Йоганн Вінкельманн

(Перенаправлено з Йоганн Вінкельман)

Йо́ганн-Йо́ахім Ві́нкельман (нім. Johann Joachim Winckelmann; 9 грудня 1717(17171209)8 червня 1768) — німецький мистецтвознавець і антиквар, основоположник сучасних уявлень про античне мистецтво і археологію.

Йоганн Вінкельманн
Johann Joachim Winckelmann
Johann Joachim Winckelmann (Raphael Mengs after 1755).jpg
Йоганн Вінкельманн, портрет роботи Рафаеля Менгса, після 1755
Ім'я при народженні Йоганн Йоахім Вінкельманн
Народився 9 грудня 1717(1717-12-09)
Штендаль, Макграфство Бранденбург
Помер 8 червня 1768(1768-06-08) (50 років)
Трієст, Австро-Угорська імперія
·Різана рана
Національність німець
Діяльність письменник, мовознавець, літературознавець, перекладач
Сфера роботи історія мистецтв
Alma mater Єнський університет імені Фрідріха Шиллера
Мова творів німецька[1] і французька[2]
Роки активності 17551768
Magnum opus Thoughts on the Imitation of Greek Works in Painting and the Art of Sculptured і Geschichte der Kunst des Alterthumsd
Конфесія Римо-католицька церква

CMNS: Йоганн Вінкельманн у Вікісховищі

БіографіяРедагувати

Вінкельманн народився у незаможній родині. Його батько Мартін Вінкельманн був шевцем, а мати, Анна Марія Майєр, була дочкою ткача.

Незважаючи на свої вкрай мізерні статки, у 1735 році він отримав можливість відвідувати гімназію у Берліні і закінчив її у 1736 році. Через два роки йому була присуджена стипендія на вивчення теології в університеті в Галле, де займався переважно стародавнім письменством.

Після закінчення університету у 1740 році він досить довго працював домашнім учителем у різних родинах, потім з 1741 він вивчав медицину в Єнському університеті; в 17431748 роках він працював в училищі під Берліном, де викладав давньоєврейську і грецьку мови, а також геометрію,логіку та латину, потім працював бібліотекарем до графа Бюнау, в Нетніці. Тут, живучи неподалік від Дрездена, майбутній історик мистецтва мав можливість часто бачити і вивчити зібрані там мистецькі скарби. Вони збудили у ньому гарячу любов до класичної старовини і відразу до стилю рококо, пануючого в тодішній німецькій архітектурі й пластиці.

Бажання потрапити в Рим і познайомитися з його пам'ятками спонукало його завести переговори з папським нунцієм Аркінто щодо отримання місця при бібліотеці кардинала Пассіона, але неодмінною умовою для того йому був поставлений перехід з лютеранства в католицтво. Після п'ятирічних коливань в 1754 р. Вінкельманн зважився на цей важливий крок і на наступний рік опинився в Римі, де зблизився з живописцем Рафаелем Менгсом, перейнятим тими ж, як і він, естетичними переконаннями і прагненнями, і цілком віддався вивченню антиків. Також він був представлений кардиналу Альбані, найбільшому колекціонеру того часу, який призначив йому пенсію і запросив його відвідати віллу Альбано і поглянути на витвори стародавнього мистецтва.

Збагативши свої пізнання і розширивши свої погляди поїздкою в Неаполь яку він здійснив у 1758 році (він її повторить у 1762, 1764, 1767) і відвідуванням Геркуланума і Помпей, які незадовго перед тим виступили з-під попелу Везувію, він склав каталог колекції гем барона Стоша у Флоренції і після другої подорожі в Неаполь приступив до видання «Історії античного мистецтва» — головної своєї праці, що вийшла у світ у 1764 році, незабаром (в 1767 році) доповненої «Замітками про історію мистецтва» і згодом перекладеної на французьку та інші мови. З 1763 року він працював головним антикварієм і «президентом старожитностей» Ватикану, а у 1765 році він відхилив пропозицію стати директором бібліотеки, зібрань монет і старожитностей у Берліні.

Побувавши ще раз у Неаполі, він відправився в супроводі скульптора Кавачеппі в Німеччину, але доїхав тільки до Відня, звідки повернувся до Італії. Неподалік від Трієста Вінкельманн випадково познайомився зі щойно випущеним з в'язниці злочинцем Арканджело. Вдавши любителя мистецтва, Арканджело ввійшов до нього в довіру з метою скористатися того медалями та грошима. У Трієсті, де Вінкельманн мав намір сісти на корабель до Анкони і зупинився на кілька днів, Вінкельманн провів ніч з Арканджело, а на ранок той заколов вченого в ліжку і викрав його пожитки.

ІдеїРедагувати

 
Ангеліка Кауфман. Портрет Вінкельманна, 1764

Як показав біограф Вінкельманна Юсті, в галузі мистецтва його попередником був французький знавець предмету граф Келюс.

Заслуга Вінкельманна полягає переважно в тому, що він перший проклав шлях до розуміння культурного значення і краси класичного мистецтва, оживив інтерес до нього в освіченому суспільстві й був зачинателем створення не тільки його історії, а й художньої критики, для якої ним була запропонована чітка, хоч і застаріла для наших днів система.

Відкриття послідовності стилів в давньому мистецтві, було тісно пов'язане з неприйняттям, яке викликало у нього мистецтво бароко та рококо у порівнянні з мистецтвом Високого Відродження. Аналогія з цією зміною смаку стояла в нього перед очима всюди, зокрема й при дослідженні творів античного мистецтва, і допомагала йому розчленувати їх на історичні щаблі.

За Вінкельманном, головним завданням мистецтва має бути «прекрасне», якому підпорядковуються й індивідуальна правда, і дія, і ефект; тоді як сутність прекрасного полягає в зображенні типу, створеного нашої фантазією і природою, а в її основі лежать вірність пропорцій, благородна простота, спокійна велич і плавна гармонійність контурів. Існує, як вчив Вінкельманн, тільки одна краса, що має позачасове значення, так як вона закладена в самій природі і реалізується нею там, де щасливо збігаються милість небес, благотворний вплив політичної свободи і національного характеру, наприклад, у греків часів Фідія та Праксителя. Вся історія мистецтва інших народів була для нього тільки фоном, який служив лише тому, щоб ця істина сяяла яскравіше.

ПраціРедагувати

З численних творів, за допомогою яких він поширював свої висновки та ідеї, особливо цікаві, окрім вищезгаданих, ще наступні:

  • «Gedanken über die Nachahmung der griechischen Werke in Malerei und Bildhauerkunst» (1753),
  • «Sendschreiben über die Gedanken von der Nachahmung» і належать до цієї праці «Додатки» (1756),
  • «Anmerkungen über die Baukunst der Alten» (1761),
  • «Abhandlungen von der Empfindung der Schönen» (1763),
  • «Versuch einer Allegorie» (1766) і
  • «Monumenti antichi inediti» (1767, 1768 і 1821).

Повне зібрання творів Вінкельманна видано Ферновим, Генріхом Мейером, Шульце та Зібелісом (у 1808—1825 рр., 11 томів; вдруге в Аугсбурзі в 1838 р. і наступних роках). У багатій літературі про Вінкельманна і його праці, можна вказати на нарис Гете «нім. Winckelmann und sein Jahrhundert» (1805) і «Justi», «Leben W.» (1866—1872). Російською мовою є етюд Н. М. Благовіщенського (СПб., 1891).

БібліографіяРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Йоганн Вінкельманн