Зільбер Лев Олександрович
Лев Олександрович Зільбер (15 [27] березня 1894 року, Псков, Російська імперія — 10 листопада 1966 року, Москва, СРСР) — радянський імунолог і вірусолог, творець радянської школи медичної вірусології. Академік АМН СРСР (1945), лауреат Сталінської премії. Старший брат письменника Веніаміна Каверіна.
| Зільбер Лев Олександрович | |
|---|---|
| рос. Лев Александрович Зильбер | |
 | |
| Народився |
15 (27) березня 1894 Псков, Російська імперія[1] |
| Помер |
10 листопада 1966[2] (72 роки) Москва, СРСР[2] |
| Поховання | Новодівичий цвинтар |
| Країна |
 СРСР Російська імперія |
| Діяльність | лікар, вірусолог, композитор, мікробіолог, лікар-імунолог |
| Alma mater |
МДУ Медичний факультет Московського університетуd |
| Галузь | вірусологія[1], мікробіологія[1] і імунологія[1] |
| Відомі учні | Шубладзе Антоніна Константинівнаd |
| Брати, сестри |
Лія Абелівна Зільберd Каверін Веніамін Олександрович Олександр Олександрович Зільберd |
| У шлюбі з | Єрмольєва Зінаїда Віссаріонівна |
| Нагороди |
    |
Біографія ред.
Народився 15 (27) березня 1894 року в родині капельмейстера 96-го піхотного Омського полку Абеля Абрамовича Зільбера і його дружини — уродженої Хани Гіршевни (Ганни Григорівни) Дессон, власниці музичних магазинів. Є[3] відомості, що, на відміну від молодшого брата, Веніаміна (письменник Веніамін Каверін), він народився не в Пскові, а в селі Медведь Медведської волості Новгородського повіту (нині входить до Медведського сільського поселення).
Усього в родині було шестеро дітей — Мірьям, Лея, Лев, Давид, Олександр і Веніамін. Старша сестра Мірьям (в заміжжі Міра Олександрівна Руммель, 1890 — після 1988) — вийшла заміж за першого директора Народного дому ім. А. С. Пушкіна Ісаака Михайловича Руммеля. Сестра Лея (в заміжжі Олена Олександрівна Тинянова, 1892-1944) — дружина письменника і літературознавця Юрія Тинянова, однокласника Льва Зільбера. Молодші брати: військовий лікар Давид Зільбер, композитор і диригент Олександр Ручьєв (1899-1970), письменник Веніамін Каверін (1902-1989).
У 1912 році Лев зі срібною медаллю закінчив Псковську губернську гімназію (як і інший його однокласник і довічний друг Август Летавет) і поступив на природниче відділення фізико-математичного факультету Петербурзького університету. У 1915 році перевівся на медичний факультет Московського університету, отримавши дозвіл одночасно відвідувати заняття на природничому відділенні, і закінчив його в 1919 році.
З 1921 року працював в інституті мікробіології Наркомздоров'я в Москві.
У 1928 році одружився з Зінаїдою Віссаріонівною Єрмольєвою. Перші місяці після весілля Зільбер і Єрмольєва провели, працюючи в Інституті Пастера (Франція) та Інституті Коха (Німеччина).
У 1929 році прийняв пропозицію зайняти посаду директора Азербайджанського інституту мікробіології і завідувача кафедри мікробіології медичного інституту в Баку.
Керував придушенням спалаху чуми в Нагірному Карабасі в 1930 році[4]. Після повернення в Баку був представлений до ордена Червоного Прапора і незабаром заарештований за звинуваченням у диверсії з метою заразити чумою населення Азербайджану. Був випущений через 4 місяці (можливо, за клопотанням Максима Горького, до якого звернувся молодший брат Льва Зільбера письменник Веніамін Каверін[3], можливо, завдяки турботам колишньої дружини, Зінаїди Єрмольєвої).
Після звільнення Л. А. Зільбер працював у Москві, очолюючи кафедру мікробіології в Центральному інституті удосконалення лікарів та завідуючи мікробіологічним відділом Державного науково-контрольного інституту Наркомздоров'я РРФСР ім. Тарасевича. У 1934 році домігся створення Центральної вірусної лабораторії при Наркомздоров'я РРФСР і відкриття відділу вірусології в Інституті мікробіології АН СРСР.
У 1935 році одружився з Валерією Петрівною Кисельовою.
У 1937 році керував далекосхідною експедицією Наркомздоров'я СРСР із вивчення невідомого інфекційного захворювання центральної нервової системи. В ході роботи експедиції була з'ясована природа захворювання — кліщового енцефаліту — та запропоновано методи боротьби з ним.
Відразу після повернення був арештований за доносом про спробу зараження Москви енцефалітом через міський водогін і повільну розробку ліків для лікування хвороби. Перебуваючи в ув'язненні, Зільбер частину строку відбував у таборах на Печорі, де в умовах тундри з ягелю отримав дріжджовий препарат проти пелагри і врятував життя сотням ув'язнених, що гинули від повного авітамінозу. Отримано авторське свідоцтво на винахід. Свідоцтво було записане на ім'я «НКВД».
У 1939 році звільнений і став завідувачем відділу вірусології в Центральному Інституті епідеміології і мікробіології Наркомздоров'я СРСР, однак у 1940 році був заарештований втретє. Відмовляв на неодноразові пропозиції працювати над бактеріологічною зброєю. Згадавши про вміння Зільбера отримувати спирт з ягелю, керівництво спрямувало його до хімічної «шарашки», де він почав дослідження раку. За махорку ув'язені ловили Зільберу мишей і щурів для експериментів. В ході досліджень сформулював нову концепцію походження ракових пухлин. У своєму первісному вигляді (1944-1945) вона базувалася на двох основних положеннях: пухлини мають вірусне походження, але вірус лише ініціює пухлину в пухлинній прогресії.
У березні 1944 року, напередодні 50-річчя Зільбера, його звільнили, мабуть, завдяки листу про невинність вченого, направленому на ім'я Сталіна і підписаному Головним хірургом Червоної Армії Миколою Бурденком, віце-президентом АН СРСР Леоном Орбелі, письменником Веніаміном Каверіним (рідним братом Льва Зільбера), біохіміком Володимиром Енгельгардтом і Зінаїдою Єрмольєвою (авторкою радянського пеніциліну і колишньою дружиною Зільбера), яка і була ініціатором звернення. На думку самого Зільбера[5], лист, найімовірніше, не дійшов до адресата, але викликав замішання у високих кабінетах НКВС. Після звільнення одразу ж публікує свою концепцію походження ракових пухлин в газеті «Известия».
Влітку 1945 року знайшов і вивіз до СРСР сім'ю — дружину, сестру дружини і двох синів, що вціліли в німецьких робочих таборах, де вони провели 3,5 року.
Того ж року обраний дійсним членом щойно створеної Академії медичних наук СРСР, призначений науковим керівником Інституту вірусології АМН СРСР і очолив відділ вірусології та імунології пухлин Інституту епідеміології, мікробіології та інфекційних хвороб АМН СРСР, де і працював всі наступні роки.
Після звільнення отримав Сталінську премію.
Помер 10 листопада 1966 року. Похований на Новодівичому кладовищі (ділянка 6).
Діти Зільбера згодом стали відомими вченими: Лев Львович Кисельов (1936-2008) — молекулярний біолог, академік РАН, і Федір Львович Кисельов (1940-2016)— молекулярний біолог, фахівець з канцерогенезу, член-кореспондент РАМН. Дружина його брата Олександра (Катерина Іванівна Зільбер, 1904-1963) у другому шлюбі була одружена з драматургом Євгеном Шварцем[6]. Брат — Давид Олександрович (Абелевич) Зільбер (1897-1967), гігієніст, завідувач кафедри загальної та військової гігієни, декан медико-профілактичного факультету Пермського медичного інституту[7], автор книги «Гігієна аптеки» (1962), підручника для фармацевтичних факультетів «Гігієна» (1970).
Наукові відкриття ред.
Лев Олександрович Зільбер — автор наукового відкриття «Нові властивості патогенності опухолетвірних вірусів», яке занесено до Державного реєстру відкриттів СРСР під № 53 з пріоритетом від 27 травня 1957 року[8].
В 1967 році за відкриття патогенності вірусу курячої саркоми Рауса для інших класів тварин Л. А. Зільберу посмертно присуджена Державна премія СРСР (спільно з Р. Я. Свєт-Молдавським).
Нагороди ред.
Твори ред.
- 1928 — «Параиммунитет». — М.;
- 1946 — «Вирусная теория происхождения злокачественных опухолей». — М.;
- 1956 — «Учение о вирусах». — М.;
- 1958 — «Основы иммунологии». — 3-е изд. — М.
Примітки ред.
- ↑ а б в г Czech National Authority Database
- ↑ а б Зильбер Лев Александрович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ а б Зильбер Лев Александрович — « Счастье в жизни, а жизнь в работе.» — OurBaku[недоступне посилання з Сентябрь 2018]
- ↑ Лев Зильбер ОПЕРАЦИЯ «РУДА». Архів оригіналу за 16 лютого 2020. Процитовано 9 березня 2020.
- ↑ В. Каверин. Старший брат. Архів оригіналу за 8 січня 2020. Процитовано 9 березня 2020.
- ↑ Ирина Чайковская. Татьяна Белогорская как «хранительница памяти». Архів оригіналу за 26 жовтня 2020. Процитовано 9 березня 2020.
- ↑ Медико-профилактический университет. Архів оригіналу за 9 грудня 2019. Процитовано 9 березня 2020.
- ↑ Научные открытия России. Научные открытия в области онкологии, вирусологии, микробиологии.
Література ред.
- Киселёв Л. Л.[ru], Левина Е. С. Лев Александрович Зильбер (1894—1966): жизнь в науке. — М. : Наука, 2004. — 698 с. — (Научно-биографическая серия[ru]) — 400 прим. — ISBN 5-02-032751-4.
Посилання ред.
- Юрій Віленський. Лев Зільбер: ВРЯТОВАНИЙ ЛЮБОВ'Ю // Газета «Дзеркало тижня», № 39 (464) 11-17 жовтня 2003
- Л. Л. Кисельов, Р. В. Абелев, Ф. Л. Кисельов. Лев Зільбер — творець вітчизняної школи медичних вірусологів [Архівовано 15 лютого 2020 у Wayback Machine.] // Вісник Російської Академії наук, тому 73, № 7, с. 647-659 (2003)
- Ст. Каверін. Старший брат [Архівовано 8 січня 2020 у Wayback Machine.]
- А. Чахоян. Єдиний випадок в історії, коли Сталін вибачався [Архівовано 11 січня 2021 у Wayback Machine.]
- Ольга Волкова. «Смерть обходить задвірки науки» [Архівовано 12 квітня 2021 у Wayback Machine.] — стаття про долю Льва Зільбера і Зінаїди Єрмольєвої.