Казарін Павло Володимирович
Павло Володимирович Казарін (нар. 3 грудня 1983, Сімферополь, Кримська область, Українська РСР) — український журналіст[2], публіцист, теле- i радіоведучий.
| Казарін Павло Володимирович | |
|---|---|
 Павло Казарін (2024 рік) | |
| Народився | 3 грудня 1983 (41 рік)  Сімферополь, Українська РСР, СРСР |
| Громадянство |  Україна |
| Діяльність | журналіст, радіоведучий, публіцист, телеведучий |
| Галузь | журналістика[1], публіцистика[1] і засіб масової інформації[1] |
| Alma mater | ТНУ |
| Знання мов | українська і російська |
| Батько | Казарін Володимир Павлович |
| Нагороди | |
| |
Життєпис
ред.Батько — Володимир Павлович Казарін (1952), професор, викладач російської літератури, що переїхав з дружиною з м. Владивостока до м. Сімферополя. Мати — Серафіма Казаріна (1953), за освітою — біохімік.
2006 року закінчив Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського за спеціальністю «російська мова та література» і здобув кваліфікацію магістра філології.
З 2004 року працює в медіа. Працював в Криму на ДТРК «Крим»[3], ТРК «Чорноморська» та «Транс-М-Радіо». З 2012 до 2014 року мешкав та працював у Москві. Співпрацював з виданнями «Slon.ru», «Нова газета» та Московський центр Карнегі[4][5]. Після анексії кримського півострова – звільнився та повернувся в Крим до батьків. Переїхав в Київ в жовтні 2014 року.
Наприкінці березня 2014 року, після окупації Криму Росією, отримав в Сімферополі паспорт громадянина Російської Федерації. Як пояснював сам Казарін [1] цей крок був пов’язаний з тим, що він планував залишитись поруч з батьками і заради цього був готовий отримати окупаційні документи. Його батько Володимир Казарін також отримав російське громадянство аби працювати у так званому «Кримському федеральному університеті»: невизнаному в світі виші, який фінансується окупаційною владою РФ[6].
В січні 2020 року він подав заявку в російське консульство на вихід з громадянства. Незадовго до призначеного візита в консульство проросійский блогер Анатолій Шарій (в лютому 2021 року оголошений в розшук по підозрі в державній зраді) опублікував в мережі фото документів. У січні 2021 року Казарін завершив процедуру виходу з російського громадянства та позбувся російського паспорту[7][8][9].
З лютого 2015 по лютий 2022-го працював ведучим ранкового ефіру на телеканалі ICTV (проект «Ранок у Великому Місті»).
З березня 2017 по лютий 2022-го – був автором та ведучим проєкта «Грані правди» на телеканалі «24».
З березня 2019 по лютий 2022-го – був співведучим (разом з Мирославою Барчук) суспільно-політичного ток-шоу «Зворотний відлік» на суспільному телебаченні UA: Перший.
З серпня 2020 по лютий 2022-го – був співведучим (разом з Юрієм Мацарським) програми «Подвійні стандарти» на Радіо NV.
Також регулярно писав тексти на суспільно-політичні теми для видань «Радіо „Свобода“», «Українська правда», «NV», «Liga.net».
В жовтні 2021 року видав книжку «Дикий Захід Східної Європи» - публіцистичну збірку, присвячену змінам, які відбулися з Україною після анексії Криму та російського вторгнення на Донбас. Як позначає сам Казарін – ця книжка зокрема про те, як набувається ідентичність.
«Ідентичність визначається сумою подій, що трапились у нашому житті. А ще – тими, що не трапились. Я не знаю, яким би я був, якби не анексія Криму. Саме вона перезавантажила мене - змусивши шукати відповіді на питання, які я раніше міг ігнорувати. Але в чиємусь житті анексії Криму могло і не статися. Бо далеко. Бо без вуличних боїв. Бо було не до того. Когось змінила АТО. Одні воювали, інші волонтерили, треті ставали переселенцями. Але хтось міг і не помітити першої фази війни. Тому що її було локалізовано на сході – і з нею можна було не перетинатися. Я писав "Дикий Захід Східної Європи" саме про це. Про те, як змінюються люди. Про те, як змінюється ідентичність. Фактично, це мій власний маршрутний лист. Мої власні відповіді, які я шукав та знаходив у цьому процесі.» [2]
В 2022 році «Дикий Захід Східної Європи» отримала премію Книга року BBC в номінації «Есеїстика». Також вийшли переклади книжки польскою, англійською та німецькою мовами.
25 лютого 2022 року з початком вторгнення Росії в Україну добровільно вступив до лав Збройних сил України. Учасник бойових дій. Сержант. [3]
Погляди
ред.Виступав на захист ув'язненого у Російській Федерації українського режисера Олега Сенцова[10]
Нагороди та відзнаки
ред.- Переможець премії «Високі стандарти журналістики-2017» (2017)[11]
- Премія імені Георгія Гонгадзе (2020)[12][13]
- Премія Книга року BBC — Есеїстика за книгу «Дикий Захід Східної Європи» (2022)[14]
- Спеціальна відзнака Капітули Премії імені Юрія Шевельова (2022)[15]
- Увійшов до списку 30 лідерів думок сучасної України, чиї тексти, оцінки та інтерв'ю формують настрої еліти і влади за версією видання NV (2024)[16]
- У 2025 році нагороджений Шевченківською премією – за проєкт "Публіцистика воєнного часу в інтернет-виданні "Українська правда";[17]
Примітки
ред.- ↑ а б в Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ 13-й семінар «Відповідальне лідерство». Архів оригіналу за 17 липня 2017. Процитовано 9 липня 2017.
- ↑ Владимир Казарин: «Свой роман с Севастополем я пишу уже не один десяток лет». Архів оригіналу за 11 листопада 2016. Процитовано 24 серпня 2018.
- ↑ Павел Казарин. Архів оригіналу за 24 серпня 2018. Процитовано 24 серпня 2018.
- ↑ Павел Казарин\. Архів оригіналу за 24 серпня 2018. Процитовано 24 серпня 2018.
- ↑ Ильченко, Сергей (17 серпня 2017). Пристрасті навколо Таврійського університету. Або як ректор ВНЗ Казарін став "шпигуном". Lb.Ua (російською) .
- ↑ Журналісту Казаріну нарешті вдалося позбутися громадянства РФ. Українська правда. 2 лютого 2021. Архів оригіналу за 11 лютого 2021.
- ↑ Журналісту Казаріну вдалося позбутися російського громадянства — документ. nv.ua. 2 лютого 2021.
- ↑ Журналіст Казарін повідомив про вихід з громадянства РФ. Укрінформ. 2 лютня 2021. Архів оригіналу за 2 лютого 2021.
- ↑ Сенцов против [Архівовано 24 червня 2018 у Wayback Machine.] // Українська Правда, 23.06.2018
- ↑ У Львові нагородили лауреатів премії «Високі стандарти журналістики-2017». detector.media. 15 грудня 2017. Архів оригіналу за 5 серпня 2019.
- ↑ Лауреатом Премії імені Георгія Ґонґадзе 2020 року став Павло Казарін. PEN Ukraine. 21 травня 2020. Архів оригіналу за 23 січня 2021.
- ↑ Стало відомо ім’я переможця премії імені Георгія Ґонґадзе у 2020 році. Українська правда. 21 травня 2020. Архів оригіналу за 1 березня 2021.
- ↑ Книга року BBC-2022 оголосила переможців. BBC News Україна (укр.). Процитовано 19 грудня 2022.
- ↑ Лауреатом Премії Шевельова 2022 року став Андрій Павлишин. PEN Ukraine (укр.). Процитовано 19 грудня 2022.
- ↑ Лідери думок. NV називає 30 українців, чиї висловлювання мають вплив на настрої середнього класу і влади. nv.ua. Процитовано 23 липня 2024.
- ↑ КАЗАРІНУ Павлу Володимировичу, журналістові, – за проєкт "Публіцистика воєнного часу в інтернет-виданні "Українська правда";