Зеравшан (річка)

річка

Зеравшан
Зеравшан у Таджикистані.jpg
Зеравшан у Таджикистані
39°28′06″ пн. ш. 70°29′30″ сх. д. / 39.468600000027777241° пн. ш. 70.4917000000277767° сх. д. / 39.468600000027777241; 70.4917000000277767
Витік Зеравшанський льодовик
• координати 39°28′06″ пн. ш. 70°29′30″ сх. д. / 39.468600000027777241° пн. ш. 70.4917000000277767° сх. д. / 39.468600000027777241; 70.4917000000277767
висота, м 2 775 м
Гирло Каракульська оаза
• координати 39°33′21″ пн. ш. 63°52′08″ сх. д. / 39.55600000002777250° пн. ш. 63.868900000027771569° сх. д. / 39.55600000002777250; 63.868900000027771569
висота, м ≈ 200 м
Басейн
Країни: Таджикистан Таджикистан
Узбекистан Узбекистан
Прирічкові країни: Таджикистан Таджикистан
Узбекистан Узбекистан
Регіон Області: Согдійська, Самаркандська, Навоїйська, Бухарська
Довжина 877 км
Площа басейну: 17 700 км²
Середньорічний стік 162 м³/с
Притоки: Фандар'я, Кштут, Могієндар'я, Сіаб
Ідентифікатори і посилання
GeoNames 1161916
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Зеравша́н, також Зерафша́н, Зарафша́н (тадж. Зарафшон, узб. Zarafshon/Зарафшон/زېرەۋشان; від перс. Zar-afšān‎, زرافشان — «розкидач золота»; у верхів'ї — Матча, в пониззі — Каракульдар'я) — безстічна річка у Середній Азії, яка протікає в Таджикистані й Узбекистані — землями з багатою історичною та культурною традицією. У давнину була притокою Амудар'ї, нині не доходить до неї через розбір води на зрошення, поділяючись на рукави в Каракульській оазі.

Загальний описРедагувати

Сучасна довжина річки — 877 кілометрів[1], довжина до Каракульської оази, де Зеравшан розділяється на рукави, — 803 км[2]. Загальна площа сточища становить 41 860 км², з них на гірську частину, що утворює стік, припадає 17 710 км². Живлення — переважно снігове і льодовикове. Пересічна витрата води, виміряна нижче гирла Могієндар'ї, становить 162 м³/с, найбільша середньорічна витрата спостерігалася 1973 року (201 м³/с), найменша — 1957 року (112 м³/с). Річка найповноводніша у липні (250–690 м³/с), найменш повноводна у березні (28–60 м³/с). Абсолютний мінімум витрати води було засвідчено 31 січня 1928 року (24 м³/с), абсолютний максимум – 31 травня 1964 року (996 м³/с)[3][1].

Через канал Ескіанхор має зв'язок з річкою Кашкадар'я[4], а через канал Іскітюятартар — з річкою Санґзор[3][5], які живить своїми водами.

З метою дієвого використання вод Зеравшана побудовано Каттакурганське та Куїмазарське водосховища, ряд гідровузлів[3].

 
Зеравшан (Матча) поблизу селища Айні
 
Міст через Зеравшан (Матчу) у селищі Айні

Географія протіканняРедагувати

Матча (верхів'я)Редагувати

Зеравшан бере початок від Зеравшанського льодовика у вузлі Коксу, утвореному стиком Туркестанського і Зеравшанського хребтів в Памірі, на висоті 2775 м[6]. Початкова ділянка течії довжиною близько 300 км пролягає у вузькій і глибокій долині[1], з котрих верхні 200 км річка зветься Матча. Протікаючи між Туркестанським (на півночі) та Зеравшанським хребтами (на півдні), Матча має водозбірну площу в 4650 км²[7][8]. З лівого південного боку вона приймає значні притоки Фандар'я, Кштут та Могієндар'я[1][9].

Середньорічна витрата води на цій ділянці коливається в районі 58–108 м³/с. Матча багатоводна протягом липня і серпня, коли витрата води зростає до 479 м³/с, та маловодна у квітні, коли витрата води знижується до 11 м³/с[7].

При впадінні Могієндар'ї набуває назву Зеравшан[9].

Середня течіяРедагувати

До СамаркандаРедагувати

Пересікши землі Таджикистану на захід до Пенджикента, Зеравшан повертає на північний захід[10][11]. Нижче Пенджикента починається рівнинна ділянка течії, де у Зеравшан не впадає жодна значна притока до його самого закінчення[1].

За Пенджикентом Зеравшан перетинає кордон з Узбекистаном[11]. Біля перетину кордону Таджикистану й Узбекистану на Зеравшані стоїть Верхньозарафшанський гідровузол (Рават-Ходжинська гребля)[3][12]. Тут бере початок великий канал Даргом[13]. Нижче греблі Зеравшан утворює оазу, в якій розташовується Самарканд.

Акдар'я і Карадар'яРедагувати

В околицях Самарканда, на Самаркандському (Ак-Карадар'їнському) гідровузлі річка поділяється на рукави Акдар'я (північний) та Карадар'я (південний), між якими лежить острів Міанкаль[1][14]. Два русла знову зливаються біля міста Янґірабад[1][ком 1]. Також гідротехнічна споруда дає початок магістральним зрошувачам Курбанабад (витратою 25 м³/с) та Центральному міанкальському каналу (витратою 70 м³/с). На 57-му кілометрі течії рукава Карадар'я розташований Дамходжинський гідровузол, звідки беруть початок канал Каттакурганського водосховища (витратою 100 м³/с), канали Нарпай (витратою 56 м³/с) і Міанкаль-Хатирчинський (витратою 54 м³/с)[15].

Після зливанняРедагувати

Зрошуючи розлогі посушливі землі, минаючи місто Каттакурган, Зеравшан тече до міста Навої та повертає на південний захід.

У Бухарському і Навоїйському вілоятах Зеравшан забезпечує водою цілу низку зрошувальних систем. Великі водозабори виготовляються на п'яти гідровузлах — Карманінському, Навоїйському, Шафірканському, Хархурському та Дуабінському[16].

 
Центральний Бухарський колектор (каналізований Зеравшан) поблизу Жондора

Каракульдар'яРедагувати

Після Дуабінського гідровузла річка носить ім'я Каракульдар'я[17].

1971 року ділянку русла Зеравшана в нижній течії (від Дуабінського гідровузла) було каналізовано, розширено і поглиблено. Нове русло отримало назву Центрального Бухарського колектора[18]. Уздовж початкового відрізка колектора збереглися сліди старого, звивистого русла Каракульдар'ї, вода в якому є непостійною[19][20].

Води Центрального бухарського колектора вливаються в колектор Маханкуль і далі — в озеро Маханкуль[18]. В околицях Махана русло Зеравшана розходиться зі штучним трактом колектора, продовжуючись у бік Каракульської оази[21].

Каналом Екскіанхор Зеравшан сполучається з річкою Кашкадар'я.

Дельтові рукавиРедагувати

У Каракульській оазі Зеравшан розпадався на ряд невеличких рукавів: Тайкир, Сарибазар, Гурдюш, Уйгур, котрі в ході господарської діяльності було перетворено на канали[22]. Розподіл води Зеравшана каналами первинно відбувався за 3 км від міста Каракуль, а протоки Тайкир і Сарибазар утворювалися від нижчого поділу русла надвоє[3]. Після проведення Аму-Каракульського каналу колишні рукави Зеравшана було приєднано до нього як відведення. Наразі вони живляться, головним чином, амудар'їнською водою, хоча можливість надходження зеравшанської води зберігається[22].

Русло Тайкира, який був основним рукавом Зеравшана, тягнеться до озера Денґізкуль[3]. У наші дні Тайкир є майже зневодненим, тільки в зимовий та весняний пори по ньому скидаються надлишки вод, що повертаються від поливу[2]. За водопілля Тайкир впадає в Денґізкуль[2][3]. Рукав Сарибазар тече Каракульською оазою, пересихає[3].

У пониззі річки споруджено Аму-Бухарський канал, що поєднує її з Куюмазарським водосховищем й озером Тудакуль.

У далекому минулому Зеравшан був притокою Амудар'ї[3], з якою з'єднувався через найнижчу протоку Тайкир[23].

Історія і значенняРедагувати

Про поселення людей в басейні Зеравшану, завдяки археологічним розкопкам, відомо від доби неоліту — тут була давня стоянка людей Заманбобо на відстані 27 км на північний захід від міста Каракуль, городища Саразм (IV—ІІ тис. до н. е.), Хазарасп (IIIII ст.ст.), Кумушкент (IV ст.ст.).

Стародавній Самарканд був заснований близько 700-го року до н. е. на берегах річки. Назва річки перського походження вказує на знання про річковий пісок із вмістом золота у верхів'ї річки вже за давнини.

Римський письменник Курцій Руф, який жив I століття н. е., у своїх працях називав річку грецьким словом «Політімет» (лат. Polytimetus), що викликало багато суперечок. Цю назву, як свого часу вказував Страбон, було дано річці македонянами і перекладалася вона як «багатошановна». Найімовірніше, це переклад із місцевого наріччя, бо греки навряд чи могли займатися шануванням середньоазіатських річок. У цьому допомогли розібратися китайські історики, які називали річку «Намі», що повторює пахлевійську назву «Намік», тобто «знатне», «шановане» (д.-перс. «Немах'я») і відповідає грецькому «Політімет».

Алішер Навої називає річку, на якій побудовано Самарканд, річкою Кўҳак.

Попри те, що Зеравшан менш велика і відома річка, ніж Амудар'я та Сирдар'я, вона має не менш важливе господарське значення, зокрема іригаційне.

ПриміткиРедагувати

Коментарі
  1. У джерелі — біля селища Хатирчі. Колишнє селище Хатирчі нині є містом Янґірабадом.
Посилання
  1. а б в г д е ж Зеравшан (река в Средней Азии) // Большая советская энциклопедия : [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд.. — Москва : Советская энциклопедия, 1969—1978.
  2. а б в Мухамеджанов, 1978, с. 23.
  3. а б в г д е ж и к Зарафшон — Національна енциклопедія Узбекистану. — Ташкент, 2000—2005.
  4. Эски Ангор — Національна енциклопедія Узбекистану. — Ташкент, 2000—2005.
  5. Сангзор — Національна енциклопедія Узбекистану. — Ташкент, 2000—2005.
  6. Зарафшон водийси — Національна енциклопедія Узбекистану. — Ташкент, 2000—2005.
  7. а б Мастчоҳ — Національна енциклопедія Узбекистану. — Ташкент, 2000—2005.
  8. Аркуш карти J-42-III. Масштаб: 1 : 200 000. (рос.) Зазначити дату випуску/стану місцевості.
  9. а б Ирригация Узбекистана, 1979, с. 132.
  10. Аркуш карти J-42-16 Пенджикент. Масштаб: 1 : 100 000. Стан місцевості на 1985 р. Видання 1989 р. (рос.)
  11. а б Аркуш карти J-42-15 Ургут. Масштаб: 1 : 100 000. Стан місцевості на 1985 р. Видання 1989 р. (рос.)
  12. (рос.) Чуб В. Е. Изменение климата и его влияние на гидрометеорологические процессы, агроклиматические и водные ресурсы Республики Узбекистан. — Ташкент : «VORIS NASHRIYOT» MChJ, 2007. — С. 79. — ISBN 978-9943-304-23-9.
  13. Дарғом — Національна енциклопедія Узбекистану. — Ташкент, 2000—2005. (Тоштемир Бекмуродов)
  14. Ирригация Узбекистана, 1979, с. 144.
  15. Ирригация Узбекистана, 1979, с. 144—145.
  16. Ирригация Узбекистана, 1979, с. 174.
  17. Ирригация Узбекистана, 1979, с. 176.
  18. а б Марказий Бухоро коллектори — Національна енциклопедія Узбекистану. — Ташкент, 2000—2005.
  19. Аркуш карти J-41-9 Бухара. Масштаб: 1 : 100 000. Стан місцевості на 1981 р. Видання 1986 р. (рос.)
  20. Аркуш карти J-41-10 Каган. Масштаб: 1 : 100 000. Стан місцевості на 1983 р. Видання 1986 р. (рос.)
  21. Аркуш карти J-41-21 Агар. Масштаб: 1 : 100 000. Стан місцевості на 1981 р. Видання 1986 р. (рос.)
  22. а б Ирригация Узбекистана, 1979, с. 181.
  23. Мухамеджанов, 1978, с. 49.

ДжерелаРедагувати

Узбецькою мовою
Російською мовою
  • Зеравшан (река в Средней Азии) // Большая советская энциклопедия : [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд.. — Москва : Советская энциклопедия, 1969—1978.
  • Ирригация Узбекистана / главный редактор Садыков А. С. — Издательство «Фан» УзССР, 1979. — Т. 3. — 8100 прим.
  • Мухамеджанов А. Р. История орошения Бухарского оазиса: (с древнейших времен до начала XX в.) / ответственный редактор Гулямов Я. Г. — Издательство «Фан» УзССР, 1978. — 296 с. — 1000 прим.
  • Бартольд В. В. К Истории Орошения в Туркестане. // Собрание соч., том 3, М., 1965
  • Якубов, Ю. Паргар в VII—VIII вв. н. э. (Верхний Зеравшан в эпоху раннего средневековья). М., Дониш, 1979.
  • Водний маршрут Зеравшаном на сайті skitalets.ru [Архівовано 22 квітня 2009 у Wayback Machine.]
Англійською мовою
  • Barthold V.V. Turkestan Down to the Mongol Invasion, L., 1968
  • Robert Lewis «Early Irrigation in West Turkestan» Annals of the Association of American Geographers Vol.56 №.3 (Sept. 1966), стор. 467—491
  • Edgar Knobloch Beyond the Oxus, L., 1972

Додаткова літератураРедагувати