Відкрити головне меню

Земля Королеви Мод — частина території Антарктиди між 20° західної довготи і 45° східної довготи, між заявленою Британською антарктичною територією на заході та аналогічно заявленою Австралійською антарктичною територією на сході, площею 2,7 млн км². Оголошена Норвегією як залежна територія 12 червня 2015 року[1].

Земля Королеви Мод
Dronning Maud Land

Прапор
Розташування Норвегії
Столиця
(та найбільше місто)
Офіційні мови немає
Форма правління Залежна територія
 - Адміністрація Міністерство юстиції та громадської безпеки
Територія Норвегії  
 - Анексовано 14 січня 1939 
 - Залежність 21 червня 1957 
 - Антарктичний договір 23 червня 1961 
Площа
 - Загалом 2 700 000 км²
Населення
 - оцінка 2015  0 (0)
 - Густота 0/км²
Часовий пояс 0
Домен .no
Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Земля Королеви Мод

В 1939 — 1945 роках на цьому терені розташовувалась німецька колонія Нова Швабія.

Більша частина території покрита Антарктичним льодовиковим щитом. У деяких районах, що знаходяться в межах льодовикового покриву, гірські масиви виходять на поверхню через лід, що дозволяє птахам розмножуватися і рости обмеженій кількості рослин. Терен має поділ: Берег Принцеси Марти, Берег Принцеси Астрід, Берег Принцеси Рагнхілль, Берег Принца Гаральда та Берег Принца Олафа[2]. Акваторія що омиває узбережжя має назву море Короля Гокона VII[en].

Омивається на півночі морями Лазарєва, Рісер-Ларсена і Космонавтів. Включає Берег Принцеси Марти, Берег Принцеси Астрід, Берег Принцеси Рагнхілль, Берег Принца Гаральда, Берег Принца Улафа, Гірський масив Вольтат, Російські гори, гори Бельжика, оаза Ширмахера, шельфові льодовики Фімбул[en], Рісер-Ларсена[en].

Відкрита в 1930 році експедицією Рісер-Ларсена. Названа на честь норвезької королеви Мод Уельська.

Льодовиковий покрив товщиною понад 3500 метрів. В прибережній смузі — окремі гірські вершини, що височіють над сніговою поверхнею.

ГеографіяРедагувати

На узбережжі немає вільної від льоду землі; берег складається з 20-до 30-метрової стіни льоду на всьому узбережжі.[3][4][5] Таким чином, можна висадитися з корабля лише в декількох місцях.[5] Від 150 до 200 км від узбережжя, гірські масиви виходять на поверхню через лід, при середній висоті близько 2000 метрів над рівнем моря, це гори: Мюліг-Гофман[en], Гаймефронт[en], Орвін[en], Вольтат[en], Сер-Рондане[en][3][4].

У підмурів'ї землі королеви Мод переважає докембрійський гнейс, утворений 1 — 1.2 млрд років тому, до створення суперконтиненту Гондвана. Гори складаються переважно з кристалічних і гранітних порід, утворених 500 - 600 млн. років тому під час Панафриканського орогенезу[en] та утворення Гондвани.[6] У найзахідніших теренах зустрічаються молодші осадові та вулканічні породи. Дослідження товщини льоду показали, що без льоду узбережжя буде схожим на узбережжя Норвегії та Гренландії з глибокими фіордами та островами.[3]

Наукові станціїРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Географический энциклопедический словарь. Москва. «Советская энциклопедия». 1989. стор. 251(рос.)

ПриміткиРедагувати

  1. Rapp, Ole Magnus (21 September 2015). Norge utvider Dronning Maud Land helt frem til Sydpolen. Aftenposten (Norwegian) (Oslo, Norway: Aftenposten). Процитовано 22 September 2015. «…formålet med anneksjonen var å legge under seg det landet som til nå ligger herreløst og som ingen andre enn nordmenn har kartlagt og gransket. Norske myndigheter har derfor ikke motsatt seg at noen tolker det norske kravet slik at det går helt opp til og inkluderer polpunktet.» 
  2. Queen Maud Land. Encyclopædia Britannica. Процитовано 25 April 2011. 
  3. а б в Gjeldsvik, Tore. Dronning Maud Land. Store norske leksikon (Norwegian). Процитовано 9 May 2011. 
  4. а б Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок npi не вказаний текст
  5. а б Shirihai, Hadoram; Cox, John (2008). The complete guide to Antarctic wildlife: birds and marine mammals of the Antarctic continent and the Southern Ocean. Princeton University. с. 517. ISBN 978-0691136660. 
  6. Elvevold, Synnøve (2005). Geologi i Antarktis (Norwegian). Norwegian Polar Institute. Процитовано 18 July 2011.