Зубрицький Михайло Іванович

український етнограф, фольклорист та історик, греко-католицький священик

о. Михайло Зубрицький гербу Помян (22 жовтня 1856, с. Кіндратів, Королівство Галичини та Володимирії (нині Львівська область, Україна), Австро-Угорщина  — 8 квітня 1919, с. Береги Долішні, Західноукраїнська Народна Республіка (нині Польща) — греко-католицький священик, український етнограф, фольклорист, історик, громадський дія (в т.ч. місцевого самоврядування Західноукраїнської Народної Республіки), публіцист, дійсний член НТШ (з 29.07.1904).

Зубрицький Михайло Іванович
Зубрицький Михайло2.jpg
Михайло Зубрицький
Народився 22 жовтня 1856(1856-10-22)
Кіндратів, Турківський район, Дрогобицька область, Українська Радянська Соціалістична Республіка
Помер 8 квітня 1919(1919-04-08) (62 роки)
Береги Долішні
Поховання Береги Долішні
Країна Flag of Hungary (1896-1915; angels; 3-2 aspect ratio).svg Австро-Угорщина
Flag of the Ukrainian State.svg ЗУНР
Діяльність етнограф, фольклорист
Конфесія Українська греко-католицька церква[1]

Наукові праці Зубрицького радо використовували професор Михайло Грушевський, доктор Іван Франко, Володимир Гнатюк, Філарет Колесса, а в наш час - Зоряна Болтарович, В. Зінич, Микола Кравець, О. Куницький, К. Матейко, С. Мишанич, С. Павлюк, А. Поріцький, Ф. Стеблій, Михайло Шалата, Роман Кирчів та інші[2].

ЖиттєписРедагувати

ПоходженняРедагувати

Народився 22 жовтня 1856 р. у селі Кіндратові тепер Турківського району на Львівщині. Його батько Іван Зубрицький, був дрібним шляхтичем гербу Помян[3] (у статті Петра Зубрицького зазначено "de Pomian"), матір Анастазія Нанівська також походила з дрібного шляхетського роду (гербу Сас).

Батьки займалися сільським господарством. Одружилися вони 1831 р.

НавчанняРедагувати

Від осені 1866 р. Михайло вчився в Турці, потім провчився два роки у Розборі, та восени 1868 p. починає вчитись у третьому класі початкової школи м. Дрогобич. З 1870 р. Михайло Зубрицький — учень Дрогобицької гімназії. У Дрогобичі познайомився зі своїм ровесником Іваном Франком. Це поклало початок їхній дружбі, що тривала протягом усього дальшого життя.

Зберігся лист Івана Франка до Щасного Сельського 11 квітня 1875 року, в якому він пише: "Наші українські (руські) справи в Дрогобицькій гімназії, як звичайно, стоять дуже слабо. Окрім трьох бідних українців, не цікавиться ні один ученик ані літературними, ані політичними українськими справами. Будете цікаві дізнатися, котрі се три, – тому кажу Вам, що Матковський, певно, Вам відомий з восьмої класи, Зубрицький з п’ятої, а третій пише до Вас. Певно, що не гарне видані свідоцтво про наших українців, але що ж робити?"[4].

Очевидно, не без Франкового впливу, навчаючись у гімназії, він звернув увагу на рукопсиний збірник з XVIII ст., який зустрівся йому в одній міщанській хаті. Цей факт згадує І. Франко, публікуючи в статті "Причинки до історії руської літератури XVIII віку" (1886) матеріали цього збірника. В цей час збирав в рідному Кіндратові та інших суміжних селах (Ясінці, Розборі) пісні, колядки, повір'я, записи яких передавав Омелянові Партацькому, Омелянові Огоновському та іншим тогочасним галицьким ученим[5].

Також підтримував гарні взаємини з етнографом і літературознавцем Володимиром Гнатюком.

Згодом навчався у Львівській та Перемиській духовних семінаріях.

 
Могила Михайла Зубрицького в Берегах Долішніх

Діяльність у с. Мшанець (1883-1914)Редагувати

17 листопада 1883 року отець Зубрицький став парохом у с. Мшанець (нині Самбірський район Львівської області), де служив упродовж 31 року до 25 квітня 1914 р[5].

Діяльність о. Михайла Зубрицького була спрямована проти асиміляційної політики іноземної влади щодо русинів.

Просвітницька та освітня діяльністьРедагувати

Особливо активно о. Зубрицький працював на ниві просвіти місцевого населення. За його безпосереньою участю були засновані і діяли читальні "Просвіти" у Мшанці (28 лютого 1892 р.[6][7][8], нині тут знаходиться Краєзнавчний Музей), Грозьові (2 квітня 1893 р.[9]), Михнівці (11 квітня 1893 р.[10]), Лаврові (1894[11]), Лімні (26 липня 1901 р.[12]), Головецькому (1902[13]), Лип'ю (1902[14]).

Багато займався справами шкільної і професійної освіти, намагався постійно впливати на покращення рівня знань і особливо вивчення української мови, рішуче протестував проти влаштовування польських національних і релігійних свят, низької фахової підготовки педагогів та асиміляційної поведінки завойовників, домагався від держави збільшення коштів на утримання шкіл.

Критикував "напихання" голів українських дітей некорисними польськими "історіями про Кракуса, Ванду, Казимира і Естерну, про Варвару Радзивилівну і т. д. Але няй дадуть школу, звідки би розходилося правдиве світло, щоби розширився погляд селянина на природу, щоб набрав почуття своєї гідності і перед леда ким не гнувся... Добра школа навчить молодих людей глядати способу до життя в независимім труді і скоро щезне той ідеал добитися платничого аркушика а бодай стати яким невеликим наставником, писарем, дяком і т. д. А без доброї школи ми все останемо варварами”[15].

Пропагував між батьками і педагогами дитячий журнал "Дзвінок", зауважував, що краще передплатити дітям цей часопис, ніж купувати якісь ляльки та інші витребеньки[5]. Повідомляв про видання праць з історії України для масового читання. Навіть вибір імен для дітей не вважав другорядною справою, а складовою частиною усвідомленого ставлення до українського традиціоналізму і патріотизму[16].

Кваліфіковано досліджував становище українського духовенства в минулому, аналізував теперішній стан. Різноманітними способами старався формувати у колег-священиків почуття обов'язку і належного розуміння потреби їхньої повсякденної праці з людьми, виховання, особливо в дітей шкільного віку, не тільки усвідомлення національної спільності, але й особистої відповідальності за долю всіх українців. Залишив чимало вагомих дотичних наукових і публіцистичних праць, що засвідчують істотний вклад о. Зубрицького в перетворення Української Греко-Католицької Церкви в потужний бастіон Нації і борця за відновлення її соборності та незалежності[17][18][19][20][21].

Душпастирська діяльністьРедагувати

Коли він прибув до села, стикнувся з тим, що в парафіян “християнські понятя змішали ся з поганськими і ... послїдні перемагають”.

“Коли я питав дїти про значенє поодиноких сьвят, то всяко повідали, пр. Благовіщенє обходиться на пам’ятку, що Господь Бог поблагословив землю”.

Як згадував його син Петро: “Праці в парохії мав теж не мало, бо не належав до того типу парохів, що так годилися із своїми парохіянами: вони дарували йому проповідь, а він їм вечірню”.

“Коли я прибув до Мшанця, лиш один дяк сьпівав в церкви, а всї мовчали. Зараз першої зими заповів я катехизацию, відчитував в церкви на голос щоденні молитви, а відтак учив катехізму і біблії. По вечерни сходила ся молодіж на попівство, сьпівала церковні пісни і учила ся по трохи читати при помочи рухомої азбуки. Тепер [1896 р.] в церкви вчасї відправи всї сьпівають, що вже є кроком на перед. Щоби молодіж борше понимала біблїю, спровадив я з Фрайбурґа в Швайцариї біблїйну історию в 40 образках і оповівши який уступ, те саме пояснив ще раз на образї”.

Багато інформації про видимі результати душпастирської діяльності о. Зубрицького розкопав Олег Павлишин, проаналізувавши звіт деканської візитації о. Володимира Левицького від 20 жовтня 1904 р. У протоколі вказано, що регулярними були відправлення богослужінь, недільні проповіді та катехизації, відвідування священиком важкохворих тощо. До речі, отець регулярно відвідував своїх парафіян перед святом Богоявлення та Великодня (“Воскресенія”).

“Низка запитань стосується поведінки парафіян: здійснення великодньої сповіді, утримання від робіт у неділі та свята, відбування нічної сторожі біля церкви. У протоколі йдеться, що тверезість серед селян на високому рівні...”.

“... зафіксовано, що усі метричні книги та парафіяльні акти зберігаються замкнені у шафі. Є також перелік усіх актів. Візитатор зазначив, що метричні книги ведуться добре, записи здійснюються при свідках. Діє парафіяльна бібліотека.

Даючи оцінку стану парафіяльних будівель у Мшанці, візитатор відзначив, що будинок, у якому священик мешкав зі своєю сім’єю (плебанія), потребує ремонту (“направи”). Натомість господарські будівлі перебувають у доброму стані”. Відзначив декан і заходи пароха для початку будівництва нової церкви, добрий стан церковної атрибутики та високу обізнаність молоді в “науці катехитичній”.

Візитаційний протокол закінчується неформальними зауваженнями декана: “Всечесніший о. Михайло Зубрицький свої обов’язки душпастирські совісно виповняє”.

Захист української (руської) мовиРедагувати

Обстоював права української мови в шкільництві, суспільно-політичному і культурному житті. До кінця свого життя послідовно виступав проти випадків нехтування українською мовою чиновниками-шовіністами в урядових установах, працівниками поштового зв'язку[5]. Активно протидіяв полонізації назв місцевостей[22]. Домагався уже в кінці ХІХ ст. державного статусу для української мови, введення в усе громадське життя. Звертався до високоосвічених фахівців, намагаючись переконати їх якомога прискорити підготовку досконалого правопису. Висловлював при цьому своє бажання бачити його побудованим за фонетичним принципом[5].

Правозахисна та публіцистична діяльністьРедагувати

О. Зубрицький, на відміну від багатьох інших тогочасних священиків, щодня спілкувався із селянами не принагідно і поверхнево, але, як стверджував Іван Франко, "він відчуває потребу вникнути якнайглубше в душу народа"[23], обстоює гідність своїх парафіян. Він краще за багтьох політиків та чиновників бачив результати австрійського окупаційного режиму, досконало знав безліч способів і форм прихвуваних і відвертих порушень тих не особливо широких прав, які обіцяв у своєму законодавстві цісарський уряд[5].

М. Зубрицький систематично виступав у пресі та на різних зібраннях з критикою урядової політики в центрі та практики її проведення на місцях. Більше половини його друкованої спадщини присвячено викриттю реального стану, в якому знаходилися українці Карпат. Часто показував умови життя українців в інших регіонах, які бували і ще гіршими.

Його обурювала практика упривілейованого ставлення до окремих народів в імперії Габсбургів, визиск промислово розвиненими частинами Австрії галицького селянства, обмеження національно-освідомлюючої праці українців, дискримінація вчителів-автохтонів, хижацьке вирубування лісів, вседозволеність землевласників і чиновників, податкові махінації, невідповідність національного складу населення і його представництва в повітових радах, поліційне стеження за інтелігенцією, незаконні здирства, важка рекрутчина, наявність вимушеного жебрацтва тощо[5].

Економічне піднесенняРедагувати

В своїх численних публіцистичних працях дуже часто порушував питання економічної і політичної дискримінації русинів. Послідовно переконував інтелігенцію, що вона повинна працювати з народом, нести людям "світло правди і науки в свійській руській одежі"[5].

Підтримував галицьке товариство "Сільський господар", засноване у 1899 р., захищав його членів від різних нападків, дискримінації. Пропагував кооперативний рух, особливо заснування сільських спілкових крамниць, що істотно зменшувало економічний визиск селянства корчмарями, спекулянтами і лихварями[24][25][26][27][28][29][30][31][32][33].

4 квітня 1892 р. заснував у Мшанці при читальні "Просвіти" "Спілкову крамницю" (Руську крамницю), власниками якої були спершу 10, згодом 16 місцевих селян. У таких крамницях хлібороби могли придбати найнеобхідніше за номальну ціну. Цьому питанню присвятив ряд повідомлень у пресі.

Принесену завойовниками і насильно нав'язану українському селянству панщину він розумів як один із різновидів колоніяльного гноблення[5].

Наукова діяльністьРедагувати

Багатогранний комплекс питань охопив своїми історико-археологічними працями "Село Кіндратів (Турецького пов.)" та "Село Мшанець Старосамбірського повіта". Фактично вони є своєрідними збірниками документальних джерел про ці бойківські села. Такі матеріали він часто вкраплював до своїх газетних кореспонденцій, що стосувалися злободенних справ.

Певним узагальненням національно-державницьких поглядів о. Михайла є його публіцистична праця "Не пора, не пора Москалеви й Ляхови служить" ("Свобода", 1912). Він не просто запозичив у І.Франка назву, але й виявив цілковиту згоду з його політичними ідеями, висловленими в поетичних творах "Не пора" та "Наймит"[5]. У відвертій і гострій публіцистичній формі показує, що діялося під час панування Польща та Росії в Україні (зокрема саме він стверджував про те, що при заснуванні Петербургу загинуло 20 тис. українських козаків)[5].

Матеріал про загарбання Польщею Галичини та інших регіонів України був настільки правдивим і гострим, що його цензура конфіскувала і не дозволила друкувати[5].

Принципово і цілком з позицій українських національних інтересів трактується встановлення австрійської влади в Галичині, її політика щодо автохтонного населення, використання польської соціальної верхівки та інших шовіністичних груп для збереження і зміцнення панування завойовників.

Його політично-публіцистичні виступи в пресі багатосторонньо відтворюють правдиву картину життя і боротьби окупованого українського народу.

Унікальною пам'яткою, присвяченою утворенню та першим крокам владних структур ЗУНР в Ліську, Перемишлі, Устриках та їх околицях, стала його хроніка подій, що охоплює невеликий період від 6 листопада до 21 грудня 1918 р.

І. Франко називав о. Михайла Зубрицького "видатним українським істориком і етнографом", "добрим знавцем західної гірської Бойківщини", "заслуженим дослідником селянського життя", завжди з похвалою висловлювався про його праці, цінуючи їх за багату фактографічність, документалізм і дослідницьку сумлінність[5].

І.Франко використовував у своїй науковій та літературній праці етнографічні і фольклорні матеріали, зібрані о. М. Зубрицьким, які неодмінно відзначав у передмовах, примітках чи посиланнях своїх праць[5]. Наприклад, у передмові до першого тому “Галицько-руських народних приповідок” (1905) зазначає, що від М.Зубрицького він одержав “кілька гарних збірок із Мшанця Старосамбірського повіту та деяких інших сіл; записи цінні особливо тим, що майже при кождім номері подано пояснення, зачерпнене чи то з уст народу, чи то з обставин, серед яких приказка була вжита даною людиною".

На матеріали, одержані від М.Зубрицького, вказує І.Франко і в передмові до своєї капітальної праці “Апокрифи і легенди з українських рукописів” (1896). У незакінченій розвідці про культ святого Спаса в Україні і пов’язані з ним народні звичаї та обряди (“Празник святого Спаса. Причинок до історії староруського письменства і культури” - 1911) І.Франко звертається до зафіксованих М.Зубрицьким у Мшанці відомостей про те, що на Спаса “рвуть біб на полі і в стручку варять та їдять” і побутує вірування, що “до Спаса не годиться булі печи”[34].

Народні оповідання, записані у Мшанці, послужили І.Франкові основним матеріалом для написання надзвичайно цікавої студійки про народну белетристику - зразки фольклорної прози, простонародного красномовства “Bel parlar gentile” (“Вишукане красномовство” - 1906).

Політична діяльністьРедагувати

Уміло використовував приклади національно-визвольних рухів в інших країнах для політичного освідомлення своїх близьких і далеких співвітчизників. Влучно висміював абсурдність "доказів" польських анексіоністів про їхнє "право" на панування на українських землях[35].

Брав активну участь у політичних процесах в бойківських повітах, використовував різні можливості свого часу для залучення інтелігенції і хліборобів до організованої політичної боротьби. Неодноразово брав участь у виборах. Кандидував до місцевих повітових рад і Галицького сейму. Залишив багато (в основному анонімних) публіцистичних праць про хід виборчого процесу.

Протягом усього життя рішуче, послідовно і невтомно вів боротьбу проти москвофільства, доводячи абсурдність їхніх політичних постулатів і практичних дій: "Розвій руського народу, єго піднесенє не прийде ані від півночи, ані від заходу, але довершиться власними силами русинів".

Уважно придивлявся до роботи Радикальної партії, але її орієнтація на марксизм була для нього неприйнятною. Категорично осуджував ренегатство москвофілів. Себе із повною впевненістю вважав народовцем, а в березні 1901 р. відкрито заявляв, що він і його однодумці є націоналами[36].

Докладав усіх зусиль, щоб вічевий рух розгортався у Західній Бойківщині, не зважаючи на протидію проавстрійської та польської бюрократії, які не видавали дозволів на проведення віч, або ж вишукували найменші казуїстичні зачіпки для їх заборони[37][38][39][40][41].

Антипияцька кампаніяРедагувати

Всіма способами боровся за тверезість, розкривав шкідливість пияцтва й алкоголізму, популяризував організовану протидію пропінаторам[42][43][44][45].

Антилихварська кампаніяРедагувати

Він протистояв поширенню в селах лихварства.

Арешт та заслання (1914-1916)Редагувати

Заарештований 7 вересня 1914 австрійською поліцією за звинуваченням в москвофільських поглядах, відбував заслання у Талергофі та Словенії (1914—1916).

Діяльність у с. Береги Долішні (1916-1919)Редагувати

Від 1916 року працював у с. Береги Долішні, де зустрів події, пов'язані з утворенням у листопаді 1918 ЗУНР. Удруге заарештований польською поліцією 25 листопада 1918, захворів.

Достовірно відомо, що священик Михайло Зубрицький, котрий у 1914 році прийняв парафію Береги Долішні (з дочірною церквою с. Лодини), організував допомогу українським військовим з'єднанням значним числом своїх парафіян. Він також радо зустрів утворення ЗУНР і щиро вітав злуку ЗУНР і УНР, активно включився у роботу по зміцненню молодої української держави.  

За це польська поліція закатувала його у 1919 році. Похоронений о. М. Зубрицький у селі Береги Долішні біля церкви (нині костьол). Могила видатного українського вченого, громадського діяча, дійсного члена Наукового Товариства ім. Т. Шевченка пароха Михайла Зубрицького (1856-1919) нині у занедбаному напівзруйнованому стані на території Польщі. Сьогодні культурна громадськість Львівщини створює фонд на спорудження у Берегах Долішніх надгробка, проект якого виготовив відомий скульптор, народний художник України професор Еммануїл Мисько родом із Устрік Долішніх[46].

Помер 8 квітня 1919 року в Берегах Долішніх, похований на місцевому кладовищі.

СпадщинаРедагувати

Михайло Зубрицький протягом життя вивчав історію та фольклор свого краю. Творча спадщина М. Зубрицького налічує понад 340 праць, в яких вчений досліджує життя та побут селян Бойківщини в XVIII—XIX ст.

М. Зубрицький також збирав українські народні пісні, оповідання, легенди, приказки, прислів'я.

Він автор розвідок з етнографії, фольклору, історії:

«Народний календар» (1900),

«Село Мшанець Старосамбірського повіту» (1907),

«Про весілля у наших емігрантів в Америці» (1913) та ін.

“Матеріали до культурної історії Галицької Руси XVIII і XIX віку, зібрані Мих.Зубрицьким, Юр.Кмітом, Ів.Кобилецьким, Ів.Е.Левицьким і І.Франком” (Львів, 1902).


Активний захисник нац.-культ. прав українців Закарпатської України, вміщував статті в «Ділі», «Батьківщині», «Зорі», «Записках Наукового товариства імені Шевченка».[47]

Понад тридцятирічна праця священика і вченого у Мшанці дуже сильно позначилася на піднесенні національної свідомості мешканців цього села. Парохіяни-вихованці Михайла Зубрицького, їхні діти і онуки майже всім селом поділяли ідеї УВО і ОУН У 1920-30-их рр. Тут діяв один із найвпливовіших осередків Організації Степана Бандери в 1940-50-их рр. Коли ж виникла УПА, Мшанець післав до її лав своїх найкращих людей. Не менше 60 з них загинули в боротьбі проти польських, німецьких і російських окупантів у 1940-60-их рр[5].

ПриміткиРедагувати

  1. Czech National Authority Database
  2. ДЕМ'ЯН, Григорій. Маловідомі сторінки життя і наукової праці о.Михайла (українська). Процитовано 23.10.2020. 
  3. ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ РОДИНИ ОТЦЯ МИХАЙЛА ЗУБРИЦЬКОГО
  4. 30.03 (11.04).1875 р. Лист Івана Франка до Щасного Сельського. www.i-franko.name. Процитовано 2021-04-13. 
  5. а б в г д е ж и к л м н п р с Народознавчі зошити (1997-2016). 1997. 
  6. Зубрицький, Михайло (1892. - 20 лютого (3 марта)). Рух в руських товариствах: Дня 28 лютого 1892 [р.] отворено читальню “Просвіти” в Мшанци... Діло. с. Ч. 41. 
  7. Зубрицький, Михайло (1892. - 21 цвітня (3 мая)). Виділ читальні “Просвіти” в Мшанци. Діло. с. Ч. 89. 
  8. Зубрицький, Михайло (1894. - 9 (21) липня). Читальню "Просвіти в Мшанци... Читальня. с. Ч. 13. 
  9. Зубрицький, Михайло (1893. - 27 марта (8 цвітня)). З Староміського повіта пишуть нам: Дня 2 цвітня с.р. отворено читальню "Просвіти" в Грозьові... Львів: Діло. с. Ч. 68. 
  10. Зубрицький, Михайло (1893. - 6 (18) цвітня). З-під Лютовиськ пишуть нам: Дня 11 цвітня с. р. відкрито в Михнівци Турецького повіта читальню “Просвіти”... Діло. с. Ч. 74. 
  11. Зубрицький, Михайло (1894. - 9 (21) липня). З Староміського: (Селянський театр в читальни в Лаврові. Діло. с. Ч. 152. 
  12. Зубрицький, Михайло (1901. - 20 липня (2 серпня)). З-під Турки пишуть нам: Дня 26 липня с. р. відбулося отворенє читальні “Просвіти” в Лімні... Діло. с. Ч. 162. 
  13. Зубрицький, Михайло (1902. - 1 (14) марта). Від Старого Самбора: (Розв’язане читальні “Просвіти” в Головецьку). Діло. с. Ч. 49. 
  14. Зубрицький, Михайло (1902. - 8 (21) мая). З-під Лютовиськ: (Меліорації в Михнівци. Читальня “Просвіти” в Лип’ю... Діло. с. Ч. 102. 
  15. Зубрицький, Михайло (1897). Наша культурна праця якось пиняво йде (українською). Львів: Діло. с. 276–278. 
  16. Зубрицький, Михайло (1907). Імена, назви і прозвища у селян с. Мшанця Старосамбірського повіта. ЬХХІХ. - Кн. V. Львів: Записки НТШ. с. 142–154. 
  17. Зубрицький, Михайло (1895. - 16 (28) червня). Право презенти священиків. Батьківщина. с. Ч. 11 і 12. 
  18. Зубрицький, Михайло (1895. - 14 (26) жовтня). Парохія Лопушниця в Добромильськім повіті. Діло. с. Ч. 231. 
  19. Зубрицький, Михайло (1896. - 9 (21) мая). “Приятелі громад”. Діло. с. Ч. 103. 
  20. Зубрицький, Михайло (1897. - 13 (25) жовтня). Деякі замітки над нарадами радикалів на з їзді у Львові: (Письмо з села ). Ч. 232. Діло. 
  21. Зубрицький, Михайло (1898). Кн. 5. Продажа “попівства” в с. Скопові 1592 р. XXV. Львів: Записки НТШ. с. 1–2. 
  22. Зубрицький, Михайло (1912). Польщенє назв місцевостей. Львів: Діло. с. 6 н.ст. марта (22 ст. ст. лютого). – Ч. 52. 
  23. Франко, Іван (1906). Книжка ІІ. Bel parlar gentile. Річник ІХ. Том XXX. ЛНВ. с. 284–296. «З новійших наших етнографів найблизше підійшов до сеї теми (тобто до народних оповідей) о. М. Зубрицький. Як сільський священик у однім із етнографічного і з культурно-історичного погляду дуже цікавім закутку нашого краю, а при тім сам син селянської сім'ї, він відчуває потребу вникнути якнайглубше в душу народа і передати нам, відбитим культурною течією на бік від того народа, його духове і моральне обличчя в можливо повній і автентичній формі. Він перший у нас звернув увагу на ті зерна культурної історії та народної психології, що котяться день у день у тих сірих, безконечних селянських розмовах, і пробував виловлювати з них причинки для своїх наукових тем. Народні спомини про рекрутчину, про тяжкі роки, про годівлю і торговлю овець, про пачкарство, про заселення поодиноких сіл, про одежу і т. і., позаписувані ним у часі довголітньої душпастирської практики, містять одначе обік культурно-історичних даних дуже часто ще щось інше, з деякого погляду далеко цінніше — а власне характеристики живих людей, їх пригод і настроїв, їх світогляду й етики. О[тець] Зубрицький чоловік настільки широко освічений, що не боявся позірних дігресій від теми, але коли йому вдалося чути тямущого оповідача, записував і такі оповідання про особисті пригоди чи то самого оповідача, чи його знайомих» 
  24. Зубрицький, Михайло (1892. - 30 жовтня (11 листопада)). Сільські крамниці. Батьківщина. с. Ч. 44. 
  25. Зубрицький, Михайло (1893. - 12 (24) лютого). З-під Лютовиськ: (Сільські крамниці). Діло. с. Ч. 33. 
  26. Зубрицький, Михайло (1894. - 8 (20) марта). З Підгір'я: (Кілька слів про нашу торгівлю на селі). Діло. с. Ч. 54. 
  27. Зубрицький, Михайло (1895. - 16 (28) січня). З Староміського: (Дещо про торговлю шапок і хусток). Батьківщина. с. Ч. 1 і 1/2 2. 
  28. Зубрицький, Михайло (1895. - 1 (13) мая). Повідомлене для крамниць при читальнях “Просвіти”. Діло. с. Ч. 95. 
  29. Зубрицький, Михайло (1896). Перед кількома літами пішов оклик на Галицькій Руси: Закладати сільські крамниці. Львів: Танячкевич Д. Яку раду радило віче господарського товариства “Просвіта” на дни 12 падолиста 1895 року в Перемишли. с. 15–20. 
  30. Зубрицький, Михайло (1909. - 23 н. ст. (10 ст. ст.) жовтня). Торговля ялівцем. Діло. с. Ч. 234. 
  31. Зубрицький, Михайло (1894. - 15 (27) жовтня). З-під Лютовиськ пишуть нам: Гаврило Скубиш, молодий газда в Лип’ю, отворює в своїй хаті сільську крамницю... Діло. с. Ч. 232. 
  32. Зубрицький, Михайло (1896. - 26 лютого (9 марта)). З Турецького пишуть нам: В селі Лип’ю має Гаврило Скубиш крамницю... Діло. с. Ч. 44. 
  33. Зубрицький, Михайло (1912. - 4 н. ст. червня (22 ст. ст. мая)). Неправданий фіскалізм. Діло. с. Ч. 123. 
  34. Франко, Іван (1983). Збірник творів у 50 т. 39. Київ. с. 268. 
  35. Зубрицький, Михайло (1903). Право греків на Македонію, а поляків на Русь-Україну. Діло. Ч. 139. 
  36. Зубрицький, Михайло (1901. - 17 (30) марта). Кілька слів з нагоди статті “Діла” п. з. “Лицеміри”. Діло. с. Ч. 62. 
  37. Зубрицьки, Михайло (1896. - 15 (27) марта). Письмо з Староміського: Ц. к. староство в Старім місті заборонило, як відомо, народне віче... Діло. с. Ч. 60. 
  38. Зубрицький, Михайло (1896. - 11 (23) жовтня). Письмо з Староміського повіту: Дня 9 с. м. відбулося в Старім місті повітове віче... Діло. с. Ч. 230. 
  39. Зубрицький, Михайло (1897. - 8 (20), 9 (21) січня). Народне віче в Мшанци. Діло. с. Ч. 5. 
  40. Зубрицький, Михайло (1897. - 27 січня (8 лютого)). Про збір в Самборі з дня 4 лютого пише нам другий наш дописуватель. Діло. с. Ч. 21. 
  41. Зубрицький, Михайло (1898. - 18 лютого (2 марта)). Письмо з Староміського: Народне віче скликане до старого міста на 22-го с. м. знов заборонило місцеве ц. к. староство. Діло. с. Ч. 38. 
  42. Зубрицький, Михайло (1894. - 9 (21) мая). Проповідник тверезости. Читальня. с. Ч. 9. 
  43. Зубрицький, Михайло (1898. - 23 марта (4 цвітня)). З Староміського пишуть нам: Як не раз чоловікови не поведеся, покаже ось яка приключка... Діло. с. Ч. 66. 
  44. Зубрицький, Михайло (1904. - 20 лютого (4 марта)). Проворність пропінатора: (Допись з Турецького повіту). Діло. с. Додаток до ч. 39 і 40. 
  45. Зубрицький, Михайло (1906. - 2 (15) серпня). Братства тверезости, а жиди шпекулянти. Діло. с. Ч. 161. 
  46. Лодина – українська земля. Частина І. (Автор: Моцьо Василь) - Vox populi. Всеукраїнський часопис для розумних та небайдужих. www.vox-populi.com.ua. Процитовано 2021-04-09. 
  47. ЗУБРИЦЬКИЙ Михайло Іванович Інститут історії України Національної академії наук України. Енциклопедія історії України: Т. 3

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати