Відкрити головне меню

Захарівський район

район в Одеській області, Україна

Захарівський район (до 1927 року — Захар'ївський, у 1927—2016 роках — Фрунзівський) — район в Одеській області (Україна). Адміністративним, промисловим та культурним центром Захарівського району Одеської області є смт Захарівка (у 1927—2016 роках — Фрунзівка), з кількістю населення 5298 чоловік.

Захарівський район
Zakharivka Raion COA.png Zakharivka Raion Flag.svg
Герб Прапор
Розташування району
Район на карті області
Основні дані
Країна: Україна Україна
Область/АРК: Одеська область
Код КОАТУУ: 5120200000
Утворений: 1923 р.
Населення: 19 994 (на 01.01.2019)
Площа: 956 км²
Густота: 20.9 осіб/км²
Тел. код: +380-4860
Поштові індекси: 66700—66744
Населені пункти та ради
Районний центр: смт Захарівка
Селищні ради: 2
Сільські ради: 11
Смт: 2
Села: 51
Мапа району
Мапа району
Районна влада
Адреса: 66700, Одеська область, Захарівський р-н, смт. Захарівка, вул. Центральна, 69, 9-13-50
Вебсторінка: Фрунзівська РДА
Голова РДА: Шестопалюк Павло Степанович
Голова ради: Паровенко В'ячеслав
Мапа

Commons-logo.svg Захарівський район у Вікісховищі

ГеографіяРедагувати

Район розташований на заході області, межує з Республікою Молдова на заході, Великомихайлівським районом на півдні, Великомихайлівським районом на сході, Подільським районом на півночі й Окнянським та Ананьївським районами Одеської області на північному заході та сході відповідно.

Окнянський район Подільський район Ананьївський район
  Молдова   Ширяївський район
Великомихайлівський район Великомихайлівський район

Територією району протікає річка Кучурган. Тут проводили розкопи викопної фауни (14 біозона Мейна) палеотеріологи з групи Вадима Топачевського[1][2].

ПЗФРедагувати

На території району створено ботанічний заказник загальнодержавного значення Павлівський, ландшафтний заказник місцевого значення Шептереди.

ІсторіяРедагувати

До кінця XVII століття про цей край, захоплений турками і татарами, в Російській імперії знали дуже мало. Вважали, що він «пустельний, безводний і безлісий, непридатний для заселення». Однак, у 1791 році, коли землі між Бугом і Дністром були приєднанні до Російської держави, виявилося, що тут є чимало поселень. Захарівка була одним з них. ЇЇ заснували в другій половині XVII І століття українські і російські кріпаки-втікачі, а також молдовани, які прийшли сюди з-за Дністра.

Царський уряд інтенсивно колонізував цей край. Він щедро роздавав землі поміщикам з умовою обов'язкового їх заселення кріпаками з внутрішніх губерній.

Заселення цих земель йшло дуже повільно. На примусове «закріплення в селянство» і встановлення повинностей поселенці Побужжя відповідали боротьбою проти поміщиків. У заворушеннях 1803—1804 років активну участь брали і селяни Захарівки.

В 1843 році Захарівка стала волосним центром Тираспольського повіту Херсонської губернії. Розвивалася торгівля, поряд з нею ще й ремесла- ковальське, кравецьке, шорне, шапкове.

У 1890-х роках Захарівка стала одним з місцевих ринків найму сільськогосподарських робітників. В 1887 році було відкрито дві школи.

Нелегким було становище в Захарівці в 1920—1922 роках. До господарської розрухи додалася ще посуха. Все це утруднювало відбудову сільського господарства. В 1923 році Захарівка стала центром новоутвореного району.

3 серпня 1941 року гітлерівці вдерлися у село, але невдовзі на їх місце прийшли румуно-боярські окупанти.

Понад 1000 захарівців із зброєю в руках боролися проти ворога на фронтах Другої Світової війни. 283 з них віддали життя за свободу.

4 квітня 1944 року війська 2-го Українського фронту визволили Фрунзівщину.

В 1963 році Фрунзівку було віднесено до розряду селищ міського типу.

05.02.1965 Указом Президії Верховної Ради Української РСР передано сільради Фрунзівського району: Бранкованівську та Малігонівську — до складу Ширяївського району, а Соше-Острівську — до складу Великомихайлівського району.[3]

Громадянська війнаРедагувати

До наступу «білих» з півдня і Армії УНР з півночі, місцевість була під контролем «червоних».

Наступаючи в одеському напрямі, частини армії УНР, дійшли до станції Бірзула (у м. Подільськ). У цьому районі розташувалася Волинська група (її основу складали 1-ша Північна дивізія і 4-а дивізія сірожупанників) Армії УНР. З чуток в районі Одеси очікувався Білий десант, і група повинна була стати заслоном проти добровольчих частин. На станцію Перехрестове (найближча північніше Затишшя) був висунутий 2-ий Переяславський кінний полк під командуванням полковника Миколи Аркаса. Чисельність полку перевищувала 300 осіб, але озброєно з них було менше третини. У полку були три кулемети, причому один несправний.

3-ій вільно — Драгунський Новоросійський полк, після взяття Одеси (спільно з офіцерськими організаціями, за підтримки Антанти), рушив на північ, і дійшов до станції Затишшя.

Аркас, при особистій зустрічі з Ляшковим запевнив останнього, що він, і його бійці, маючи одну і ту ж мету боротьби з більшовиками, є союзниками Доброармії).

Ляшков повірив Аркасу — і на тому заспокоївся, повністю впевнений в тому, що стоїть пліч-о-пліч з союзниками.

Перші контакти між представниками двох армій мали цілком мирний характер. Так тривало кілька днів, поки драгуни — не були атаковані й роззброєні Армією УНР.

14 вересня 1919 сотник Кінного полку імені Максима Залізняка Олексій Царенко зі своїми 50-ма козаками атакували, перебуваючому в ешелоні, біля станції Затишшя, 3-й Драгунський Новоросійський полк.

50 українських козаків полонили 326 добре озброєних білоармійців. Було також захоплено: 2 гармати, 16 кулеметів, 380 коней, потяг з 29 вагонами.

Командир новоросійців, ротмістр Ляшков, переконаний у миролюбності Аркаса і тому, не прийнявши заходів охорони, застрелився.

Пізніше, вже в еміграції, полковник Аркас. докладно описав цей епізод! Він повідомив про те, що жителі Затишшя повідомили йому, що «білі» кудись збираються, а зв'язку зі станцією не було. Тоді Аркас відправив своїх кіннотників на рекогносціювання, але білі, помітивши їх, відкрили вогонь, після чого були атаковані і роззброєні.

Для проведення рекогносціювання унрівський командир використав практично всіх озброєних людей в полку. Неясно, чи побоювався Аркас, що буде дійсно атакований, і повідомлення про збори у Затишші затвердило його в цій думці, або, скориставшись моментом, він вирішив захопити Білу батарею.

Але зіткнення було, і потім Аркасу довелося відкидати звинувачення, у розв'язанні війни між унрівцями і білими. Вважалося, що розв'язання війни, було більш вигідним Білій армії.

15 грудня 1919 наказом по армії УНР, Аркас був оголошений зрадником. Велика частина полку незабаром повернулася до армії УНР.

Примітка: Альтернативні думки.

1.) Гетьман Павло Скоропадський, був особисто знайомий з Аркасом, так як, він був його особистим охоронцем (у листопаді 1918 року, заарештований Гетьманськими спецслужбами, за участь в підготовці повстання, проти нього). У своїх мемуарах, про цей випадок, гетьман пише наступне: «Микола Аркас розділив свій полк надвоє — по 45 бійців — і направив їх на фланги драгунів А сам із десятком штабних старшин захопив ворожу батарею Після цього запропонував денікінцям скласти зброю, тому що інакше введе в бій „другий полк“. Той, якого в нього насправді не було. Денікінці зброю склали, босі махновці вискочили з укриття і озброїлися. Тільки тоді драгунам стало ясно, як ганебно вони програли бій. Їх командир застрелився. Аркас наказав поховати його з усіма почестями. Станція, де це сталося, звалась Затишшя».

2.) На одну з думок, українські кавалеристи, вночі оточили і потім спокійно роззброїли захоплених зненацька, заспаних драгунів (імовірно, за спогадами офіцерів Зведено-Драгунського полку).

НаселенняРедагувати

Розподіл населення за віком та статтю (2001)[4]
Стать Всього До 15 років 15-24 25-44 45-64 65-85 Понад 85
Чоловіки 9803 2474 1433 2878 2076 916 26
Жінки 11 247 2312 1455 2895 2582 1828 175


За переписом 2001 року розподіл мешканців району за рідною мовою був наступним[5]:

Населення району проживає в 53 населених пунктах (з них 2 селища міського типу), які входять до 2 селищних та 11 сільських рад і станом на 2015 рік становило 20 242 осіб, з них міського — 8 869, сільського — 11 373 осіб[6].

ПолітикаРедагувати

25 травня 2014 року відбулися Президентські вибори України. У межах Захарівського району було створено 19 виборчих дільниць. Явка на виборах складала — 50,23 % (проголосували 7 311 із 14 554 виборців). Найбільшу кількість голосів отримав Петро Порошенко — 37,57 % (2 747 виборців); Сергій Тігіпко — 18,59 % (1 359 виборців), Юлія Тимошенко — 16,85 % (1 232 виборців), Михайло Добкін — 5,92 % (433 виборців), Олег Ляшко — 5,36 % (392 виборців). Решта кандидатів набрали меншу кількість голосів. Кількість недійсних або зіпсованих бюлетенів — 3,49 %.[7]

Відомі уродженціРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Короткевич, Е. Л. Фауна крупных млекопитающих из плиоценовых отложений долины р. Кучурган // Место и значение ископаемых млекопитающих Молдавии в кайнозое СССР. — Кишинев, РИО АН Молд. ССР, 1967. — С. 77-84.
  2. Топачевский, И. В. Новые виды рода Pratilepus (Lagomor-pha, Leporidae) из плиоценовых отложений кучурганской толщи // Вестн. зоологии. — 1980. — N 5. — С. 37-40.
  3. Про внесення змін до Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 4 січня 1965 року "Про внесення змін в адміністративне районування Української РСР"
  4. Розподіл населення за статтю та віком, середній вік населення, Одеська область [Населення за статтю та віком…2001] (uk). Державна служба статистики України. 
  5. Розподіл населення регіонів України за рідною мовою у розрізі адміністративно-територіальних одиниць
  6. ЧИСЕЛЬНІСТЬ НАЯВНОГО НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ на 1 січня 2015 року
  7. ПроКом, ТОВ НВП. Центральна виборча комісія - ІАС "Вибори Президента України". www.cvk.gov.ua. Процитовано 2016-03-31. 

ПосиланняРедагувати