Глушець білодзьобий
| Глушець | ||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Самець глухаря
| ||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||
| Tetrao urogallus Linnaeus, 1758 | ||||||||||||||||||
 Поширення | ||||||||||||||||||
 Поширення в Європі
| ||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||
|
Глушець білодзьобий[1], або глуха́р, заст. ґотур (самиця — ґотка), готур[2] (Tetrao urogallus) — вид птахів роду тетеруків (Tetrao), один із найбільших птахів Українських Карпат.
Зовнішній вигляд та морфологія ред.
Маса тіла 2,5-6,5 кг, довжина тіла 60-87 см, розмах крил 87-125 см. Дорослий самець чорно-бурий, з зеленим металічним полиском на волі і білими рисками на грудях; над оком червона шкіряна «брова»; на підборідді «борода»; біля основи крила біла пляма; на хвості дрібні білі плями; дзьоб кремово-білий. Доросла самка бура, пера з білуватою облямівкою; воло рудувате; хвіст заокруглений, рудий, з темними смугами; дзьоб бурий. Молодий птах подібний до дорослої самки.[3]
Підвиди ред.
Всього підвидів є 16:
- T. u. aquitanicus Ingram, 1915
- T. u. cantabricus Castroviejo, 1967
- T. u. grisescens
- T. u. hiomanus
- T. u. karelicus
- T. u. kureikensis Buturlin, 1927
- T. u. lonnbergi
- T. u. lugens
- T. u. major C. L. Brehm, 1831
- T. u. obsoletus
- T. u. pleskei
- T. u. rudolfi Dombrowski, 1912
- T. u. taczanowskii Stejneger, 1885
- T. u. uralensis Menzbier, 1887
- T. u. urogallus Linnaeus, 1758
- T. u. volgensis Buturlin, 1907
Середовища існування ред.
Глухар — характерний мешканець тайги, поширений в Українських Карпатах, у зоні хвойних лісів до верхньої межі лісу. Взимку глухарі спускаються до висоти 800 метрів над рівнем моря. Влітку і восени, коли достигають ягоди, вони піднімаються до субальпійської зони. Тетерук споживає рослинну їжу: хвою, бруньки, молоді пагони і ягоди. Рідше, особливо молодняк, їсть також комах та інших безхребетних. Взимку птахи живляться виключно хвоєю ялиці та смереки.
Особливості біології ред.
У середині квітня, коли в лісі ще лежить сніг, птахи збираються на місцях токування. На одному току може зібратися кілька десятків глухарів. Самці прилітають увечері й сідають на деревах навколо місця токування. Власне токування починається ще до світанку. Трохи пізніше з'являються самки. Вони сідають на землю і далі токують в снігу. При цьому у самців часто доходить до бійок. Пізніше самиця відкладає 7—9 яєць у вистелене сухою травою заглиблення в ґрунті. Через 22—25 днів вилуплюються пташенята. Вони розвиваються дуже швидко — через два тижні вже можуть злітати на дерево.
Чисельність та причини її змін ред.
Якщо в Україні живе приблизно 3000 особин цього птаха, то наприклад в Карпатському біосферному заповіднику — приблизно 300. Є різні причини того, чому кількість глухарів у регіоні сильно знизилась. Найважливіші із них — інтенсивне лісокористування, випасання великої рогатої худоби і туризм у місцях токування і насиджування, а також браконьєрство.
Охорона ред.
Включено до Червоної книги України (1994, 2009), до Бернської (Додаток ІІ) конвенції.
Галерея ред.
-
Скелет
Посилання ред.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Ґо́тка // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
- ↑ Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — К., 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-X.
Література ред.
- Кратюк О. Л., Химин М. В. Глушець (глухар) // Червона книга України. Тваринний світ / За ред. І. А. Акімова. — К. : Глобалконсалтинг, 2009. — С. 440. — ISBN 978-966-7059-0-7.