Вікіпедія

Зідж

ісламські середньовічні астрономічні таблиці

Зідж (перс. زيج‎, трансліт. zīj) — ісламська астрономічна книга, яка містить ефемереди, або таблиці попередньо обчислених небесних координат Сонця, Місяця, планет та інших астрономічних об'єктів в певний час в певних георграфічних координатах.

Астрономічні таблиці Аль-Хорезмі

ЕтимологіяРедагувати

Назва зідж походить від середньоперського терміна зіг (zih або zīg), що означає шнур. Вважається, що цей термін стосується розташування ниток у ткацтві, яке було перенесено на розташування рядків і стовпців у табличних даних. На додаток до терміну зідж, деякі подібні астрономічні трактати називали назвою канун (qānūn), що походить від грецького слова κανών[1].

ІсторіяРедагувати

Деякі з ранніх зіджей базували свої таблиці на даних з індійської планетарної теорії (відомої як Сіндхінд) і доісламських сасанідських перських моделей, але в подальшому більшість зіджей представляли дані на основі геоцентричної моделі Птолемея. Кількість зіджів, які базувалась на власних розрахунках і оригінальних спостереженнях була не дуже велика і більшість з них лише робили свої перерахунки на даних вже існуючих таблиць, щоб відобразити використання іншого календаря чи географічної довготи як основи для розрахунків. Оскільки більшість зіджів загалом дотримувалися попередньої теорії, їхній головний внесок відображав вдосконалення тригонометричних, обчислювальних і спостережних методів[1].

Історично важливі зіджиРедагувати

Зідж-і Малік Шахі Омара Хайяма оновлювався протягом сучасної епохи у різних мусульманських державах[2]. відповідно до потреб цих країн, наприклад, спрощена версія Зідж-і Султані Імперією Великих Моголів[2]. Зідж-і Султані, опублікований Улугбеком у 1438/1439 рр., використовувався як головний довідковий зідж в ісламських країнах в ранню сучасну епоху[2].

Відомо понад 200 різних зіджів, створених ісламськими астрономами в період з VIII по XV століття. Найбільшими центрами створення зіджів були Багдад під час аббасидських халіфів у IX столітті[1], обсерваторія Мараге в XIII столітті, Самаркандська обсерваторія в XV столітті та Константинопольська обсерваторія Такі ад-Діна в XVI столітті.

Ще близько 100 зіджей було складено в період між XVI і XVIII століттями в Індії[3]. Одним із найвідоміших індійських зіджів був Зідж-і Мухаммад Шахі, складений у Джай Сінгху II з обсерваторій Джантар Мантар в Амбері. Відрізняється використанням телескопічних спостережень[4]. Останнім відомим трактатом зідж був Зідж-і Бахадурхані, написаний у 1838 році індійським астрономом Гуламом Хусейном Джаунпурі (1760—1862) і надрукований у 1855 році, присвячений Бахадур-хану. Трактат включив геліоцентричну систему в традицію зіджів[5].

Перелік відомих зіджівРедагувати

  • Аз-Зідж ‛ала Сіні аль-‛Араб — Ібрагім аль-Фазарі (пом. 777) і Мухаммад аль-Фазарі (пом. 796/806)
  • Аз-Зідж аль-Махлул мін ас-Сіндхінд лі-Дараджат Дараджа — Якуб ібн Марік (пом. 796)
  • «Вишуканий зідж» — Джабір ібн Хайян (721–815)
  • Зідж аль-Сіндхінд — Аль-Хорезмі (бл. 780—850)
  • Аз-Зідж ас-Сабі — Мухаммад аль-Баттані (853—929)
  • Зідж аль-Сафа'іх (Таблиці дисків астролябії) — Абу Джа'фар аль-Хазін (900—971)
  • «Книга нерухомих зірок» (964) Абд аль-Рахман аль-Суфі (903–986)
  • Кітаб аз-Зідж — Абу-ль-Вава (940–998)
  • Зідж-аль-Кабір аль-Хакімі — Ібн Юнус (бл. 950—1009)
  • Аз-Зідж аль-Джамі валь-Балі (Повні таблиці та повні таблиці) — Куш'яр ібн Лаббан (971—1029)
  • «Канон Ма‘суда» (1036) Аль-Біруні (973–1048)
  • Зідж-і Malik-Shāhī (Астрономічний довідник із таблицями для Малікшаха) (1079) — Омар Хайям (1048—1141)[6]
  • Альманах Азаркіля (1088) — Абу Ісхак Ібрагім аз-Заркалі (Азаркіль) (1028—1087)
  • Таблиці Толедо — на основі альманаха Абу Ісхака Ібрагіма аз-Заркалі (1028—1087)
  • Аз-Зідж Ас-Санджарф (Синджаричні таблиці) — Абдурахман аль-Хазіні (fl. 1115—1130)
  • Зідж-і Ільхані — Насир ад-Дін ат-Тусі (1201—1274)
  • Аль-Зідж аль-джадід — Ібн аш-Шатир (1304—1375)[7]
  • Хуейцзу Ліфа (мусульманська система календарної астрономії) — публікувався в Китаї кілька разів до початку XVIII століття,[8]
  • Кагані-зідж — Джамшид аль-Каші (1380—1429)
  • Зідж-і-Султані (1437) — Улугбек (1393—1449)
  • Unbored Pearl (1579—1580) — Такі ад-Дін Мухаммад ібн Маруф (1526—1585)
  • Зідж-і Мухаммад Шахі — Джай Сінгх II з Амбера (1688—1743)
  • Зідж-і Багадурхана (1838) — Гулам Хусейн Джаунпурі (1760—1862)

Зміст зіджаРедагувати

Зміст зіджів спочатку ґрунтувався на змісті Підручних таблиць (відомих арабською як al-Qānūn) Птолемея, Зідж-і-Шах, складених у Сасанідській Персії, та індійських сіддхант Аріабхати та Брамагупти. Мусульманські зіджі, однак, були більш обширними по тематиці і зазвичай включали матеріали з хронології, географічних широт і довгот, таблиць зірок, тригонометричних функцій, функцій у сферичній астрономії, рівняння часу, рух планет, обчислення затемнень, таблиці першої видимості нового місяця, астрономічні та/або астрологічні обчислення та інструкції для астрономічних обчислень з використанням епіциклічних геоцентричних моделей[1]. Деякі зіджі виходять за рамки цього традиційного змісту, щоб пояснити або довести теорію або повідомити про спостереження, на основі яких були обчислені таблиці[1]. Через релігійні конфлікти з астрологією, багато астрономів намагалися відокремитися від астрології, спеціально наголошуючи, щоб їхні зіджі не повинні використовуватися для астрологічних обчислень. Проте багато зіджів все-ж використовувалися в такий спосіб, наприклад, аль-Зідж аль-джадід Ібн аль-Шатіра[7].

ПрикладРедагувати

Як приклад змісту типового зіджу можна розглянути Зідж-аль-Кабір аль-Хакімі (Великий зідж Хакіма) Абу-л-Хасана ібн Юнуса. У цьому зиджі 81 розділ:

1) Про ери; 2) Про довготи місцевостей; 3) Про середній та справжній час; 4) Про різні зиджи та їх помилки; 5) Про пізніші спостереження Сонця; 6) Про середній рух Сонця та рівняння Сонця; 7) Про переведення часу до місцевостей з іншою довготою; 8) Про місця апогіїв та вузлів орбіт Місяця та планет; 9) Про ефемериди Сонця, Місяця та планет; 10) Про синуси та їх таблиці; 11) Про нахилі екліптики; про тангенси та їх таблиці; 12) Про полуденну висоту Сонця усім широтах; 13) Про сходження знаків зодіаку на земному екваторі; 14) Різниця дня та ночі на різних широтах; 15) Про денну і нічну дугу, про рівний і нерівний годинник; 16) Про зорі та сутінки; 17) Визначення дванадцяти астрологічних будинків; 18) Про відстань сходу та висоту на нульовому азимуті; 19) Про вимір горизонтів; 20) Обчислення азимуту за висотою та відмінюванням; 21–27) Обчислення широти місцевості, азимуту та висоти Сонця; 28) Визначення азимуту кіблів; 29) Визначення гороскопа у цій місцевості; 30) Визначення широти території з допомогою індійського кола; 31-37) Аналогічні завдання сферичної астрономії; 38–53) Визначення координат світил; 54) Визначення полюса екліптики; 55–56) Визначення відстаней Сонця та Місяця від центру Землі; 57–58) Додаткові завдання щодо визначення координат світил; 59) Обчислення з'єднань та протистоянь світил; 60–63) Про паралакс Сонця та Місяця; 64–75) Про діаметри Сонця та Місяця, тіні Землі та затемнення Сонця та Місяця; 76–79) Про видимість та невидимість зірок; 80–81) Про астрологічні операції дирекції та зміну років миру та народжень.

Див. також:Редагувати

ПриміткиРедагувати

  1. ↑ а б в г д Kennedy, Edward Stewart (1956). Islamic Astronomical Tables. American Philosophical Society. ISBN 9780871694621. Процитовано 29 вересня 2014. 
  2. ↑ а б в Blake, Stephen P. (2013). Time in Early Modern Islam: Calendar, Ceremony, and Chronology in the Safavid, Mughal, and Ottoman Empires. Cambridge: Cambridge University Press. 
  3. ↑ Sharma, Virendra Nath (1995). Sawai Jai Singh and His Astronomy. Motilal Banarsidass Publ. с. 8–9. ISBN 81-208-1256-5. 
  4. ↑ S. M. Razaullah Ansari (2002). History of oriental astronomy: proceedings of the joint discussion-17 at the 23rd General Assembly of the International Astronomical Union, organised by the Commission 41 (History of Astronomy), held in Kyoto, August 25–26, 1997. Springer. с. 141. ISBN 1-4020-0657-8. 
  5. ↑ S. M. Razaullah Ansari (2002). History of oriental astronomy: proceedings of the joint discussion-17 at the 23rd General Assembly of the International Astronomical Union, organised by the Commission 41 (History of Astronomy), held in Kyoto, August 25–26, 1997. Springer. с. 138. ISBN 1-4020-0657-8. 
  6. ↑ The Oxford encyclopedia of philosophy, science, and technology in Islam. Oxford. 2014. ISBN 9780199812578. OCLC 868981941. 
  7. ↑ а б George, Saliba (2007). Islamic science and the making of the European Renaissance. Cambridge, Massachusetts: MIT Press. ISBN 9780262516150. OCLC 243606365. 
  8. ↑ Yunli Shi (January 2003). The Korean Adaptation of the Chinese-Islamic Astronomical Tables. Archive for History of Exact Sciences (Springer) 57 (1): 25–60 [26]. ISSN 1432-0657. doi:10.1007/s00407-002-0060-z. 
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Зідж&oldid=38542749