Золоте руно

Золоте́ ру́но (дав.-гр. χρυσόμαλλον δέρας) — руно чудесного золотого барана, на якому Фрікс та Гелла тікали від мачухи Іно.

Після загибелі сестри Фрікс потрапив до казкової східної землі Еї (пізніше ототожнюваної з Колхідою) і був прийнятий тамтешнім володарем Еетом; він приніс барана в жертву Зевсові Фіксію як опікунові втікачів, а руно повісив у священному гаї Ареса, де його охороняв невсипущий дракон. За одне покоління до Троянської війни родич Фрікса Ясон викрав золоте руно і привіз його до Греції (Див. Аргонавти).

Версії, що пояснюють феномен «Золотого руна»

• Зараз багато вчених вважає, що прообразом «золотого руна» могла бути шкура такіна — парнокопитного з родини порожнисторогих, що мешкає в Тибеті і має вовну золотистого кольору.
• Видобуток золотоносного піску гірських річок методом вловлювання його в промасленій вовні баранячих шкур був відомий з II-го тис. до РХ і зберігся у Сванетії до початку XX ст. «Золотоносною Колхідою» називали ці місця Страбон та Пліній. Саме на пошуку «золотого руна» в Колхіді ґрунтується всесвітньо відомий міф про аргонавтів. Цікаво, що опис давньої технології вловлювання золота з гірських потоків за допомогою корит і шкур зустрічається у працях ряду авторів — Страбона, Плінія, грецького історика II ст. Аппіана, інших. Останній у своїй 12-й книзі про Мітрідатові війни пише: «Дрібні частинки золота несуть багато річок Кавказу, і місцеві жителі розстелюють баранячі шкури глибоко по дну річки, збирають на них золотий пісок. Такою і була золоторунна шкура Аета». Цей спосіб добування золота описано зокрема Георгіусом Агріколою в його відомому творі «De Re Metallica» («Про гірництво та металургію», 1556 р.).

Література

• Словник античної міфології. — К.: Наукова думка, 1985. — 236 сторінок.

Посилання

• Золоте руно // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 2, кн. 4 : Літери Ж — Й. — С. 509. — 1000 екз.