Відкрити головне меню

Замана Володимир Михайлович (нар. 3 грудня 1959, с. Омбиш Борзнянського району Чернігівської області) — український військовий діяч, колишній начальник Генерального штабу — Головнокомандувач Збройних Сил України (18 лютого 2012 — 19 лютого 2014). З 19 лютого 2014 заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони, а з 22 лютого 2014 — Уповноважений Верховної Ради України по контролю діяльності Міністерства оборони України. Генерал-полковник.

Володимир Михайлович Замана
Володимир Михайлович Замана

Уповноважений по контролю за діяльністю Міністерства оборони України
Час на посаді:
22 лютого 2014 — 27 лютого 2014
Президент  Янукович Віктор Федорович
ПопередникПавло Лебедєв як міністр оборони України
НаступникІгор Тенюх як міністр оборони України

Час на посаді:
18 лютого 2012 — 19 лютого 2014
ПопередникПедченко Григорій Миколайович
НаступникІл'їн Юрій Іванович

Народився3 грудня 1959(1959-12-03) (59 років)
с. Омбиш Борзнянського району Чернігівської області
ГромадянствоУкраїна Україна
ЗванняUA-OF8-LT-GEN-GSB-H(2015).png Генерал-полковник
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Медаль «За бездоганну службу» ІІІ ступеня

БіографіяРедагувати

Народився у селянській родині.

Закінчив Харківське гвардійське вище танкове командне училище ім. Верховної Ради Української РСР (1982), військову академію бронетанкових військ ім. Р. Малиновського (1993), Національну академію оборони України (2004).

Проходив службу в Групі радянських військ у Німеччині та у військах Туркестанського військового округу — командир танкового взводу, командир танкової роти, начальник штабу — заступник командира танкового батальйону, командир танкового батальйону.

Після закінчення Військової академії продовжував службу в Одеському військовому окрузі та у Північному оперативному командуванні на посадах начальника штабу — заступника командира танкового полку, командира танкового полку, командира танкової бригади, начальника навчального центру підготовки молодших спеціалістів танкових військ.

З 2004 р., після закінчення Національної академії оборони України — заступник командувача корпусу, з липня 2005 по травень 2007 р. — командир 6 гвардійського армійського корпусу Сухопутних військ Збройних сил України.

З 2007 р. — начальник Територіального управління Західного оперативного командування, з 2009 р. — заступник командувача Сухопутних військ Збройних сил України з бойової підготовки — начальник управління бойової підготовки.

4 грудня 2006 року присвоєно військове звання генерал-лейтенанта[1].

24 серпня 2012 року присвоєно військове звання генерал-полковника[2].

Начальник Генерального штабу — Головнокомандувач Збройних сил України з 18 лютого 2012[3] по 19 лютого 2014.

18 лютого 2014 року під час Революції гідності, отримавши від тогочасного керівництва держави наказ застосувати силу до мітингувальників на Майдані незалежності, відмовився виконувати злочинний наказ і подав рапорт про звільнення з посади Начальника Генерального штабу — Головнокомандувача збройних сил України, чим виграв час для учасників протестів, які змогли перегрупуватися та отримати необхідне підкріплення.

22 лютого — 27 лютого 2014 року — призначений Верховною Радою України уповноваженим по контролю за діяльністю Міністерства оборони України[4].

Затриманий 25 лютого 2019 року військовою прокуратурою спільно з СБУ за звинуваченням у державній зраді[5], при чому під час обшуків у нього були вилучені таємні документи, датовані лютим 2014 року[6]. Йому інкримінують попередню змову з колишнім президентом України Віктором Януковичем у діяннях «на шкоду обороноздатності, суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, державній, безпеці України»[7], зокрема, підписання директив на скорочення дозвіл чисельності Збройних сил України до 168 тисяч осіб, з яких військовослужбовців 125 тисяч 482 осіб, розформування 70 військових частин бойового і оперативного забезпечення, навчальних центрів і центрів з комплектації, перепідпорядкування 6 армійського корпусу в управління оперативного командування «Південь» та 13 армійського корпусу — в управління оперативного командування «Північ», дозвіл на утилізацію 588 одиниць складових до зенітно-ракетних комплексів, скорочення понад 14 тисяч військовослужбовців у 2013 році, розформування частин розвідки, радіоелектронної боротьби, зв'язку, скорочення штату військових комісаріатів та ліквідація паперового обліку військових запасу у зв'язку із введенням електронного, через що навесні 2014 року не було ані паперового, ані електронного обліку військових[8]. Також, за інформацією головного військового прокурора Анатолія Матіоса, Володимир Замана не приймав присягу на вірність України, оскільки вона в його особовій справі відсутня, а натомість є лише присяга, датована часом, коли він був вже генерал-полковником. На одному з аркушів особової справи зазначено, що присягу прийняв 20 червня 1993 року, але встановлено, що 23 червня 1993 року він отримав диплом про закінчення Академії Генштабу Росії у Москві і тільки 28 червня прибув до Одеси, де був призначений на посаду.[9]

24 травня 2019 року Апеляційний суд Києва задовольнив скаргу адвокатів і таким чином, суд скасував рішення Печерського райсуду Києва, згідно з яким Замана повинен був утримуватися під вартою до 17 червня включно. Генерал-полковника відпустили під особисте зобов'язання в залі засідань.[10]

Кандидат у народні депутати від партії «Сила і честь» на парламентських виборах 2019 року, № 5 у списку.[11]

НагородиРедагувати

  • Орден «За заслуги» III ст. (3 грудня 2010) — за вагомий особистий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, зразкове виконання військового обов'язку, високий професіоналізм та з нагоди 19-ї річниці Збройних Сил України[12]
  • Медаль «За бездоганну службу» III ст. (4 грудня 1996) — за бездоганну службу, досягнення високих показників у бойовій підготовці та професійній майстерності[13]

ПриміткиРедагувати

  1. Указ Президента України № 1029/2006 від 4 грудня 2006 року «Про присвоєння військових звань»
  2. Указ Президента України № 507/2012 від 24 серпня 2012 року «Про присвоєння військових звань»
  3. Указ Президента України № 128/2012 від 18 лютого 2012 року «Про призначення В.Замани начальником Генерального штабу — Головнокомандувачем Збройних сил України». Архів оригіналу за 27 січень 2014. Процитовано 18 лютий 2012. 
  4. Міноборони буде керувати Володимир Замана
  5. Підозрюють у держзраді: затримано екс-очільника Генштабу Заману
    Затримання екс-начальника Генштабу ЗСУ Володимира Заману: брифінг Анатолія Матіоса
    Зрадник чи цап-відбувайло: чому затримали колишнього керівника Генштабу Заману
  6. У екс-керівника Генштабу ЗСУ вилучили таємні документи - Матіос. Прямий. 25 лютого 2019. Процитовано 29 квітня 2019. 
  7. Замана був у змові з Януковичем, - ГПУ. Еспресо. 25 лютого 2019. Процитовано 29 квітня 2019. 
  8. Утилізував ракетні комплекси та розформував розвідку: у чому звинувачують екс-главу Генштабу Заману. Прямий. 25 лютого 2019. Процитовано 29 квітня 2019. 
  9. Екс-голова Генштабу Замана не приймав присягу, - Матіос. Еспресо. 25 лютого 2019. Процитовано 29 квітня 2019. 
  10. Апелляционный суд освободил экс-главу Генштаба ВСУ Заману из-под стражи. https://lb.ua/. Лівий берег. 2019-05-24. Процитовано 24 травня 2019. (рос.)
  11. Центральна виборча комісія
  12. Указ Президента України № 1064/2010 від 3 грудня 2010 року «Про відзначення державними нагородами України військовослужбовців і працівників Збройних Сил України»
  13. Указ Президента України № 1158/96 від 4 грудня 1996 року «Про нагородження відзнакою Президента України — медаллю „За бездоганну службу“»

ДжерелаРедагувати