За́хідні Кшатра́пи (близько 31415) — сучасна умовна назва стародавнього царства на заході Індії, осередком якого була Малва та Саураштра. Тогочасною назвою цієї держави наймовірніше було Кшатрапія або Царство Озене/ Озоне. Саме таку назву ми зустрічаємо у Рабатакському напису Канішки Великого:

Західні Кшатрапи
Індо-скіфське царство Flag
~31 – 415 Імперія Гуптів Flag
Західні Кшатрапи: історичні кордони на карті
Західні Кшатрапи: історичні кордони на карті
Територія Західних Кшатрапів
Столиця Озоне
Мови Пракрити
Релігії Індуїзм
Буддизм
Форма правління Монархія
Історія
 - Засновано ~31
 - Знищено 415
«У рік перший[1] … великий спаситель, Канішка Кушан, праведний, справедливий, самодержець, бог, гідний шани, який отримав владу від Нани та інших богів, який започаткував цей перший рік за богів милістю. Він видав указ грецькою та опісля переклав арійською. У перший рік було проголошено у Індії, у землях кшатрапів [кшатріїв?], в містах Кувадіано, Озоно, Загідо, Козамбо, Палаботро та аж до Зірітамбо всім правителям та можновладцям скоритися йому, й вони скорилися, й привели усю Індію під його волю…»[2]

Зародження держави. Кшагарата ред.

Виникнення держави Західних Кшатрапів пов'язане з сакським родом Кшагарата, представники якого двічі, з царем царів Маєм-Могою у 90-80-их роках до н. е. та з царем царів Азом I Великим у 40-их рр. до н. е., брали активну участь у захопленні саками Гандари та Пенджабу і по захопленню цих територій були магакшатрапами (великими кшатрапами) Чухси (ймовірно сучасне місто Чач у Пенджабі).[3] Всі наразі відомі представники Кшагарата першої половини першого ст. до н. е. називають себе jayatasa — переможними. Але в подальшому, за наступників Аза Великого (Азіліса чи Аза II), їхні відносини з правлячими династами скіфів погіршилися. Деякий час Кшагарати були позбавлені права бити власну монету, згодом Чухсу було передано родичам царя, хоча Кшагарати все ще згадуються як магакшатрапи (mahakṣatravasa Kusulaasa Patikasa [Архівовано 1 травня 2021 у Wayback Machine.]).[4]

Ймовірно за часів наступника Аза II Гондофара (близько 30-их років першого сторіччя нової ери), представник роду Кшагарата на ім'я Абгірака (Айбірака) захоплює Саураштру та Малаву, заснувавши нову державу, яка, вірогідно, була у певній залежності від Гондофара I. Наразі добре відомі монети як Кшагарата кшатрапа переможного Абгіраки (Kaharatasa katarapasa jayatasa Abhirakasa), так і його наступника Кшагарата кшатрапа Бгумаки (Kshaharatasa Kshatrapasa Bhumakasa).[5] Деякі емісії Бгумаки були перебитими монетами Абгіраки, що дає підстави для припущення, що саме цей кшатрап наслідував переможного Абгіраку.[4]

Цар Кшагарата кшатрап Нагапана ред.

 
Срібна монета Нагапани. Британський музей

Найвідомішим кшатрапом з Кшагаратів є Нагапана, який наслідував Бгумаці. Нагапана відомий не тільки за дуже поширеними монетами, але й з декількох епіграфічних пам'яток. У «Періплі з Еритрейського моря» невідомого автора Нагапана та його царство згадано у розділі 14.

«41. Зразу ж за Баракою[6] є затока Баріґаза та узбережжя країни Аріяки — початок царства Мамбани (Нагапани) та всієї Індії. Розташована в глиб континенту та межуюча зі Скіфією зветься Аберія, приморська — Сюнрастрена. Багата ж країна на хліб, та рис, та олію сезаму та очищену, та на бавовник, та на звичайний індійський одяг з нього. Там забагато черед худоби, і люди дуже великі на зріст та з чорною шкірою. Столиця країни — Міннагара,[7] з якої багато одягу везеться до Баріґази
48. Є у ній на сході місто, що зветься Озене, у якому раніше був царський двір, з якого усе для процвітання країни та торгівлі з нами везеться до Баріґази…»[8][9]

Наведений фрагмент з «Періплу» константує активну участь держави Кшагаратів у міжнародній торгівлі. А певні уривки дають підстави для припущень, що саме активна торгівля з заходом спричиняла конфлікти Кшагаратів з сусідніми державами.[8] Наразі відомо, що Нагапана вів тривалу війну з Сатаваханами за території, які розташовані у сучасному індійському штаті Магараштра. І тривалий час саки контролювали північну частину узбережжя, принаймні території сучасних провінцій Палагар, Пуне, Райгад та Насік.

 
Вхід до печери No.10 («Вігара Нагапани»). Печерний храмовий комплекс у Насіці. 3D тур.

Свідченням їхнього контролю за цим регіоном є епіграфічні пам'ятки буддийських печерних храмів у Насіці та Карлі, які зробено Ушавадатою — «Саком», «царя Кшагарата кшатрапа Нагапани зятєм, Дініки сином» та його дружиною, донькою Нагапани Дахамітрою. Судячи з написів саки контролювали ці території з 41 по 46 роки невизначеної ери, а Ушавадата виконував обов'язки чи то намісника цих територій, чи то військового очільника Нагапани. Останнє датування — 46 р. — зафіксоване у написі першого міністра Нагапани на ім'я Аяма.

У цих датуваннях запропоновано бачити або Еру Саків, або роки царювання Нагапани, або роки держави Кшагаратів у Малві та Саураштрі. Перша з висловлених гіпотез абсолютно безпідставна. Добре відомо, що Еру Саків започатковано 78 р. наступниками Кшагаратів — представником роду Кардамака Чаштаною, сином Замотіки.[10] Припущення, що дати відповідають рокам правління Нагапани також вельми сумнівні, правління його попередників Абгіраки та Бгумаки було б дуже нетривалим. Але наразі відомі датування — 41, 42, 45 та 46 роки, останній з яких часто пов'язують з 78 р. — початком правління Кардамака, відповідають сучасному баченню хронології Кшагаратів. Проти останньої версії є аргумент, що зазвичай у тогочасних сакських пам'ятках датуванням без визначення ери позначались роки панування того чи іншого династа. Отже, принаймні наразі, притання з датуванням Нагапани та Кшагаратів залишається невизначеним.

Від початку переможна для саків 6-7 річна війна з Сатаваханами закінчилася тотальною поразкою Кшагаратів. Цю поразку наразі датовано 18 роком правління Гаутаміпутри Шрі Сатакарні. Саме у цьому році, наприкінці літа (протягом другого місяця сезону дощів), Сатакарні «з тріумфуючим військом» спочатку передав землі, що до того належали Ушавадаті монастирю у Насіці, а за два тижні зробив дарунок й монастирю Валукура. Після його смерті, його мати Гаутамі Баласірі на 19 рік правління його сина та наступника Пулумаві зробить прашасті (давньоіндійський аналог античного панегірику),[11] у якому серед іншого буде зазначено наступне:

«… царя царів Шрі Сатакарані Гаутаміпутри, царя Асіка, Асака, Мулака, Суратхи, Кукури, Апаранти, Анупи, Відабхи, Акараванті; володар гір Віндх'я, Чхавата, Парічата, Сах'я, Кангагірі, Мача, Сірітана, Малая, Махендри, Сетагірі, Чакора…
… що розпорошив гордість та пиху Кшатріїв, що винищив Саків-Яванів-Пахлавів; … що геть викорінив рід Кшагаратів…»

Слід зазначити, що у традиційній брахманській літературі і саки, і елліни, і парфяни були абсолютним злом, передвісниками апокаліпсису, що руйнували кастову систему, без якої, безумовно, весь світ зануриться у пітьму.[12] Саме таке бачення відображено і в зазначеному панегірику: «(той,) що зупинив осквернення чотирьох варн». Окрім різних «епічних» здобутків Сатакарні, мати характерізує сина як «(той), що всеціло переймався й добробутом, і лихом підлеглих… що ніколи не стягував та не запроваджував податків, лише відповідно до дгарми.[13]» В той же час у написах Ушавадати[14] зазначено його здобуток, а саме:

« — дав вічний дар… який для членів Самги будь-якої секти та будь-якого походження
 — дарувальник трьохсот тисяч корів,

 — який дав чотирикімнатні будинки для подорожніх в Бгарукаччі, Дасапурі, Говардгані[15] та Шурпараці,
 — хто зробив сади, резервуари та криниці,
 — який встановив безкоштовні переправи через річки Іба, Парада, Дамана, Тапі, Карабена, Даганука та Нава,
 — і хто створив громадське водопостачання на обох берегах цих річок,
 — який подарував тридцять дві тисячі кокосових пальм у селі Нанаггола … у Пітхітакавані, Говардгані, Суварамуху і Хурпараці…»

Навіть з урахуванням умовності наведеної кількості (щодо майнових дарунків) зазначені здобутки говорять самі за себе.

Окрім наведених вище здобутків, обидва правителі робили неймовірно марнотратні подарунки адептам різних релігійних течій. Це марнотратсьтво згодом буде згадано у релігійних текстах джайнів, за якими Сатавахани направили до Нагапани в Бгарукачч посланця, який з Нагапаною почали наввипередки марнувати гроші на забаганки жерців різних культів. Коли у Нагапани закінчилися гроші, прийшли Сатавахани та вбили його.[12]

Отже, принаймні одна подія, з перелічених у прашасті, мала місце — після цієї поразки Кшагарати назавжди зникли зі шпальтів історії. Наразі відомо ще декілька монет емісій, карбованих від імені царя Кшагарата Ладгани, сина Баґапани та царя Кшагарата Пісайї, сина Ладгани. Але окрім цих монет немає жодних інших згадок зазначених династів, і, за сучасного стану, розуміння тогочасних подій далеке від вирішення.

Окремо слід згадати свинцеві монети Магакшатрапа Ісамагіші, сина Васішті, ймовірного брата Сатакарні, сина Васішті. Ідентичність штемпелів деяких монет попередніх емісій Нагапани та емісій Ісамагіші дала підстави для припущень, що у Джунарі був власний монетний двір, і що саме Джунар був столицею Нагапани, згаданої у «Периплі» як Міннагара.[16]

«Велич Сатаваханів» не була тривалою. Вже у 78 р. Чаштана син Замотіки, ймовірно за допомоги кушан, започатковує нову династію кшатрапів Озене — Кардамака. Сатавахани назавжди втрачають і Малаву, і Саураштру.

З поразкою Кшагаратів наразі пов'язують ще одну подію — індійську колонізацію островів Ява та Суматра. Доволі поширеною, хоча й не загальновизнаною, є гіпотеза, що перша велика група колоністів з Індії була саме з Саураштри, і спричинена була саме загрозою з боку Сатаваханів. Поява (напів-)легендарного царя-цивілізатора Аджи Сака на Яві датується за «Яванською Ерою», першим роком якої є 78 р. І хоча державність на Яві, за китайськими джерелами, виникла близько 65 до н. е., запровадження писемності, календарю тощо пов'язуються саме з цим часом.

Велика чайтья печерного храмового комплексу Валукура (печери Карла), побудована коштом Нагапани та купців-еллінів (галерея).

Династія Кардамака ред.

Фрагмент статуї Чаштани з Мату.
Підпис брах. Sha-sta-na

78 р. новий кшатрап Озене Чаштана, син Замотіки, започаткував нову Еру Саків — саків династії Кардамака. Наразі немає жодних прямих свідчень допомоги Чаштані від Кушанського царства, але є декілька опосередкованих, а саме:

 
Монета Царя Кшатрапа Чаштани
грец. PANNIΩ IATPAΠAC CIASTANCA
  • серед статуй царів-Кушан у Маті поруч зі статуями Віми Такту та Канішки Великого було встановлено й статую Чаштани;
  • наразі відомі монети Віми Такту Кушана з легендою грец. ΣΩΤΗΡ ΜΕΓΑΣ та обережним надчеканом Кардамака, яке жодним чином не пошкоджує зображення сюзерена,[17] що є демонстрацією саме таких (васальних) відносин Кардамака та Кушан;[18]
  • у вже згаданому написі Канішки Великого (IKEo 318) серед тих кшатрапів, що визнали його владу, названо й кшатрапа Озене;
  • серед епіграфічних пам'яток Васіштіпутри Пулумаві відомий недатований напис у буддійській святині Канаґанагаллі, а саме: «Цар Пулумаві непереможцю Удджайн дає» (rāya puļumāvī ajayatasa ujeni deti).[19] Зазвичай цю пам'ятку відносять до часів власне Пулумаві, але загальний перебіг подій ставить це під сумнів. Вірогідно, Сатакарні залишив території Малави та Саураштри без прямого військового втручання кушан, розуміючи катастрофічні наслідки такої війни. Це може пояснити й принизливе «непереможцю». І на перемовини до, вірогідно, Віми Такту Кушана (у китайських джерелах Індію підкорив саме наступник Кудзули Кадфіза[20]) відправив також свого сина-наступника. Але наразі будь-яка інтерпретація тогочасних подій залишається на рівні припущень та гіпотез.

На відміну від Кшагаратів, династія Кардамака жодного разу не згадувалася у джерелах, тобто до 78 р. її наче й не існувало.[21] Пояснити претензію Чаштани та Дамазади (І) на владу в Озене могли б тільки родинні стосунки з Нагапаною, як приклад, якщо Замотіка та його сини належали до якоїсь гілки Кшагарата. Але цьому немає жодних підтверджень.[22]

Як і останній Кшагарата, Чаштана карбував якісні срібні драхми (в середньому 92.55 % срібла).[23] Як і за Нагапани, за Чаштани Кшатрапія Узене залишалася для комерсантів з Римської імперії головним торгівельним партнером у Індії. Як і ім'я Нагапани, ім'я Чаштани зберіглося у римських джерелах:

«… країна, яка знаходиться біля західної частини Індії, зветься Індоскіфія. Частиною цієї країни навколо гирла річки є Паталена, над нею Абірія. Та, що біля гирла Інду та затоки Кантіколпус, зветься Сірастрена … На острові, утвореному цією річкою, знаходяться міста Пантала, Барбарікон. … Країни Ларіка, Індоскіфія, розташовані на схід від болота біля моря, в якому на заході річки Намадус знаходиться внутрішнє місто-емпорій Баріґаза. На східній стороні річки … Озене — столиця Тіастані (Ὀζηνἠ βαςίλειων Τιαςτανοῦ)…»[24]

З епіграфічних джерел відомо, що Чаштана правив Озене досить тривалий час, і, ймовірно, пережив свого сина Джаядамана. У 130 р. (52 р. Ери Саків) починає бити монету його онук Рудрадаман (I), син Джаядамана, спочатку як кшатрап-співправитель, і далі як магакшатрап. Рудрадамна, як і його попередники, карбував повновісні (92.79 % срібла) драхми за зразками своїх попередників, хоча й дещо меншої ваги (мінус біля 5 %).[23]

 
драхма Рудрадамни
(аверс)

У Джирнарському скельному написі, який датовано 150 р. (72 рік Ери Саків) серед різних здобутків Рудрадамни заначені й зовнішньополітичні — перемога над яудхеями та Сатаваханами.[25] Перша перемога цікава тим, що безпосередньо з яудхеями у Рудрадамни спільних кордонів не було (території, контрольовані конфедерацією яудхеїв, розташовані приблизно на північно-східному кордоні кшатрапіЇ Мат — давніх спільників роду Кшагарата), і цю кампанію, наймовірніше, було проведено за наказом сюзерена — Канішки Великого. В цьому ж написі серед володінь магакшатрапа згадані області обабіч річки Сінд — Сіндгу Саувіра (приблизно сучасний Сінд). Ймовірно, після переможної кампанії Рудрадамни проти яудхеїв, він отримав ці провінції під свій контроль від кушанського царя царів. Теза про те, що Рудрадамна відтяв цей регіон у кушан внаслідок військової компанії безпідставна. Тогочасне Кушанське царство було на підйомі, і така екстраординарна подія не могла б залишитись невідображеною, навіть у цій пам'ятці.

Друга перемога Рудрадамни — над Сатаваханами. Цю подію описано так:

«…/Рудрадаман/ здобув славу тим, що не знищив Сатакарні, господаря Дакшинапаті, двічі у відкритих битвах…»[25]

Тобто, в одну фразу Рудрадамна вклав натяки і на відомий панегірик Гаутаміпутрі Сатакарні з його «геть викорінив рід Кшагаратів», і на формулювання Васіштіпутри Пулумаві «непереможцю». Власне сам опис подано так, що дві перемоги над Сатаваханами — події другорядні, і слава не в перемогах, а у милості Рудрадамни.

Наразі остаточно не вирішено питання року смерті цього магакшатрапа. З запропонованих варіантів від 150 року (остання з відомих датованих епіграфічних пам'яток) до приблизно 165 р. Остаточно не вирішене питання й з тим, хто з його синів йому наслідував — Дамазада чи Рудрасімга. Монети перших Кардамака не датувалися до 100 року Ери Саків, і тільки з цього часу, за Царя Магакшатрапа Рудрасімги, датування монет стало нормою, що значно полегшує вирішення питань хронології та інших історичних аспектів для пізніх Кардамака.

Після Рудрасімги у 197 р. в Кшатрапії розпочалася династична криза, яка тривала до 275 року. За цей час змінилося, тільки наразі відомих, тринадцять претендентів на владу, серед яких були не тільки діти та онуки Дамазади та Рудрасімги, а навіть представники інших гілок цієї династії. За цей час відбулися глобальні геополітичні зміни — у Ірані парфянська політична еліта консолідувалася навколо Сасанідів, Кушанське царство під тиском Ірану втратило Бактрію і з могутнього регіонального лідера перетворилося на звичайнісіньке царство, на сході набирала силу нова династія Маґадги — Гупта. На крайньому заході Римська імперія стрімко входила у період жорсткої політичної та економічної кризи, що відповідно відобразилося на торгівлі. Загальна криза поступово охопила і державу Кардамака. Після смерті Вішвасени, онука Рудрасени, у 304 р., в Узене до влади прийшов Рудрасімга (ІІ), син господаря Дживадамана, тобто, ймовірно, прямих нащадків братів Дамазади (ІІ) та Рудрасімги (І) вже не лишилося.

Подальшу династичну історію Кардамака наразі не може бути відображено цілосно — лакуни у датуванні не дають можливостей для будь-яких висновків. Історія цього царського роду закінчилися 415 р., коли останнього Царя Магакшатрапа Рудрасімгу (ІІІ), сина Сатьясімги, було вбито новим господарем Узене — царем царів Маґадги Чандрагуптою (ІІ).

Реєстр кшатрапів Озене (Західних Кшатрапів) ред.

Генеалогія Кардамака за нумізматичними джерелами.[28] ред.

Примітки ред.

  1. за наразі майже загальновизнаною думкою — 127 р.
  2. (англ.) N. Sims-Williams. Bactrian Rabatak inscription. New reading. Bulletin of the Asia Institute. New Series, Vol. 18 (2004), pp. 53-68.
  3. (англ.) Harry Falk. Two new Kṣaharāta kṣatrapas.
  4. а б (англ.) B. Senior. Kshaharata questions. [Архівовано 8 травня 2021 у Wayback Machine.] 1999.
  5. The CoinIndia. Архів оригіналу за 6 травня 2021. Процитовано 6 травня 2021. 
  6. затока, можливо біля суч. міста Дварка
  7. Міннагара — буквально «столиця», неідентифіковано.
  8. а б інтерпретації топонімів та власне текст подано за: (рос.) Бухарин М. Д. Неизвестного автора «Перипл Эритрейского моря». Алетейя. 2007
  9. (англ.) The Periplus of the Erythraean Sea: Travel and Trade in the Indian Ocean by a Merchant of the First Century [Архівовано 2012-08-29 у Wayback Machine.]
  10. (англ.) Cribb J. Numismatic Evidence for the Date of the «Periplus». Indian Numismatics, History, Art and Culture: Essays in Honour of Dr. Parameshwari Lai Gupta. Ed. by D. W. MacDowall, Savita Sharma, Sanjay Garg. Vol. 1 (Agam Indological Series. 14). New Delhi, 1992.
  11. тут і далі подано за: (англ.) Epigraphia Indica. vol. VIII, p. 60
  12. а б оглядово: (англ.) A. Ollett. Language of the Snakes. Prakrit, Sanskrit, and the Language. Order of Premodern India. University of California Press Oakland, California. 2017
  13. релігійного закону
  14. Написи Ушавадати подано за: (англ.)Epigraphia Indica. vol. VIII, pр. 78-87
  15. місто біля печерного комплексу Насік
  16. (англ.) A. M. Shastri. The Ksaharātas of Western India: Fresh Light. Indian Historical Review. vol. 26. 1999.
  17. нижня монета. Архів оригіналу за 22 травня 2021. Процитовано 22 травня 2021. 
  18. абсолютно ідентичну ситуацію з надкарбуванням західно-тохарськими династами монет парфянських царів пояснено так: «Характер розташування докарбування — у полі — так, аби не пошкодити лице, засвідчує визнання авторитету влади парфянського царя й те, що ці монети застосовувалися у васальних, залежних від Парфії володіннях. Саме для підтвердження легітимності їхнього обігу, залежні від Парфії правителі, у межах володінь яких були в обігу ці емісії, застосовували надкарбування.» Оглядово: (рос.) Горин А. Н. Парфянские монеты Кампыртепа. Scripta Antiqua. #3, 2012.
  19. (англ.) Oskar von Hinüber. Buddhist Texts and Buddhist Images New Evidence from Kanaganahalli (Karnataka/India). ARIRIAB XIX. The International Research Institute for Advanced Buddhology. Soka University. Tokyo. 2016
  20. (рос.) Бань Гу. «Хань Шу» [Архівовано 21 травня 2021 у Wayback Machine.]
  21. наразі фахівці припускають згадку Кардамака у низці єпіграфічних пам'яток — CKI 249 [Архівовано 1 травня 2021 у Wayback Machine.], CKM 14 [Архівовано 25 червня 2021 у Wayback Machine.], CKM 15 [Архівовано 25 червня 2021 у Wayback Machine.], але принаймні перша з перелічених називає Кудзулу Кадфіза магараджа та раджатіраджа — «великий цар, цар царів», тобто датується не раніше 78 р. Оглядово: (англ.) S. Baums. A survey of place-names in Gāndhārī inscriptions and a new oil lamp from Malakand. The Geography of Gandhāran Art. Archaeopress Publishing Ltd. 2019.
  22. Вирішенню цього питання могла б посприяти виставлена 2015 року на аукціон монета раніше невідомого династа на ім'я Кшагарата Горумурната (Kshaharatasa Horumurnatasa), на реверсі якої замість типових для Бгумаки-Нагапани стріли та блискавки викарбовано сонце та місяць (сонце та місяць над трискладною горою — символ династії Кардамака) ((англ.) TODYWALLA AUCTIONS, AUCTION 96, LOT 13). Але наразі залишається невідомою автентичність цієї монети. Будь-яка інформація щодо публікації цієї монети, додавання її до провідних каталогів відсутня.
  23. а б (англ.) S. Shah, A. Dandekar, P. P. Joglekar and P. Goyal. Polity and Economy: A Study of the Coinage of the Western Kshatrapas. Journal of Multidisciplinary Studies in Archaeology № 5, 2017. [Архівовано 22 травня 2021 у Wayback Machine.]
  24. (гр.) Ptol., VII, I, #55; #62-63.
  25. а б (англ.) V. V. Mirashi. The History and Inscriptions of the Satavahanas and Western Ksatrapas. Maharashtra State, 1981
  26. (англ.) A. M. Fishman The Silver Coinage of the Western Satraps in India (50-400 AD): Catalogue and Rarity Guide. 2013
  27. Дати на монетах та епіграфіці наведено за Ерою Саків, в дужках — Григоріанський календар. [[https://web.archive.org/web/20210520143548/http://coinindia.com/galleries-chastana.html Архівовано 20 травня 2021 у Wayback Machine.] [Архівовано 20 травня 2021 у Wayback Machine.] [Архівовано 20 травня 2021 у Wayback Machine.] (англ.) CoinIndia. The Kardamakas.]
  28. (англ.) Pankaj Tandon. How to read the legends on coins of the Western Kshatrapas: A Beginner's Guide. [Архівовано 19 травня 2021 у Wayback Machine.]
  29. Курсивом виділено представників династії, які не були кшатрапами/магакшатрапами Озоне
  30. а б Гіпотетично. Монети цього династа невідомі. Будь-які підтвердження родинних стосунків з попередником відсутні.