Відкрити головне меню

«Золоте теля» — роман Іллі Ільфа та Євгена Петрова, написання якого було завершено 1931-го року. В основі сюжету — подальші пригоди центрального персонажа «Дванадцяти стільців» Остапа Бендера, що відбуваються на фоні картин радянського життя початку 1930-х років. Жанр — крутійський роман, соціальна сатира, роман-фейлетон.

Золоте теля
Золотой телёнок
Золоте теля.jpg
DVD-обкладинка
Жанр сатиричний роман
Автор Ільф Ілля Арнольдович, Петров Євген Петрович і Ільф і Петров
Мова російська мова
Написано 1929—1931
Опубліковано 1931
Видавництво Thirty daysd
Попередній твір Дванадцять стільців

Q:  Цей твір у Вікіцитатах

Роман викликав неоднозначну реакцію в літературній спільноті. Полеміка розгорнулась навколо образів Остапа Бендера, що, на думку рецензентів, зображений надто приємним персонажем, і Васисуалія Лоханкіна, у якому низка критиків помітила карикатуру на російського інтелігента.

Твір було опубліковано в журналі «30 днів» (рос. «30 дней») (1931, № 1—7, 9—12). З травня 1931 року «Золоте теля» друкували в паризькому журналі в еміграції «Сатириконъ». Перше окреме видання вийшло 1932-го року англійською мовою у США (видавництво Farrar and Rinehart Incorporated, Нью-Йорк). Перше книжкове видання російською мовою появилось 1933-го року.

СюжетРедагувати

Попри те, що в кінці першої книги Остап Бендер, за задумом авторів, був зарізаний бритвою, цей факт, знову ж за задумом авторів, не призвів до смерті великого комбінатора:

І ось перед самим розподілом здобутих грошей дурний «керманич дворянства» полоснув мене бритвою по шиї. Ах, як це було гидко, Корейко! Гидко і боляче! Хірурги просто чудом врятували моє молоде життя, за що я їм глибоко вдячний.

У новому романі Остап Бендер виступає в ролі шахрая-шантажиста. Дізнавшись від «сина лейтенанта Шмідта» Шури Балаганова про існування підпільного мільйонера Олександра Івановича Корейко, великий комбінатор вирішує відібрати в нього частину грошей — оскільки йому відомі «400 порівняно чесних способів» це зробити. Проте вибраний метод простого шантажу не спрацював (сам Олександр Корейко оцінює його як «жалюгідну спробу третьосортного шантажу»), після чого Остап Бендер підходить до справи цілком серйозно — на Олександра Корейко заводиться справа, в якій шляхом сумлінної праці збираються відомості про друге, підпільне життя мільйонера — щоб потім продати цю справу йому ж за 1 000 000 рублів.

Незважаючи на активну допомогу в роботі екіпажу «Антилопи» (автомобіль марки «Лорен-Дітріх», хоч ходить багато суперечок щодо того, чи була ця машина саме цієї марки, в книзі вона описана досить детально): Адама Козлевича, вже згадуваного Шури Балаганова та Михайла Самуїловича Паніковського, шлях до мільйона тернистий і довгий…

Персонажі романуРедагувати

Центральні

Епізодичні

Крилаті висловиРедагувати

  • « — Пиляйте, Шура, пиляйте! Вони золоті!» — заклик Паніковський до Балаганова розпиляти чавунні гантелі пана Корейка з впевненістю, що вони зроблені із золота
  • « — Варвара, самка ти вовчиця, до Птибурдукова ти йдеш від мене!» — докори Васисуалія Лоханкіна своїй невірній жінці

Структура романуРедагувати

За версією В. Катаєва, який по суті є одним із співавторів роману (див. «Алмазний мій вінець»), обидва романи являють собою збірки Фейлетонів, досить умовно об'єднаних спільною сюжетною лінією. Будь-який з фейлетонів міг би бути вилученим та замінений іншим, без суттєвих втрат для розвитку сюжету. Існує також другий, авторський, варіант роману «Дванадцять стільців», в якому його фейлетонний характер проявляє себе особливо яскраво — глави роману, що не ввійшли до класичного варіанту практично не пов'язані з його основним сюжетом.

Текст роману містить численні пародійні вставки (див., наприклад фрагмент тексту повісті «Смерть Вазір-Мухтара» Ю. Тинянов), в якому автори роману досить вдало обігрують особливості стилю інших авторів. На жаль, більшість сучасних читачів мало знайома з популярними літературними творами того часу, що призводить до деякої втрати розуміння написаного.

Два соціальні світи романуРедагувати

Незважаючи на загальновизнаний сатирично-гумористичний характер роману, в ньому також присутні досить глибокі соціологічні узагальнення щодо передумов виникнення шахрайства в Радянському Союзі в 20-х роках 20-го сторіччя. Соціальні світи (не залежні від панівної ідеології) показані в дев'ятій главі роману, в якій в «ліричних тонах» описані т.з. «два світи» (термінологія авторів). Перший, «великий світ», в якому живуть «великі люди» та «великі речі». В ньому здійснюється основні події, що визначають прогресивний розвиток людства (винаходять дизельний двигун, пишуть роман «Мертві душі», будують Дніпрогес, і т.і.). Очевидно, що в «маленькому світі» живуть «маленькі люди» і «маленькі речі». Цей світ знаходиться на «узбіччі великого світу» і тому в ньому винаходять голосний пухир «відійди-йди», пишуть пісеньки «Цеглинки» і шиють штани фасону «полглав». Якщо у великому світі головні дійові особи стараються ощасливити все людство, то у малому світі його жителі переслідують єдину ціль — «якимось чином вижити, не відчуваючи почуття голоду».

Маленькі люди мавпують дії великих людей. Вони розуміють, що результати їхньої діяльності повинні бути співзвучними соціальній епосі. В радянську епоху, коли були створені «ідеологічні скрижалі комунізму», в маленькому світі (або в «світі мурах»!) під всі дрібні винаходи також підводиться «комуністична ідеологія» (в загальному випадку сам тип ідеології не має суттєвого значення, оскільки він корелює зі зміною епох). На пухирі «відійди-йди» зображується Чемберлен, схожий на карикатури «Ізвєстій», а в популярній пісеньці «розумний слюсар» щоб здобути прихильність «комсомолки», перевиконує план виробництва. Коли у великому світі проводиться широка дискусія про «оформлення нового комуністичного побуту», то в маленькому світі — вже все підготовлено: є краватка «Мрія передовика», толстовка-гладковка, гіпсова статуетка «Колгоспниця, що купається» і дамські пробкові підпахівки «Кохання бджіл працездатних».

ФільмографіяРедагувати

Пам'ятники героям книги та фільмівРедагувати

У багатьох країнах здавна практикується спорудження скульптур персонажів із творів класиків світової літератури. Але цікавим є той факт, що літературний герой не мав документів і лише згадував дореволюційний Київ, тож паспорт і прописку "Паніковський" отримав лише за рішенням Київської міської держадміністраціії у 1998 році.

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати