірські козли, зустрічаються вовки, лисиці і ведмеді.

Постійним населенням є прикордонники - застави Каракол і Узенгікууш, комендатура Карасай. Оптимальний час для перебування в районі - кінець липня - перша половина серпня. У нижніх частинах долин зустрічаються рідкісні кочовища пастухів овець, яків, коней і верблюдів. Район слабо освоєний з кількох причин. Головні з яких є суворий клімат, бідні природні ресурси, віддаленість і важкодоступність, прикордонне розташування з Китаєм. Довгі роки район був повністю закритий для альпіністів.

Адміністративно ця територія відноситься до двох районів Киргизстану. На схід від ущелини Котур розташований Джеті-Огузький район Іссик-Кульської області, а на заході Ат-Башинський район Наринської області.

ЕтимологіяРедагувати

Назва хребта походить від киргизького «Какшаал» — «Грізні гори»[4]. В казахській мові - may "гора"

Історія відкриття і дослідженняРедагувати

У зв'язку із зростанням інтересу Росії до Середньої Азії починаючи з 1856 року туди почали відправлятися експедиції. Першими експедиціями керував П. П. Семенов. Район Західного Кокшалтоо вперше був описаний російським географом А. В. Каульбарсом, який в 1869 році керував експедицією яка вивчала гірський район на південь від річки Нарин[5].

ПриміткиРедагувати

  1. Какшаал-Тоо - это... Что такое Какшаал-Тоо?. Словари и энциклопедии на Академике (рос.). Архів оригіналу за 21 лютого 2019. Процитовано 25 листопада 2018. 
  2. Какшаал-Тоо — Мегаэнциклопедия Кирилла и Мефодия — статья. Энциклопедия Кирилла и Мефодия (рос.). Архів оригіналу за 28 квітня 2017. Процитовано 25 листопада 2018. 
  3. а б Кокшаал-Тоо хребет. | silkadv.com. silkadv.com (рос.). Архів оригіналу за 25 листопада 2018. Процитовано 25 листопада 2018. 
  4. Какшаал-Тоо | Wikiwand. Wikiwand (англ.). Архів оригіналу за 15 лютого 2019. Процитовано 25 листопада 2018. 
  5. История исследования Западного Кокшал-Тоо. Архів оригіналу за 3 грудня 2018. Процитовано 2014-9-1. 

ДжерелаРедагувати

  • Словник сучасних географічних назв / Рос. геогр. про-во. Моск. центр; Під заг. ред. акад. В. М. Котлякова. Інститут географії РАН. — Єкатеринбург: У-Факторія, 2006..