Відкрити головне меню

Золоти́й Коло́дязь — село в Україні, в Добропільському районі Донецької області. Знаходиться на березі річки Грузька.

село Золотий Колодязь
Zolotiy kolodyac gerb.gif Zolotiy kolodyac prapor.gif
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Донецька область
Район/міськрада Добропільський район
Рада/громада Золотоколодязька сільська рада
Код КОАТУУ 1422083301
Облікова картка Золотий Колодязь 
Основні дані
Населення 910
Поштовий індекс 85018
Телефонний код +380 6277
Географічні дані
Географічні координати 48°31′40″ пн. ш. 37°13′55″ сх. д. / 48.52778° пн. ш. 37.23194° сх. д. / 48.52778; 37.23194Координати: 48°31′40″ пн. ш. 37°13′55″ сх. д. / 48.52778° пн. ш. 37.23194° сх. д. / 48.52778; 37.23194
Водойми Грузька, балка Західна
Відстань до
обласного центру
72 км
Місцева влада
Адреса ради 85018, Донецька обл., Добропільський р-н, с. Золотий Колодязь, вул. Леніна, 30а, 5-32-16
Карта
Золотий Колодязь. Карта розташування: Україна
Золотий Колодязь
Золотий Колодязь
Золотий Колодязь. Карта розташування: Донецька область
Золотий Колодязь
Золотий Колодязь

Золотий Колодязь у Вікісховищі?

Зміст

ІсторіяРедагувати

Давні часиРедагувати

Заселення цих місць почалося ще в епоху палеоліту.

Козацька добаРедагувати

Повертаючись з походу на Крим 1613 під верховенством Петра Сагайдачного, козаки в районі села на березі річки залишили одну з 17 своїх чайок.

Першим і найстарішим поселенням на території Добропільщини є село Золотий Колодязь, яке виникло близько 1680. Воно засноване селянами біля колодязя і сторожового поста запорізьких козаків Самарська паланка. Поруч проходив Чумацький шлях, тому спочатку хутір називався Чумацькою Криницею. Ще до появи тут поселенців, в даному районі перебувала кузня, де можна було перекувати коня і провести ремонт возів. Згідно з легендою, з криниці пробував воду цар Петро I, повертаючись з Азовського походу, і за відмінні смакові якості кинув у неї золоту монету, за що криницю прозвали Золотим Колодязем. В епоху козацтва, тут стояла сторожова вежа, з якої козаки вели дозор за Залозним, Муравським і Солоним шляхами.

Село неодноразово знищувалося під час набігів, і в один з таких набігів зруб засипали землею і закидали камінням. Наш земляк Василь Басанець опоетизовано так написав про це:

Діди розказують:

Шість сотень літ тому нападник лютий-

Татарин каменем колодязь завалив,

Щоб наш народ в неволі і у скруті

Забув, що на Русі великій жив.

Та ключ отой своїм земним могуттям

І камінь, прориваючись, пробив …

Останній набіг ногайців на село відбувся влітку 1768 року вороги рухалися до Тору і на шляху руйнували все. Ворожий загін був наголову розбитий козаками Ізюмського полку.

Російська імперіяРедагувати

Землі в районі Золотого Колодязя спочатку належали поміщику Грязнову, тому хутір називався Грязновка.

У 80-х рр. XVIII ст. місцеві селяни потрапили в особисту залежність до поміщика Левшина, який незабаром збудував біля колодязя свій маєток. Хутір отримав нову назву — Левшин. Біля хутора було джерело, яке спочатку вдавало із себе безліч джерел по балках, але найбільший вивергав таку кількість води, що на нього було неможливо встановити зруб.

У 1800 в селі відкрилася Дмитрівська церква, а пізніше — церковно-приходська школа. На Захід від села в балках виникли хутори Птахівне, Кошара, Ляних. Наприкінці XIX ст. відкрилася земська школа (1894 р.) першими вчителями були З. П. Козакова і Л. П. Верещагіна. Також відкрилася бібліотека (1892 р.) та фельдшерський пункт. Першим фельдшером був А. Г. Дубченко (перший у районі).

Революція 1905—1907Редагувати

У 1905 році в Золотому Колодязі поліція виявила і вилучила брошуру Леніна «До сільської бідноти». Влітку 1906 року, селяни зажадали від поміщиці віддати їм землю. У відповідь на це вона викликала каральний загін у кількості 300 драгунів.

Організатори повстання Ісаєв А. І., Куликов А. Д., були кинуті у в'язницю.

Передвоєнний часРедагувати

На захід і північ від села, на лівому березі р. Грузська велася кустарна розробка верхніх пластів кам'яного вугілля і кар'єри значилися чинними до Німецько-радянської війни. Однак, при розробці даної ділянки родовища на більш глибоких горизонтах, у виробки надходила велика кількість води, яку не встигали відкачувати.

Даний фактор обумовив виникнення проекту Катерининської залізниці під'їзної колії до села від ст. Мерцалово, проте даний порив не був схвалений Міністерством шляхів сполучення, що загальмувало соціально-економічний розвиток села. Якщо в 1915 р. в селі проживало 1,17 тис. жителів (у 1911 р. тут було відкрито навіть відділення банку), то в 1970 р. — 950 жителів.

Громадянська війнаРедагувати

 
Махно Нестор Іванович

У 1917 поміщик Бантиш звернувся до губернського комісара з проханням про негайне «вжиття заходів проти захоплення селянами» його землі; в маєтку Золотий Колодязь «було реквізовано з усім інвентарем» за постановою волосного комітету.[1]

Радянська влада в селі була встановлена ​​в лютому 1918. Під час австро-угорської окупації для боротьби з окупантами був створений партизанський загін «Червоні повстанці» під керівництвом Г. А. Точеного.

28-29 травня 1920 р. махновці захоплюють с. Золотий Колодязь травня волвиконкомів спішно евакуювалися в Краматорськ, Слов'янськ. Командувач Донецькою Трудовою армією від 13 січня 1921 р. свідчить, що махновці Колесникова займають с. Золотий Колодязь. З селянами цього села у «бацьки» були старі порахунки за підтримку червоних під час махновського рейду липня-вересня 1920 р.

УРСРРедагувати

У 50-х рр. були проведені геологічні дослідження ділянки, і виявлено 2 підземних озера, одне з яких служило джерелом мінеральної води «Золотий Колодязь», а з другого подається питна вода в Добропіллі, Білозерське. Село стало сільськогосподарським. У 1926 р. була відкрита медамбулаторія, а через рік — стаціонар. Перші колгоспи в селі (ім. Ілліча, «9-е січня», «Червона Армія», «Перемога», «Правда») були створені в 1929—1930 рр.. Між Золотим Колодязем і Нововодяне знаходився хутір Ляних, на якому в ті часи діяв цегельний завод. У 1939 р. селяни з навколишніх хуторів переселилися в Золотий Колодязь. У районі Рубіжного знаходився піщаний кар'єр. На початку 50-х рр. їх об'єднали в один великий колгосп ім. XXI З'їзду КПРС (2,9 тис. га сільгоспугідь, з них — 2,2 тис. га оранки; вирощування пшениці, виробництво молока, м'яса, садівництво, 2 комплексні та 1 тракторна бригада, 4 ферми, олійниця, гараж, майстерні з ремонту сільгосптехніки). У 60 — 80-і рр. були побудовані (зокрема — відновлені) будинок культури з бібліотекою, лікарня, школа з майстернями, будинок вчителя, інтернат, дитсадок (1960 р.), будинок для музею історії села, АТС, ощадкаса і т. д. З 1965 р. при сільській школі діяв загін червоних слідопитів, який займався краєзнавством — дослідженням історії села в роки Німецько-радянської війни.

Незалежна УкраїнаРедагувати

Війна 2014—2015Редагувати

23 квітня 2014 року на блокпост який знаходився біля села напали бойовики, під час бою загинули українські солдати, 27 2014 травня був ще один напад загинув солдат.

Абросимов Андрій Вікторович

Ситяєв Юрій Миколайович

Золотоколодязька ЗОШ I—III ступенівРедагувати

У волосному центрі Золотий Колодязь в 1894 році була земська школа, яка була розташована в приміщенні панської економії. Перші вчителі школи Козакова, Верещагіна, Семенов. В 1913 р. земство збудувало нове приміщення школи. В 1928 р. школа стала семирічною, а в 1939 р. — середньою.

В 60-70-і роки школа була найкращою не тільки в районі, але й в області.

 
Село Золотий Колодязь
 
Село Золотий Колодязь
 
Село Золотий Колодязь - вид з Попової балки

ПідприємстваРедагувати

До недавнього часу велася промисловий видобуток мінеральної води, відомої далеко за межами України під маркою «Золотий Колодязь» (показання — захворювання шлунково — кишкового тракту). Вода надходила на завод мінводи у Білозерському по посрібленим трубах, довжина водоводу — 17 км (побудований в 1953 р., модернізінований — у 1972 р.).

Див. також: Шахти села Золотий Колодязь

РелігіяРедагувати

Дмитрівський храм Престольне свято: пам'ять свт. Димитрія Ростовського (1 серпня, 4 жовтня, 10 листопада). Настоятель: протоієрей Віктор Горбач, діє з 1940 року.

 
Дмитрівський храм у Золотому Колодязі
 
Сонячний годинний у Золотому Колодязі

Пам'яткиРедагувати

  • Головною визначною пам'яткою села є джерело Золотий Колодязь, яке знайшло відображення на гербі Добропільського району
  • У селі знаходиться ботанічний заповідник місцевого значення Грузька балка.

ПерсоналіїРедагувати

Жертви сталінських репресійРедагувати

  • Півень Михайло Спиридонович, 1889 року народження, с. Новорайське Краматорського району Донецької області, українець, освіта початкова, безпартійний. Завідуючий ветеринарним пунктом. Проживав: с. Золотий Колодязь Краматорського району Донецької області. Заарештований 9 березня 1933 року. Судовою трійкою при колегії ДПУ УРСР 17 жовтня 1933 року засуджений на 3 роки заслання у Північний край. Реабі-літований у 1989 році.
  • Попов Михайло Григорович, 1886 року народження, Новоолександрівський державний завод Старобільського району Луганської області, українець, освіта початкова, безпартійний. Проживав: с. Золотий Колодязь Краматорського району Донецької області. Священик. Заарештований 20 вересня 1937 року. Засуджений трійкою УНКВС по Донецькій області на 10 років ВТТ. Реабілітований у 1989 році.
  • Семенов Сергій Євгенійович, 1910 року народження, с. Золотий Колодязь Краматорського району Донецької області, росіянин, освіта середня, член ВЛКСМ. Інструктор райкому ВЛКСМ. Проживав: м. Артемівськ Донецької області, вул. Кооперативна, буд. № 46. Заарештований 7 січня 1937 року. Військовою колегією Верховного Суду СРСР 10 липня 1937 року засуджений до розстрілу. Вирок приведений до виконання 10 липня 1937 року у м. Харкові. Реабілітований у 1992 році.

Золотий Колодязь у літературіРедагувати

  • Думы о Донбассе. (Костыря И. С.)

ПриміткиРедагувати

  1. Острогорский М. (сост.) Борьба за Октябрь на Артемовщине. Сборник воспоминаний и статей стр 102

ДжерелаРедагувати

  • Сергій Мельников. Рукописи не горят.
  • Слава і воля Доброго Поля: Історія та сьогодення. — Донецьк: Каштан, 2010. — 160 с., 16 іл. Книга підготована працівниками райдержадміністрації та журналістами міськрайонної газети «Новий шлях».
  • Подолян В. В. Слово про Добропілля: роки, події, люди / В. В. Подолян. — Донецьк: Престиж-party, 2009. — 367 с.
  • История городов и сел Украинской ССР: Донецкая область. — Ин.-т истории АН УССР. — К.: Глав.ред. Украинской Сов. Энциклопедии.

ПосиланняРедагувати