Відкрити головне меню

Морфологічні ознакиРедагувати

Розміром з чорну казарку. Забарвлення строкате. У дорослого птаха верх голови, задня частина шиї, спина, крила, боки тулуба і груди чорні; зверху на покривних перах крила дві вузькі білі смуги; покривні пера вух, передня частина шиї і воло каштаново-руді; вуздечка, вузькі петлеподібні смуги на боках голови, смуги на шиї і боках тулуба, задня частина черева, надхвістя та підхвістя білі; махові і стернові пера чорні; ноги і дзьоб чорні. Молодий має тьмяніше забарвлення, з білуватою смугастістю на крилах. Маса тіла: 890–1700 г, довжина тіла: 430–560 мм, розмах крил: 110–113 см.

ГолосРедагувати

Голос — дзвінке гелготання, схоже на голос білолобого гусака, але зі своєрідним «бляшаним» відтінком і різкіше: «гиввы, гиввы», «гив», «гивьив».

ПоширенняРедагувати

Гніздовий ареал простягається у зоні тундри від півострова Ямал до півострова Таймир. Основні місця зимівлі розміщені у Болгарії, Туреччині та південно-західній частині України. В Україні зустрічається лише під час міграцій і зимівлі. Головний пролітний шлях проходить уздовж Азово-Чорноморського узбережжя. Частина популяції зимує в дельті Дунаю, Чорноморському біосферному заповіднику, на Молочному і Утлюцькому лиманах, у Криму.

Чисельність і причини її зміниРедагувати

Світова популяція оцінюється у 37 тис. дорослих птахів [1]. За іншими даними, станом на 2008 р. − не менше 44 300 ос.[2] У кінці 1980-х рр. на міграції в Україні реєстрували близько 40 тис. ос., на початку XXI ст. — до 100 тис. ос. На зимівлю (у м'які зими) у 1980-ті рр. залишалося 60–300, зрідка 1,2 тис. ос., у 2000 р. — 14 тис. 130 ос. Загальна чисельність зараз становить понад 15 тис. ос. Основні причини її змін: незаконне полювання (в Україні щороку здобувають понад 1 тис. ос.), виловлювання птахів, освоєння територій у місцях зимівлі та міграційних скупчень, отруєння птахів добривами і пестицидами.

Особливості біологіїРедагувати

Перелітний птах. В Україні з'являється у жовтні — листопаді. Перельоти у зграях по 10–50 (іноді більше) ос., часто з іншими видами гусей. На лиманах Північного Приазов'я затримується на 4–8 тижнів. На зимівлі утворює скупчення на озерах, ріках, найбільші − на мілинах лиманів Північно-західного Приазов'я, Сиваші, у дельті Дунаю. Кормові міграції на поля вранці та ввечері. Відлітає на початку березня. Живиться озиминою, зерном пшениці, рису, навесні також пагонами, листям та цибулинами трав'яних рослин. Гніздові біотопи — сухі ділянки тундри та лісотундри поблизу водойм з крутими берегами, острови.

ОхоронаРедагувати

Вид занесено до Європейського червоного переліку, у Додаток I Директиви Ради Європи про охорону диких птахів, Конвенції з міжнародної торгівлі вимираючими видами дикої фауни і флори (CITES) (Додаток ІІ), Боннської (Додаток І) та Бернської (Додаток ІІ) конвенцій, угоди AEWA. Включено до Червоної книги України (1994, 2009), статус виду — вразливий.

В Україні на прольоті охороняється у Чорноморськомуі Дунайському біосферних заповідниках, біосферному заповіднику «Асканія-Нова», Азово-Сиваському національному природному парку, заказниках «Обитічна коса» і «Молочний лиман», на Лебединих островах (філія Кримського природного заповідника). Необхідно створити заказник у Новотроїцькому районі Херсонської області (ок. с. Сивашівка), де птахи зимують, та зони спокою у мисливських господарствах, де є їх скупчення на міграції та зимівлі.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати

  • Лисенко В. І. Казарка червоновола // Червона книга України. Тваринний світ / За ред. І. А. Акімова. — К. : Глобалконсалтинг, 2009. — С. 406. — ISBN 978-966-7059-0-7.
  • Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України. — Київ, 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-Х.
  • Казарка червоновола в Червоній книзі України

ЛітератураРедагувати

  • Фауна Украины. Т. 5. Птицы. Вып. 3. Гусеобразные / Лысенко В.  И. — К.: Наукова думка, 1991. — 208 с.