Заморожений конфлікт

"Заморожений конфлікт" - це ситуація, коли активна збройна фаза конфлікту була припинена, але  сам конфлікт не вирішується на задоволення учасників бойових дій.[1]

Походження термінуРедагувати

Вираз «заморожений конфлікт» не зустрічається в публікаціях до середини ХХ століття. Вперше частково  згадується у  творі Вільфріда Ренделла під назвою "Герой як немовля",1911 р., але  "заморожений конфлікт" тоді не набув конкретного значення і не використовувався у державній практиці до кінця "холодної війни". Ряд держав після закінчення "холодної війни",  назвали "замороженими конфліктами" чотири ситуації - Придністров'я  в Молдові, Абхазію та Південну Осетію в Грузії та Нагірний Карабах в Азербайджані.  Дехто з науковців вважає, що конфлікт на Донбасі теж може перерости у "заморожений конфлікт".[1]

Суть поняттяРедагувати

"Заморожені конфлікти" трапляються в регіонах країн, які  не контролюються центральною владою.  Такі зони залишаються під юрисдикцією сепаратистів, які ведуть мирний діалог з державними чиновниками, намагаючись розширити можливості своїх урядів. Відсутність ненасильницьких рішень проблеми не призводить до більш широких збройних операцій, тим самим конфлікти приречені залишатися невирішеними.[2]

"Заморожені конфлікти" на пострадянському просторіРедагувати

Заморожені конфлікти на територіях колишніх радянських республік є перепоною для встановлення міжнародних зв'язків у Східній Європі та Південному Кавказі.  Через відсутність повного суверенітету над своїми провінціями такі країни, як Грузія, Молдова та Україна, не можуть проводити незалежну зовнішню політику. Всі вони знаходяться під контролем так званих «квазідержав», яким доручають запровадити політику, нав'язану Росією, оскільки Кремль забезпечує їх безпеку під час реалізації програм економічної допомоги.[3]  Розпад Радянського Союзу спричинив проблеми, пов'язані з визначенням кордонів деяких новоутворених республік. [4]

Придністровський конфліктРедагувати

Придністров’я – частина території Молдови на лівому березі р. Дністер. Самопроголошена Придністровська Молдовська Республіка . [5]

Причини конфлікту: Придністров'я виступили проти влади Кишинева через страх, який статус отримає в країні російське і російськомовне населення. Ескалація конфлікту з Придністров'ям розпочалась в 1989 році в Молдові було прийнято закон, який визначив офіційною румунську мову з латинським правописом. Кишинів робив кроки до того, щоб зробити румунську єдиною офіційною мовою в державі, і ставив собі за мету уніфікацію Молдови з Румунією. У відповідь на лівому березі Дністра була створена Придністровська Радянська Молдавська Республіка зі столицею в Бендерах, на боці якої виступала 14 гвардійська армія РФ.

Результат: Молдова втратила контроль над територією, але самопроголошена республіка залишилась міжнародно невизнаною і рахується частиною Молдови.

Конфлікт у КарабасіРедагувати

Нагірний Карабах – Це територія на південному Кавказі, яка  заселена в більшості етнічними вірменами, після розпаду СРСР ця територія була передана під управління Азербайджанського уряду. [6]  Наприкінці 1980-х - на початку 1990-х років країни вели війну за цей регіон. У 1991 році було оголошено про створення «Нагірно-Карабаської республіки», офіційно незалежність її ніхто не визнав. Баку втратив контроль над територіями Нагірного Карабаху і частину прилеглих районів. Було утворено спеціальну Мінську групу ОБСЄ, яка у 1994 році встановила режим припинення вогню, але мирний договір, так і не було підписано. Починаючи із 1988 року у Карабасі загинуло близько 30 тисяч людей. [7]

Грузино-абхазький конфліктРедагувати

Грузино-абхазький конфлікт 1992-1993 років - етнополітичний конфлікт на території колишнього СРСР і Кавказу. Приводом до початку війни було введення до Абхазії грузинських військ із метою збереження цілісності території. Росія допомагала абхазькій стороні військовою технікою та силою. Війна завершилась поразкою Грузії, що означало втрату контролю над регіоном. Внаслідок поразки грузинських військ Абхазію змушені були покинути близько 250 тисяч етнічних грузин. У травні 1994 року було підписано угоду про перемир'я, за якою формально закінчувалась війна, але угода не повернула мир і стабільність у регіон.[8]

Російсько-грузинська війнаРедагувати

Російсько-грузинська війна - конфлікт між Росією і сепаратистськими угрупованнями Південної Осетії та Абхазії з одного боку та Грузії з іншого. [9]

7 серпня 2008 року, після провокацій з боку Південної Осетії, Грузія провела артилерійський обстріл міста Цхінвалі і здійснила спробу його штурму. Це було формальним приводом для РФ втрутитись у конфлікт на боці південно-осетинських сепаратистів і ввести на територію Грузії свої війська, які бомбардували грузинські військові та цивільні об'єкти. Активні бойові дії припинилися 12 серпня, але російські війська залишалися на території Грузії до 16 серпня.[10] Після війни РФ зміцнила контроль І визнала сепаратистську Абхазію та Північну Осетію, які проголосили себе «незалежними державами». Також їх визнали ще кілька лояльних Москві держав, такі як Венесуела, Нікарагуа.

США та ЄС не визнали Абхазію і Південну Осетію незалежними і вимагають від Москви поваги до територіальної цілісності і сувернітету Грузії.[11]

Війна на сході в УкраїниРедагувати

Війна на сході України— воєнний конфлікт,який розпочався з анексії російськими загонами пів-острова Крим, та приєднанням його до РФ. У квітні 2014 року розпочались проросійські виступи на південно-східній Україні та проголошення народних республік на території Дорнбасу (ЛНР і ДНР). Бойові дії війни на Донбасі почалися із захоплення 12 квітня 2014 року українських міст — Слов’янська, Краматорська і Дружківки, /невеликі штурмові загони диверсантів в наступні дні взяли під контроль  Горлівку та інші міста Донеччини і Луганщини.                              

Конфлікт на сході України ще не перейшов в стадію замороженого, але цілком можливо, що може перейти, оскільки громадськість практично перестала цікавитися його ходом, а сепаратистська влада в Донецьку і Луганську надалі намагаються здобути незалежність.[5]

ПосиланняРедагувати

  1. а б Grant, Thomas D. (2017). Cornell International Law Journal (English). Oxford: Walfson College. 
  2. Bebler (ed.), Anton (2015). “Frozen conflicts" in Europe (English). Ljubljana, Slovenia: Verlag Barbara Budrich. ISBN 978-3-8474-0428-6. 
  3. Post-Soviet Frozen Conflicts: A Challenge for European Security. Warsaw Institute (en-GB). 2019-03-14. Процитовано 2021-04-17. 
  4. До питання Придністровського конфлікту. nbuviap.gov.ua. Процитовано 2021-04-17. 
  5. а б связи, © ИноСМИ ru 2000-2021При полном или частичном использовании материалов ссылка на ИноСМИ Ru обязательна Использование переводов в коммерческих целях запрещеноСетевое издание — Интернет-проект ИноСМИ RU зарегистрировано в Федеральной службе по надзору в сфере (2019-03-20). Замороженные конфликты: Россия спасает свою сферу влияния на постсоветском пространстве (Fronda, Польша). ИноСМИ.Ru (ru). Процитовано 2021-04-17. 
  6. Нагірний Карабах. www.ukrinform.ua (uk). Процитовано 2021-04-17. 
  7. Нагірний Карабах: конфлікт у 10 відповідях. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2021-04-17. 
  8. Грузино-абхазький конфлікт 1992-1993 років. photo.ukrinform.ua. Процитовано 2021-04-17. 
  9. Лук'янюк, Володимир; Лук'янюк, Володимир (2016-07-18). Цей день в історії : 7 серпня 2008 : Російсько-грузинська війна. Цей день в історії (en). Процитовано 2021-04-17. 
  10. П'ять днів у серпні 2008 року: хроніка російсько-грузинської війни. BBC News Україна (uk). Процитовано 2021-04-17. 
  11. ЄСПЛ ухвалив рішення у справі про війну між Грузією і Росією 2008 року. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2021-04-17.