Вікіпедія

Казимир Стабровський

Казимир Антонович Стабровський (пол. Kazimierz Stabrowski; 21 листопада 1869, село Крупляни, Мінська губернія — 8 червня 1929, Гарволін, Мазовецьке воєводство) — польський живописець, педагог, перший директор Академії образотворчих мистецтв у Варшаві.

Казимир Стабровський
Народження 21 листопада 1869(1869-11-21)
Крупляни, Мінська губернія, Російська імперія
Смерть 8 червня 1929(1929-06-08) (59 років)
  Гарволін, Мазовецьке воєводство, Польща
Поховання Повонзківський цвинтар
Країна  Республіка Польща[1]
Жанр Пейзаж. Портрет
Навчання Вище художнє училище при Російській імператорській академії мистецтв (1894) і Академія Жуліана
Діяльність художник, викладач університету
Напрямок символізм
Роки творчості 1890[2] — 1929[2]–1929[2]
Працівник Академія образотворчих мистецтв у Варшаві
У шлюбі з Julia Stabrowskad
Роботи в колекції Національний музей у Варшаві, Баварські державні колекції картинd і District Museum in Toruńd
CMNS: Казимир Стабровський у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Стабровський.

Біографія ред.

 
Могила Казимира Стабровського

Народився в сім'ї дрібнопомісного шляхтича, колишнього штабскапітана Антона Стабровського і Софії Пилецької. Двоюрідний брат археолога, засновника Слонімського краєзнавчого музею Йосипа Стабровського[3]. Навчався в реальному училищі Білостока (1880—1887). У 1887—1897 рр. навчався в Вищому художньому училищі при Імператорській Академії мистецтв, — спочатку в Павла Чистякова, потім з 1895 року в Іллі Рєпіна (Ріпина). Підтримував дружбу з Фердинандом Рущицем, Казимиром Васильківським, Генріхом Вейсенгофом, Станіславом Сестренцевичем, з Товариством художників ім. А. І. Куїнджі. Отримав малу срібну медаль Академії за етюд «Чоловік, що тягне мотузку» (1890), в 1892 — малу і велику срібні медалі, в 1893-му — велику срібну медаль[4][5].

У 1893 році здійснив подорож на Схід, в Бейрут і Палестину, відвідуючи на шляху Одесу, Константинополь, Грецію і Єгипет. Відповідно до практики академічних художників, збирав там матеріал, який використовував пізніше, зокрема, для відтворення топографічних і костюмних реалій. Підсумком поїздки стала картина «Магомет в пустелі» («Втеча з Мекки») (1894), після чого Стабровский отримав звання класного художника і золоту медаль Академії, був обраний членом комісії виставок[6].

У 1902 році обвінчався з ученицею скульптурного відділення Академії мистецтв Юлією Янішевською (1869—1941). Казимиром Стабровським написав кілька портретів Юлії (в тому числі «Портрет нареченої Юлії Янішевської» (1896), часта колекція; два «Портрета дружини», (1907 і 1908), обидва у Національному музеї у Варшаві)[7].

Після 1894 року деякий час жив в родовій садибі, працюючи над пейзажними картинами. У 1897—1898 рр. навчався у Жан-Жозеф Бенжамен-Констана і Жан-Поль Лорана в Академії Жуліана в Парижі, де познайомився з новими художніми течіями — імпресіонізмом і фовізмом. Після повернення в Петербург (1898), брав активну участь в мистецькому житті, створив ряд картин, виставлявся в Парижі (1900), Мюнхені (1901), Венеції (1903). Опублікував статті про мистецтво: «Про старе і нове мистецтво» («Новий час», 1900), «Художній рух в Петербурзі» («Ruch artystyczny w Petersburgu», «Kraj», 1899), «Живопис сьогодні. Кілька вражень від весняної виставки в Академії мистецтв у Петербурзі» (« Dzisiejsze malarstwo. Kilka wrażeń z wiosennej wystawy w Akademii sztuk pięknych w Petersburgu»,«Kraj», 1900). У 1902 році став членом краківського Товариства польських художників «Мистецтво» («Sztuka»)[8].

У 1903 році переїхав з дружиною до Варшави, де з Конрадом Кржижановським відкрив приватну школу живопису. Займався відродженням Академії образотворчих мистецтв у Варшаві, що відкрилася в березні 1904 року. Стабровский став її першим директором. У 1909 році через конфлікт з опікунським комітетом і Педагогічним радою, яка дала негативну оцінку його викладацькій діяльності й захоплення окультизмом, посаду залишив[9].

У 1909—1913 рр. подорожував Європою. Влітку жив в орендованому маєтку Длужнево Вітебської губернії. З 1914 року в Петрограді (1915), і Москві (1916) організував велику виставку своїх робіт. За рекомендацією І. Рєпіна, В. Беклемішева і В. Мате висувався в академіки живопису, але за результатами голосування не пройшов[10]. Надалі брав участь в петроградських художніх виставках, створював костюми і декорації для московського Польського театру. У 1918 році повернувся до Варшави. У 1922 році став співзасновником групи «Sursum Corda».

Похований на Повонзківському цвинтарі у Варшаві.

Творчість ред.

На початку творчого шляху тяжів до пейзажного живопису («Сільська тиша», «Біла ніч в Петербурзі», «Біла ніч у Фінляндії» «Сутінки в Лазенковському парку в Варшаві»), меншою мірою — до камерних портретів[11]. На початку 1990-х, захопившись окультизмом, писав картини символіко-містичного характеру (цикл «Хода грози» (1907—1910)[12].

Майже всі картини Стабровського, написані ним до 1914 року, зникли. В останні роки життя писав пейзажі, навіяні подорожами. У 1934 році вдова К. Стабровська передала 59 його робіт Національному музею у Варшаві.

Примітки ред.

  1. ↑ http://www.oxfordartonline.com/benezit/view/10.1093/benz/9780199773787.001.0001/acref-9780199773787-e-00173966
  2. ↑ а б в RKDartists
  3. ↑ Чыгрын С. Казімір Стаброўскі ― мастак, педагог і артыст з Наваградчыны // Наваградскія чытанні. — Мн. : Беларускае выдавецкае таварыства “Хата”, 1996. — 23 квітня. — С. 112.
  4. ↑ Кондаков С. Н. Юбилейный справочник Императорской Академии художеств. — СПб., 1915. — С. 188.
  5. ↑ Irena Kossowska (май 2006). Kazimierz Stabrowski. Instytut Sztuki Polskiej Akademii Nauk. Архів оригіналу за 11 жовтня 2015.
  6. ↑ Skalska-Miecik L. Stabrowski Kazimierz // Polski słownik biograficzny. — Warszawa-Kraków, 2002. — Т. 49 (23 квітня). — С. 275―278.
  7. ↑ Skalska-Miecik L. Stabrowska Julia // Polski słownik biograficzny. — Warszawa-Kraków, 2002. — Т. 49 (23 квітня). — С. 271―272.
  8. ↑ Стабровский Казимир Антонович. Польский Петербург. Энциклопедия. Архів оригіналу за 28 червня 2020.
  9. ↑ Ksawery Piwocki. Historia Akademii Sztuk Pięknych w Warszawie 1904-1964. — Wrocław : Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1965. — 238 с.
  10. ↑ Дробов Л. Н. Живопись Белоруссии XIX―начала XX. — Мн. : Вышэйшая школа, 1974. — С. 246.
  11. ↑ Kazimierz Stabrowski – lata studiów i początki działalności twórczej // Rocznik Muzeum Narodowego w Warszawie. — Warszawa, 1975. — Т. XIX (23 квітня). — С. 575―657.
  12. ↑ Художник-провидец. «Шествие грозы» К.А. Стабровского (с портретом и 9 картинами) // Нива. — Петроград, 1916. — № 5 (23 квітня). — С. 73―81.

Література ред.

  • Каталог виставки картин художника К. А. Стабровська в залах «Мистецького салону» (Велика Дмитрівка, 11) з 7 лютого по 13 березня 1916 року — М., 1916.
  • Echa sztuki rosyjskiej w twórczości warszawskich modernistów // Rocznik Muzeum Narodowego w Warszawie. 1984. T. XXVIII. S. 125-172.
  • Bołdok S. Modernista czy mistyk? // Gazeta Antykwaryczna? 25 / 05. 1998
  • Charazińska E. Kazimierz Stabrowski — malarz i pedagog, (niepubl. Praca magisterska). — Uniwersitet Warszawski, 1974

Галерея ред.

  •  
    Вітражне вікно (1908)
  •  
    Ню світанок (1902)
  •  
    Ню з павиними пір'ям (1900)
  •  
    Іспанська жінка (1928)
  •  
    Портрет актриси Ванди Семашковської (1910)

Література ред.

  • С. Н. Кондаков. Юбилейный справочник Императорской Академии художеств. 1764-1914. — Спб. : Товарищество Р.Голике и А.Вильборг, 1915. — Т. 2. — С. 188.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Казимир_Стабровський&oldid=39316526