Відкрити головне меню

Йо́сиф Сема́шко (25 грудня 1798, Павлівка — 23 листопада 1868, Вільно) — митрополит, церковний діяч родом з сучасної Вінничини. Спочатку унійний, з 1839 православний.

Йосиф Семашко
Йосиф Семашко
Митрополит Литовський і Віленський
6 квітня 1840 — 23 листопада 1868
Обрання: 6 квітня 1840
Церква: Російська Православна Церква
Наступник: Макарій Булгаков
Єпископ Жировицький
2 квітня 1833 — 12 лютого 1839
Обрання: 2 квітня 1833
Церква: Руська Унійна Церква
Попередник: Йосафат Булгак
Єпископ-помічник Полоцький
21 квітня 1829 — 2 квітня 1833
Обрання: 21 квітня 1829
Церква: Руська Унійна Церква
Титулярний єпископ Мстиславський
21 квітня 1829 — 2 квітня 1833
Обрання: 21 квітня 1829
Церква: Руська Унійна Церква
 
Народження: 25 грудня 1798(1798-12-25)
Павлівка, Липовецький повіт Київська губернія, Flag of Russia.svg Російська імперія
Смерть: 23 листопада 1868(1868-11-23) (69 років)
Вільно, Flag of Russia.svg Російська імперія
Похоронений: Вільно, Монастир Святого Духа
Батько: Йосиф
Прийняття священичого сану: 28 грудня 1821
Єпископська хіротонія: 4 серпня 1829
 
Нагороди:
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святого Андрія Первозванного


Зміст

ЖиттєписРедагувати

Народився у селі Павлівка Липовецького повіту Київської губернії (нині Іллінецький район Вінницької області) в сім'ї греко-католицького[1] священика. Закінчив Головну Духовну Семінарію при Віленському Університеті, з 1821 — священик, з 1822 у Петербурзі при уніятському департаменті Римо-Католицької Духовної Колеґії. Записка С. про приєднання уніятів до Православної Церкви і проект реорганізації Унійної Церкви були використані у царському декреті 1827 про створення окремої Греко-Уніатської Колеґії. З 1829 — єпископ мстиславльський, з 1832 — литовський і голова білоруської консисторії. 1835 року як член таємного Комітету уніатських справ підготував підпорядкування (1837), а в 1839 р. приготував «приєднання» Унійної Церкви до Російської Православної. 1840 — архієпископ литовський і віденський. 1844 року переїхав до Жировичів і, як правлячий православний архієпископ, допомагав русифікувати Білорусь. 1847 — член Святішого Синоду. 1852 — митрополит.

Переконував останніх греко-католицьких єпископів Білорусі Василя Лужинського (адміністратор Полоцької єпархії) та Антонія Зубка (Берестейський єпископ) перейти на православ'я. Батька наказав вивезти на Сибір через відмову перейти на московське правовслав'я; як виняток, був вивезений вглиб Росії.[1]

ПриміткиРедагувати

  1. а б Василь Верига. Нариси з історії України… С. 112.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати