Заповідник Конча-Заспа

Заповідник Конча-Заспа — один із перших природних заповідників республіканського значення, що діяли в радянській Україні в 1920-1930-х роках. Перебував у веденні Наркомзему УРСР, а потім у веденні Академії сільськогосподарських наук УРСР. Мав максимальну площу 1431,95 га[1].

Передісторія створення заповідника Конча-ЗаспаРедагувати

У 1893 р. київський рибовод І. Н. Фалєєв створює Київський відділ Російського товариства рибництва і рибальства і в цьому ж році домагається узяття під охорону Товариства відомого київського нерестовища — озера Конча під Києвом[1].

Організація заповідника Конча-ЗаспаРедагувати

Завдяки турботам І. Н. Фалєєва територія Кончі-Заспи, приписана Київському відділу Російського товариства рибальства і рибництва, охоронялася Товариством аж до 1917 р. Після революції Товариство перестало існувати, почалося масове спустошення рибних озер. Щоб запобігти загибелі цінного природного куточка, НКЗ УРСР, за ініціативою І. Н. Фалєєва, у травні 1919 р. націоналізував Кончу-Заспу, а в лютому 1921 р. Наркомзем передав усі угіддя Сільськогосподарському науковому комітету УРСР під Дослідницьку рибну станцію. Були введені деякі обмеження природокористування в Кончі-Заспі. Завдяки О. А. Янаті, І. Н. Фалєєву, а також О. Носову, І. Щеголєву, М. Веселовському було підготовлено рішення НКЗ УССР про заповідання Кончі-Заспи[1]. У нім, зокрема, говорилося: «Враховуючи величезне значення озера „Конча-Глушець“, протоки „Лящівка“, урочища „Заспа“ Хотівської волості Київського повіту, як місця нересту ряду порід риб середньої течії Дніпра, визнати вказані угіддя з прилеглою до них землею (луками) у кількості 150 десятин державним рибним заповідником». Це рішення було затверджене 29 грудня 1921 р. Колегією Наркомзему України[1].

Діяльність заповідника Конча-ЗаспаРедагувати

Першим директором заповідника став І. Н. Фалєєв, потім йому на зміну прийшов М. В. Шарлемань. Пізніше до заповідника Конча-Заспа було приєднано ділянку соснового лісу Вітяно-Трипільського лісництва, протоки Козача, Лящівка, Осетрова лука, а також мисливський заповідник — острова Козачий, Круглик, урочище Молодецьке. У 1930 р. площа заповідника складала близько 800 га. У нім мешкали: борсук, козуля, орлан-білохвіст, балобан, руда чапля, в озерах водилися рибець і стерлядь. У 1927—1928 рр. тут проводилися роботи по розведенню стерляді[1]. «Мудрим царством Шарлеманя» назвав цей заповідник поет Максим Рильський, що відвідав його в 20-х роках і присвятив заповіднику свій вірш[2]. Слід додати, що до 1931 м. Конча-Заспа вважалася рибним заповідником, а з 1931 р. — державним[1]. У 1928 р. заповідник Конча-Заспа видав свої наукові праці[3].

На початку 1930-х республіканський заповідник Конча-Заспа став називатися заповідником Дніпровської заплави і мав площу в 1000 га. На 1934 р. заповідник Конча-Заспа мав площу 1431,95 га. У цьому ж році його хотіли перепідпорядкувати Наркомату торгівлі. З 1933 по 1934 рр. Конча-Заспа входила до складу Середньодніпровського (Канівського) заповідника. Знаходячись поблизу нової столиці України, Конча-Заспа стала зазнавати претензії сильних світу цього. У заповіднику почали влаштовувати риболовлю для обраних. Дуже постраждав цей заповідник влітку 1932 р. під час військових маневрів. Солдати без дозволу дирекції поставили намети, зрубали 2 тисячі сосен, нарили канав, косили траву, купали в заповідних озерах коней, прали штани, ловили бреденями рибу[1].

У заповіднику були відзняті перші українські природоохоронні кінофільми «Конча-Заспа» та «Бобер на Україні».

Закриття заповідника Конча-ЗаспаРедагувати

В середині літа 1934 р. заповідник Конча-Заспа припинив своє існування. Коли столиця УРСР переїжджала з Харкова в Київ, голова ВУЦВК Петровський став об'їжджати околиці Києва у пошуках місця для урядових дач. Була вибрана Конча-Заспа, де незабаром замість рибного заповідника виник спецрадгосп ВУЦВК[1] (3).

Невдалі спроби відновлення заповідника Конча-ЗаспаРедагувати

На початку серпня 1934 р. віце-президент Української Академії сільськогосподарських наук М. Варфоломєєв, якій була підпорядкована Конча-Заспа, спробував відстояти заповідник. Звернувся в секретаріат ЦК КП(б)У: «Рішенням Урядової комісії з переїзду в Київ був переданий господарському відділу ВУЦВК'у держзаповідник Конча-Заспа. Ні Урядова комісія, ані господарський відділ ВУЦВК'у не оповістили про це рішення Академію сільськогосподарських наук. Не відомо донині і мета передачі заповідника Конча-Заспа»[1]. Варфоломєєв просив секретаріат ЦК КП(б)У відмінити це незаконне рішення і залишити заповідник у веденні сільгоспакадемії. Що зроблено не було[1].

У 1938 р. знову була спроба відновити заповідник Кончу-Заспу. Президент АН УРСР О. О. Богомолець пише в український уряд: «…наукова робота в заповіднику (Конча-Заспа — автор) припинилася в 1934 р., коли заповідник фактично перестав існувати, оскільки був перетворений на радгосп ВУЦВК»…, і просив передати заповідник Кончу-Заспу у ведення Академії наук[1]. Проте втрутився ректор Київського держуніверситету Русько. Він послав в ЦК КП(б)У пропозицію передати Кончу-Заспу для біологічної практики студентів[1]. В результаті Раднарком УРСР відмовив і АН УРСР і КДУ. Остання надія повернути Конче-Заспе заповідність лопнула через відомчі амбіції. Так загинув один з перших українських заповідників[1].

Охорона природної території колишнього заповідникаРедагувати

13 листопада 1950 р. територія Кончи-Заспи, що залишилася цілою від забудови, увійшла до мисливського заповідника Конча-Заспа, який проіснував до 1960-х років. У післявоєнний час колишній директор Кончи-Заспи професор М. В. Шарлемань неодноразово піднімав питання про відновлення заповідника Конча-Заспа, але питання не було вирішене. У 1999 р. Київському еколого-культурному центру вдалося добитися відновлення охоронного режиму в частині території колишнього заповідника Конча-Заспа площею близько 1 тис. га шляхом створення там декількох заповідників. Охоронний статус знову отримали частина острова Жуков і острів Козачий. На жаль, найцінніші місця Кончи-Заспи — озера Конча і Заспа на початку 2000-х років були забудовані під дачні селища і втрачені тепер уже назавжди[1][4].

ЛітератураРедагувати

  • Шарлемань М. Державний заповідник «Конча-Заспа» // Зб. праць Держ. рибн. заповідника «Конча-Заспа» — Київ, 1928. — Т. 1. — С. 11-23.
  • Чорна Л. О. Із втраченого: Заповідник «Конча-Заспа» // Заповідна справа в Україні. — 2004. — Т. 10. — № 1-2. — С. 100—104.
  • «Конча-Заспа», рибний заповідник. — Зб. праць держ. рибн. заповідника «Конча-Заспа» / «Конча-Заспа», рибний заповідник, , Україна. Народний комісаріат земельних справ . — Київ, 1928.

Публікації М. В. ШарлеманяРедагувати

  • Державний Заповідник Конча-Заспа-Лящівка // Укр. Охот и Рыб. — 1926 — № 6
  • З життя Державного заповідника Конча-Заспа в 1928 р. //Там само — 1920 — № 1 — С. 13-17
  • З життя Державного заповідника Конча-Заспа в 1929 // Укр. Мисл. та Риб. -1930 — № 9-10
  • Матеріали до орнітології Державного заповідника Конча-Заспа// Там само -1930 — T.XV — B.2 — C. 151—202
  • Государственный заповедник Конча-Заспа// Природа й социалистическое хозяйство — 1931 — T.IV- C. 20-23
  • Заповідник Конча-Заспа — X., «Р. ш.» — 1932 -31 с.
  • Заповідник Конча-Заспа — Харків, ДВОУ, 1933
  • Нові відомості про птахів Державного заповідника Конча-Заспа // Там само -1933 — № 12 — С. 75-84

Ресурси ІнтернетуРедагувати

  • Микола Шарлемань та заповідник Конча-Заспа [1]
  • Околиці Києва. Державний заповідник «Конча-Заспа» [2] Історична довідка з фотографіями

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж и к л м н п р Борейко В. Е. История охраны природы Украины (10 век — 1980). — К.: КЭКЦ, 2001. — 544 с.
  2. Рильський М. Конча-Заспа / Знак терезів. — К.: Рад. письменник, 1959. — 110 с.
  3. Шарлемань М. Державний заповідник «Конча-Заспа» // Зб. праць Держ. рибн. заповідника «Конча-Заспа» — Київ, 1928. — Т. 1. — С. 11-23.
  4. Борейко В. Е. Последние островки свободы. История украинских заповедников и заповедности (пассивной охраны пироды) (10 век — 2015). — К.: КЭКЦ, 2015. — 240 с.