Запа́льник[1] — артилерійський прилад для запалення заряду, уживався до появи ударних та витяжних (фрикційних) запальних трубок (до середини XIX ст.).

Запальник. Реконструкція

Будова та застосовуванняРедагувати

 
Козацький гармаш із запальником. Художник С. І. Васильківський
Застосовування запальника. Реконструкція (відео)

У XIV столітті для запалення заряду артилерійських установок (бомбард, мортир) використовували розжарений залізний прут (дріт), який нагрівали на розміщеній поруч жаровні. У XV ст. з'являються запальники з намотаним на кінці ґнотом[2]. Аналогічним чином ґнотове запалення починає застосовуватися на ручній вогнепальній зброї (аркебузах).

Запальник мав вигляд держака 1-2 м завдовжки з металевим наконечником, який мав один-два ріжки з затискачами. У них затискувався ґніт, який запалювався перед боєм[3]. У запалювальний отвір гармати при заряджанні вставлялася тростинна або дерев'яна запальна трубка, наповнена пороховою м'якоттю. При проведенні пострілу тліючий ґніт запальника прикладався до пороху в трубці, спричиняючи його запалення і разом з ним запалення основного заряду. Під час займання пороху в каморі кінчик ґнота відривався і його треба було поправляти, тому для швидшої стрільби обслуга кожної гармати зазвичай мала по два запальники: поки поправляли один, другим здійснювали постріл. Різновид запальника — «жагра», що складалася з 2—6 з'єднаних разом трубок, закріплених на кінці довгого держака і споряджених окремими ґнотами[4]. Замість ґнота в запальниках могли уживатися також запальні свічки, які являли собою паперові гільзи, наповнені сумішшю сірки, селітри, деревного вугілля і каніфолі. Вони були стійкішими до погасання і надійніше передавали вогонь.

Довжина держака дозволяла гарматнику знаходитися на безпечній відстані від гармати під час проведення пострілу. На другому кінці держака запальника було залізне вістря-вток (як у рогатини і деяких видів бойових сокир), яке слуговало для втикання його у землю. Наконечник запальника міг мати загострений кінець, як у списа (запальник-спис) — такі запальники могли уживатися гарматниками для особистого захисту. Відомі запальники з фігурними наконечниками, схожі з еспонтонами і протазанами. Наконечники деяких англійських запальників XVII ст. мали дюймові ділення і навіть кутомір-транспортир, що уможливлювало використовувати запальник як вимірювальний прилад для перевіряння кутів підвищення. Після винаходу ударних та витяжних скорострільних трубок запальники починають зникати, але ще у XIX ст. вони уживаються у багатьох арміях (Війна за незалежність у США, Наполеонівські війни, Громадянська війна у США)[5][6].

Інші значенняРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Запальник // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Воспламенение заряда // Военная энциклопедия : [в 18 т.] : [рос.] / под ред. В. Ф. Новицкого[ru] [и др.]. — СПб. ; [М.] : Тип. т-ва И. В. Сытина[ru], 1911—1915. (рос.)
  3. Пальник // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  4. Жагра // Военная энциклопедия : [в 18 т.] : [рос.] / под ред. В. Ф. Новицкого[ru] [и др.]. — СПб. ; [М.] : Тип. т-ва И. В. Сытина[ru], 1911—1915. (рос.)
  5. Артиллерийская принадлежность
  6. Скорострельные трубки в русской артиллерии

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати