Відкрити головне меню

БіографіяРедагувати

Батька не пам'ятав, мати померла в 1921 році. Деякий час був безпритульним, потім став вихованцем дитбудинку в Москві. В 16 років поступив у Московський університет, де його майбутній начальник Андрій Вишинський був ректором. В 1923—1927 роках — студент юридичного факультету.

Кар'єра проходила від слідчого районних прокуратур в П'ятигорську, Тамбові та Воронежі до заступника головного прокурора залізничного транспорту. Двічі намагався почати займатися науковою роботою в 1929 і 1933 роках, але щоразу його відкликали по службі. Потім був призначений на посаду заступника прокурора СРСР.

У 1939 році Зоря сумлінно з'ясував, що у більшості справ часів Великого терору вироки виносилися на підставі сфабрикованих доказів, особливо у справах про саботаж і шкідництво. Викликаний в ЦК ВКП(б), він почув, що для роботи в прокуратурі СРСР не годиться. У серпні 1939 році під час часткової мобілізації вступив до лав Червоної армії рядовим. Брав участь у радянсько-фінській війні, де став помічником військового прокурора. Потім був призначений на посаду прокурора військового округу.

28 грудня 1945 року вилетів до Німеччини для участі в Нюрнберзьких процесах. Представляв звинувачення з радянського боку за розділами «Агресія проти СРСР» та «Примусова праця і насильницьке викрадення в німецьке рабство», а також у «Катинській справі». Помер при до кінця не з'ясованих обставин під час розгляду Катинської справи, знайдений в готелі мертвим 23 травня 1946 року.

Сім'яРедагувати

Син — Юрій Миколайович Зоря, старший викладач Військово-дипломатичної академії.[1]

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати