Залізниця (Рівненський район)

село в Рівненській області, Україна
(Перенаправлено з Залізниця (Корецький район))
Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

Залі́зниця — село в Україні, у Рівненнському районі Рівненської області. На сьогоднішній день у складі Корецької міської громади. Раніше було центром Залізницької сільської ради. Населення — 493 особи; перша згадка — 1557 рік. У селі є загальноосвітня школа І ступеня, клуб, публічно-шкільна бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт. Село газифіковане[1].

село Залізниця
Країна Україна Україна
Область Рівненська область
Район Рівненський район
Громада Корецька міська громада
Код КАТОТТГ UA56060310140039848
Облікова картка Залізниця 
Основні дані
Перша згадка 1557
Населення 494
Площа 1,376 км²
Густота населення 358,28 осіб/км²
Поштовий індекс 34724
Телефонний код +380 3651
Географічні дані
Географічні координати 50°41′12″ пн. ш. 26°59′25″ сх. д. / 50.68667° пн. ш. 26.99028° сх. д. / 50.68667; 26.99028Координати: 50°41′12″ пн. ш. 26°59′25″ сх. д. / 50.68667° пн. ш. 26.99028° сх. д. / 50.68667; 26.99028
Водойми річка Безіменна
Відстань до
обласного центру
57 км
Відстань до
районного центру
16 км
Місцева влада
Адреса ради Рівненська область, Корецький район, село Залізниця
Карта
Залізниця. Карта розташування: Україна
Залізниця
Залізниця
Залізниця. Карта розташування: Рівненська область
Залізниця
Залізниця
Мапа
Мапа

CMNS: Залізниця у Вікісховищі

Географія

ред.

Селом протікає річка Безіменна.

Історія

ред.

Визначні дати

ред.
  • 1612 року село було сплюндроване нападом татар.
  • XVIII століття — залізницькі землі захопив польський магнат Щепковський. За його часів зріс видобуток болотної руди.
  • 1812 р. — під час франко-російської війни 1812 року Щепковський створив загін, озброївши своїх кріпаків, і влився до польського війська, яке допомагало французам. Після поразки французів до свого маєтку не повернувся і Залізниця перейшла до поміщиків Леонтовичів.
  • 1913 р. — збудовано школу, у якій було три класи і один вчитель.
  • 1976 р. — встановлено пам'ятний знак землякам, які загинули у Другій світовій війні.
  • 1990 р. — упорядковано братську могилу воїнів УПА на східній околиці села[2].

Історична довідка

ред.

Походження назви села відноситься до часів Київської Русі і пов'язується з добуванням заліза з місцевої болотної руди, яке потім йшло на виготовлення холодної зброї у сусідньому селі Харалуг. Тут у часи плейстоцену і голоцену заклались і сформувались поклади лімонітів (болотних руд), які у своєму складі мають до 65 % заліза. За своїми фізичними властивостями вони порівняно легкоплавкі. Біля Залізниці в урочищі «Німецький ліс» виявлено копальні залізної руди. Ця назва урочища пов'язана з тим, що до початку Другої світової війни на території села проживала велика кількість німецьких колоністів. Тепер, дещо віддалені хутори, на місцевому діалекті звуться «колонії». У селі працював паровий вальцовий млин, велося виробництво цегли-сириці, для будівництва печей і грубок. Але основна частина жителів займалася сільським господарством. Після війни, на дещо спорожнілі терени, прийшло багато нових переселенців-українців, втікачів з Холмщини, у результаті сумновідомої операції Вісла.

У 1906 році село Межиріцької волості Рівненського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 53 верст, від волості 7. Дворів 69, мешканців 422[3]. Польською мовою назва села звучить Желізниця[4]

Постаті

ред.

Архітектура

ред.

Покровська церква

ред.

Збудована у 1745 році.

Примітки

ред.
  1. Газифіковано села Коловерти та Залізниця. Архів оригіналу за 7 квітня 2014. Процитовано 11 грудня 2010.
  2. Рішення обласної ради[недоступне посилання з травня 2019]
  3. Список населених місць Волинської губернії. — Житомир: Волинська губернська типографія, 1906. — 219 с. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 14 грудня 2017. Процитовано 13 лютого 2020.
  4. Цинкаловський О. (1984). Стара Волинь і Волинське Полісся (Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року): У 2-х тт. — Т. 1. — Вінніпег, 1984. — С. 120 (укр.) . с. 391.

Джерела

ред.

Посилання

ред.