Відкрити головне меню

Зо́рівка — село в Україні, в Золотоніському районі Черкаської області, центр сільської ради, до якої також входить село Чернещина.

село Зорівка
Zorivka zl gerb.png Zorivka zl prapor.png
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район/міськрада Золотоніський район
Рада/громада Зорівська сільська рада
Код КОАТУУ 7121584701
Облікова картка Зорівка 
Основні дані
Засноване друга половина 17 століття
Перша згадка 1781 рік
Населення 851
Поштовий індекс 19740
Телефонний код +380 4737
Географічні дані
Географічні координати 49°48′24″ пн. ш. 32°14′44″ сх. д. / 49.80667° пн. ш. 32.24556° сх. д. / 49.80667; 32.24556Координати: 49°48′24″ пн. ш. 32°14′44″ сх. д. / 49.80667° пн. ш. 32.24556° сх. д. / 49.80667; 32.24556
Середня висота
над рівнем моря
115 м[1]
Водойми річка Кропивна
Відстань до
обласного центру
42,6 (фізична) км[2]
50 (автошляхами) км
Відстань до
районного центру
20 км
Найближча залізнична станція Пальміра
Відстань до
залізничної станції
13 км
Місцева влада
Адреса ради с Зорівка,
Сільський голова Гунько Юрій Федорович
Карта
Зорівка. Карта розташування: Україна
Зорівка
Зорівка
Зорівка. Карта розташування: Черкаська область
Зорівка
Зорівка

Село розташоване на річці Кропивні (басейн річки Золотоношки) за 20 км від районного центру — міста Золотоноша, за 13 км від залізничної станції Пальміра та за 11 км від шосе Пальміра — Чорнобай. Населення — 851 чоловік.

Зміст

ІсторіяРедагувати

На місці сучасної Зорівки колись стояли чотири населені пункти: Зорівка, Чугуївка, Сотниківка та Мелесівка. Ці хутори були засновані у другій половині XVII століття. Поселення почалося з трьох родин запорізьких козаків — Зорі (від нього й утворилася назва), Андрейка та Гриня, які після ліквідації Запорозької Січі за царювання Катерини ІІ поселилися на вільних землях біля річки Кропивка. Перша згадка в літописах — 1781 рік[3], де вказується, що на 1787 рік Зорин хутір налічував 31 мешканця та 18 хат, а вже в 1834 році — 13 дворів з населенням 143 особи[4].

На 1910 рік у Зорівці проживало 476 осіб та було 100 господарств.

У 1927 році, під час примусової колективізації, створено товариство спільного обробітку землі, у 30-х роках — близько десятка артілей.

У роки радянсько-німецької війни 408 мешканців села воювали на фронтах, з них 120 нагороджені бойовими орднами і медалями. На честь 224 загинувших земляків у селі споруджено обеліск Слави.

Станом на початок 1970-х років у селі працювала середня школа, де навчалось 336 учнів, клуб на 400 місць, бібліотека з книжковим фондом 8,6 тисяч книг, фельдшерсько-акушерський пункт, пологовий будинок, 2 дитячих садків, побуткомбінат. В селі була розміщена центральна садиба колгоспу «Комуніст», що мав в користуванні 2,5 тисяч га сільськогосподарських угідь, в тому числі 2,4 тисячі га орної землі. Колгосп спеціалізувався на виробництві зерна і молока. Також в селі працювала електростанція, млин, лісопильня, цегельня.

СучасністьРедагувати

В селі діють загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, дитячий садок «Яблунька», фельдшерсько-акушерський пункт, Будинок культури, сільська бібліотека, поштове відділення зв'язку.

ПерсоналіїРедагувати

Уродженець села А. С. Ковба був учасником штурму Зимового палацу, членом Золотоніського повітового ревкому в 1919 році.

Георгіївським хрестом чи Георгіївською медаллю нагороджені учасники Першої світової війни Андрейко Юхим Матвійович та Шевченко Володимир Корнійович (відзначений двома Георгіївськими хрестами).

Уродженцями села є:

  • Андрейко Леонтій Матвійович (19071995) — кандидат ветеринарних наук;
  • Андрейко Яків Теофанович (1939) — кандидат військових наук;
  • Дикий Валерій Іванович (1949) — кандидат військових наук;
  • Зоря Володимир Григорович (1949) — кандидат технічних наук;
  • Зоря Сергій Юхимович (1931) — кандидат сільськогосподарських наук.

Нагороджені за працю:

  • Ковба Борис Михайлович — майстер сільськогосподарського виробництва. Нагороджений орденом Трудового Червоного прапора (1971), ювілейною медаллю «За доблесну працю» (1970);
  • Курятник Федір Миколайович — комбайнер, відзначений орденом Трудової Слави III ступеня (1978), бронзовою медаллю ВДНГ (1975), переможець соцзмагань (1976, 1977, 1979);
  • Шелудько Василь Павлович — тракторист, переможець соцзмагань (1976), нагороджений орденом «Знак Пошани» (1965);
  • Згуря Іван Костович — тракторист, нагороджений орденами Трудового Червоного прапора (1966), «Знак Пошани» (1973, 1977);
  • Денисенко Василь Петрович (19262000) — голова колгоспу, нагороджений орденом Трудового Червоного прапора.

ДжерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Погода в Україні
  2. maps.vlasenko.net(рос.)
  3. «Опис Київського намісництва 1781 рік»
  4. Центральний державний історичний архів, Київ

ЛітератураРедагувати

Зовнішні посиланняРедагувати