Геноцид черкесів

(Перенаправлено з Кавказьке мухаджирство)

Геноци́д черке́сів — винищення черкесів Російською імперією на Кавказі у ході Великої Кавказької війни 17631864 років, шляхом витіснення цього народу з Черкесії. Близько 90 % черкеського населення було вичищено з їхньої історичної батьківщини внаслідок бойових дій і переселень. Черкеські землі заселили лояльними до імперії колоністами: москвинами, греками, вірменами. Щороку 21 травня черкеси всього світу відзначають день пам'яті жертв черкеського геноциду.

Геноцид черкесів
Зображення
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Місце розташування Черкесія
Час/дата початку 1763
Час/дата закінчення 1864
Ціль черкеси
Винуватець Russian Armyd
«Вихід горян з аулів перед наближенням російських військ», Петро Грузинський, 1872

ІсторіяРедагувати

Після невдалої спроби завоювання Константинополя і Балкан та поразки у Кримській війні, російському імператору Олександрові II була потрібна нова, але переможна війна. Його батько, імператор Микола І помер від інфаркту, не переживши поразки в Кримській війні від європейських держав. Усю свою військову міць Росія кинула на Кавказ. 1859 року, після підкорення Східного Кавказу, російська армія повернула на Західний Кавказ.

21 травня 1864 року після закінчення російсько-кавказької війни почалася масова депортація черкесів (адигів) в Османську імперію. На Кавказі залишилося менш як 10 % населення адигів. Інші загинули у віковій війні, від спалаху чуми, були витіснені, багато хто потонув у Чорному морі в час переправи до Туреччини. Адиги в Туреччині дотепер не вживають в їжу рибу з Чорного моря. Потім частина черкесів пересилилася до сирійського регіону Хавран. До 1870 року на своїй історичній батьківщині — в Закубанні й на чорноморському узбережжі від Сочі до Анапи — залишилося лише від 2 % до 5 % від довоєнного числа адигів[1][2][3][4].

Зараз, згідно з офіційними даними, за кордоном мешкає близько 2,9 мільйона (за неофіційними даними — 6-7 мільйонів) адигів, а на батьківщині лише 700—800 тисяч.

Уряд Російської Федерації не визнає геноциду і знищення адигів. Триває приховування фактів та документів на цю тематику. Факти геноциду підтверджують наявні європейські, арабські, турецькі документи.

Черкеси домагаються відновлення історичної справедливості й засудження історичної колоніальної політики Російської імперії та сьогоднішньої політики Російської Федерації, спрямованої проти інтересів черкеського народу на їхній батьківщині й у діаспорі.[5]

У жовтні 2006 року 20 адигських громадських організацій з Росії (зокрема «Черкеського конгресу»), Туреччини, Ізраїлю, Йорданії, Сирії, США, Бельгії, Канади й Німеччини звернулися до Європарламенту з проханням про визнання геноциду адигів у XVIII—XIX століттях. У зверненні підкреслюється, що «війну, яку вела російська держава в XVIII—XIX століттях проти адигів (черкесів) на їхній історичній території, не можна розглядати як звичайні військові дії»: «Росія ставила за мету не лише загарбування території, але й цілковите знищення або виселення корінного народу зі своїх історичних земель. Інакше не можна пояснити причини нелюдської жорстокості, виявленої російськими військами на Північно-Західному Кавказі».

Питання про геноцид в Адигеї було порушено на початку 2006 року у зв'язку з пропозиціями про об'єднання Республіки Адигея з Краснодарським краєм. Уже в січні 2006 «Черкеський конгрес» звернувся до ОБСЄ з проханням втрутитися в ситуацію з метою збереження державності Адигеї у формі суверенної республіки.

Офіційно день пам'яті жертв черкеського геноциду в Російській Федерації не відзначається. Його щороку відзначають у трьох республіках: Кабардино-Балкарії, Карачаєво-Черкесії та Адигеї. А також вся черкеська діаспора світу. Влаштовують різноманітні заходи, ходу, покладання квітів до пам'ятників, запалювання вогню пам'яті.

20 травня 2011 року Парламент Грузії ухвалив резолюцію про визнання геноциду черкеського народу царською Росією під час війни 1763—1864 років. «За» проголосувало 95 депутатів, за присутності представників черкеської діаспори, запрошених на засідання. Проти ухвали виступила парламентська опозиція[6].

СтатистикаРедагувати

Чисельність населення адигських (черкеських) субетносів до початку Російсько-кавказької війни і за 5 років по її завершенні[1].

субетнії до війни після війни
кабардинці 500.000 35.000
шапсуги 300.000 1.983
абадзехи 260.000 14.660
натухайці 240.000 175
теміргоєвці 80.000 3.140
бжедуги 60.000 15.263
махошевці 8.000 1.204
адамієвці 3.000 230
убихи 74.000 0
жанеєвці та хакучі 100.000 0

Визнання країнамиРедагувати

Країна Дата визнання геноцидом
  Грузія 20 травня 2011

ЦитатиРедагувати

  Наша мета позбавити — Кавказьке плоскогір'я від населення і відкрити тим самим прекрасні й родючі місця для козацьких поселень  
  Коли країну буде від них очищено, ми затвердимо своє становище назавжди  
  Або ми, або вони, а разом ми жити не можемо. Якщо так, то нехай вони загинуть, а ми залишимося жити  
  Маю щастя привітати Вашу Величність із закінченням славної Кавказької війни, відтепер не залишається більше жодного не підкореного племені  
  А горянам я вважаю собі в праві надати лише те, що залишиться на їхню частку після задоволення останніх російських інтересів  

ПриміткиРедагувати

  1. а б А.Суриков. Неизвестная грань Кавказской войны [Архівовано 19 серпня 2013 у Wayback Machine.](рос.)
  2. Richmond, Walter (9 квітня 2013). The Circassian Genocide. Rutgers University Press. с. 132. ISBN 978-0-8135-6069-4. «If we assume that Berzhe’s middle figure of 50,000 was close to the number who survived to settle in the lowlands, then between 95 percent and 97 percent of all Circassians were killed outright, died during Evdokimov’s campaign, or were deported.» 
  3. Rosser-Owen, Sarah A.S. Isla. The First 'Circassian Exodus' to the Ottoman Empire (1858–1867), and the Ottoman Response, Based on the Accounts of Contemporary British Observers. с. 16. «with one estimate showing that the indigenous population of the entire north-western Caucasus was reduced by a massive 94 percent.» 
  4. Shenfield, Stephen. «The Circassians: A Forgotten Genocide?», in The Massacre in History, p. 154.
  5. Резолюция конференции в Тбилиси по черкесскому геноциду. Архів оригіналу за 23 червня 2011. Процитовано 20 травня 2011. 
  6. Парламент Грузії визнав знищення черкесів в Росії геноцидом (укр.). Архів оригіналу за 31 травня 2011. Процитовано 21 травня 2017. 

ЛітератураРедагувати

  • E. D. Allen. Cucasian Battlefields. A History of the Wars on the Turco-Caucasien Border, 1828—1921. — Cambridge: Cambridge Univ. Press, 1953.
  • Walter Richmond. The Northwest Caucasus: Past, Present, Future. — Routledge Chapman & Hall, 2011. — 256 p. ISBN 0415693217
  • Walter Richmond. The Circassian Genocide (Genocide, Political Violence, Human Rights). — Rutgers Univ. Pr., 2013. — 232 p. ISBN 0813560675
  • Иван Дроздов. Последняя борьба с горцами на Западном Кавказе. — Кавказский сборник 2, 1877, с. 387—457.

ПосиланняРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Геноцид черкесів