Кабінет воскових фігур
«Кабіне́т во́скових фігу́р» (нім. Das Wachsfigurenkabinett) — німецький німий фільм 1924 року режисера Пауля Лені, що став «лебединою піснею» експресіонізму[1].
Кабінет воскових фігур | |
|---|---|
| Das Wachsfigurenkabinett | |
 | |
| Жанр | жахи, фантастика |
| Режисер |
Пауль Лені Лео Бірінськи |
| Сценарист | Генрік Галеєн |
| У головних ролях |
Еміль Яннінгс Конрад Фейдт Вернер Краус Вільгельм Дітерле |
| Оператор | Гельмар Лерскі |
| Художник | Ернст Штерн |
| Кінокомпанія | Neptune-Film A.G. |
| Дистриб'ютор | UFA |
| Тривалість | 83 хв. |
| Мова | німецька |
| Країна |
.svg){kind=small} Веймарська республіка |
| Рік | 1924 |
| Дата виходу | 13 листопада 1924 (Берлін) |
| IMDb | ID 0014586 |
 Кабінет воскових фігур у Вікісховищі | |
Сюжет ред.
Власник музею воскових фігур наймає поета (Вільгельм Дітерле), щоб той написав оповідання про персонажів його експозиції — Гаруна аль-Рашида, Івана Грознго і Джека-різника. Він заводить поета до темного балагана і неквапливо освітлює йому воскових тиранів. Приголомшений їхнім виглядом, поет сідає за стіл і починає писати, а дочка хазяїна, перейнявшись симпатією до юнака, стежить за оповіданнями через його плече. Його твори виникають на екрані у вигляді трьох послідовних епізодів.
Перший епізод присвячений Гаруну аль-Рашиду (Еміль Яннінгс). Це східний бурлеск, що висміює звички тиранів, які волочаться за кожною гарненькою жінкою, у гніві відправляють на плаху безневинних і великодушно прощають запеклих злочинців.
Другий епізод викликає до життя воскову фігуру Івана Грозного (Конрад Фейдт). Він — уособлення ненаситної похоті і нечуваної жорстокості. Іван не лише перериває чужий шлюбний бенкет, відводячи на ніч наречену до своєї спальні, але і з садистською витонченістю винаходить фізичні і душевні тортури. Перед кожною своєю отруєною жертвою він ставить пісочний годинник, аби його жертви мучилися в очікуванні своєї кончини, яка настане з падінням останньої піщинки. Через хитрощі мстивого змовника Іван починає думати, що його отруїли. Він власноручно ставить перед собою пісочний годинник з написом «Іван». Тиран із жахом весь час перевертає їх, намагаючись відстро́чити свою кончину.
У третьому епізод втомлений поет засинає і бачить сон, як він гуляє з дочкою хазяїна кабінетом воскових фігур. З'являється Джек-різник (Вернер Краус) і з ножем у руках починає переслідувати закоханих довгими звивистими коридорами. Фільм закінчується ліричним повідомленням про те, що поет і дівчина покохали одне одного.
В ролях ред.
- Вільгельм Дітерле — Поет, пекар Ассад, Російський князь
- Еміль Яннінгс — Гарун аль Рашид
- Конрад Фейдт — Іван Грозний
- Вернер Краус — Джек-різник
- Ольга Орг
- Йон Готтоут
- Георг Джон
- Ернст Легаль
Факти ред.
- Четвертий сюжет, присвячений Рінальдо Рінальдіні, розбійникові з популярного німецького роману, було заплановано за участю Вільгельма Дітерле в подвійній ролі — поета і Рінальдіні. Але через фінансові труднощі, що виникли під час зйомок, від четвертої новели довелося відмовитися[2].
- Після тріумфу «Кабінету воскових фігур» режисера Пауля Лені було запрошено до Голлівуду, де він розробив новий тип «фільмів жахів», поставивши стрічки «Кіт та канарка» (1927) та «Останнє попередження» (1929)[3].
Примітки ред.
- ↑ Садуль, 1958-1982, с. 457, Т. 4 (Первый полутом).
- ↑ Садуль, 1958-1982, с. 13, Т. 4 (Первый полутом).
- ↑ Садуль, 1958-1982, с. 459, Т. 4 (Первый полутом).
Література ред.
- Зигфрид Кракауэр. Галерея тиранов // От Калигари до Гитлера = From Caligari to Hitler. A Psychological History of the German Film. — М. : Искусство, 1977. — С. 90-93. — 10 000 прим.
- Жорж Садуль. Всеобщая история кино. В 6-ти томах = Histoire générale du cinéma. — М. : Искусство, 1958-1982. (рос.)
Посилання ред.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кабінет воскових фігур |
- Кабінет воскових фігур Waxworks на сайті IMDb (англ.)
- Das Wachsfigurenkabinett на сайті Rotten Tomatoes (англ.)
