Чорний ворон. Залишенець

(Перенаправлено з Залишенець. Чорний ворон)

«Чорний ворон. Залишенець» (до 2019 року друкувався під назвами «Залишенець», «Чорний ворон», та «Чорний ворон. Залишенець») — історичний роман українського письменника Василя Шкляра, вперше виданий у 2009 році. Роман відтворює одну із сторінок української історії — боротьбу українських повстанців проти радянської влади у 1920-х роках. В його основу покладено історичні документи, зокрема, з розсекречених архівів КДБ.[2][3][4]

«Чорний ворон. Залишенець»
Vasyl Shkliar - Zalyshenez. Chornyi voron (palityrka, 2018, KSD).jpg
Палітурка під об'єднаною назвою "Залишенець. Чорний ворон"
Автор Василь Шкляр
Країна Україна Україна
Мова українська[прим. 1]
Тема визвольна боротьба в Україні 1920-х років
Жанр історичний роман
Видавництво КСД (2009)
Ярославів вал (2009)
Видано 2009
Сторінок 384
ISBN 978-966-14-0662-8

За роман «Чорний ворон. Залишенець» рішенням Комітету з Національної премії України ім. Т.Шевченка Шкляр був визнаний лауреатом Шевченківської премії 2011 року,[5] але письменник відмовився її отримати у знак протесту проти перебування на посаді Міністра освіти України одіозного українофоба Дмитра Табачника.[6][7]

ПерсонажіРедагувати

  • Чорний Ворон, Іван Чорновус— Повстанець, отаман, головний герой
  • Ходя, Вовкулака, Біжу, Захарко, В'юн, Цокало, Карпусь, Ладим, Невіруючий Хома, Сутяга, Дикий Гриць, Васелинка — останні повстанці отамана
  • Тіна — кохана Чорного Ворона
  • Євдося — сліпа ворожка
  • Веремій — отаман (згадка про нього)
  • Ганнуся — дружина Веремія
  • Дося — повстанка, подруга Чорного Ворона
  • полковник Гамалій — зрадник, який мав убити Чорного Ворона
  • сотник Завірюха — напарник Гамалія
  • Варфоломій — віруючий відлюдник, що провіщає лихо.
  • Іларіон Загородній — отаман, друг Чорного Ворона
  • Мефодій Голик-Залізняк — отаман, друг Чорного Ворона.
  • Денис Гупало — отаман, друг Чорного Ворона
  • Птіцин — чекіст, ворог Чорного Ворона.

Історія виданняРедагувати

 
Палітурка першого видання від КСД з заголовком «Залишенець» (2009)
 
Палітурка першого видання від Ярославів вал з заголовком «Чорний ворон» (2009)

Робота над романом тривала майже 13 років[8]. Виданню роману у книжковому варіанті передувала публікація у 2008—2009 роках повної версії роману у журналі Сучасність[9][10][11] та у листопаді 2009 року фрагменту «Суд» у газеті «Літературна Україна».[12]

Роман вийшов одночасно у 2009 році у двох видавництвах під різними назвами. Під назвою «Чорний ворон» роман вийшов наприкінці 2009 року у київському видавництві «Ярославів Вал» й практично одночасно під назвою «Залишенець» — у харківському видавництві «КСД».[13] Подальші перевидання книги у видавництві КСД були під об'єднаною назвою «Залишенець. Чорний ворон».

СюжетРедагувати

В основі сюжету романа війна Холодноярської республіки — чотирирічного державного утворення, що стало осередком спротиву радянській владі на Лівобережній Україні. Під проводом різних отаманів холодноярські повстанці борються з більшовицькою армією. Головний герой роману, один з останніх отаманів Холодного Яру, «залишенець» Чорний Ворон — обдарований військовий керівник, боєць, месник, закоханий у таємничу жінку на ім'я Тіна.

Їх називали бандитами, розбійниками, головорізами й навіть у прокльонах-анафемах забороняли згадувати їхні імена. Щоб вбити у пам'яті упокореної маси ту ідею, за яку повстанці жертвували свої молоді життя. Авжеж, вони стріляли, вішали, палили, нищили — але кого? На їхньому бойовому чорному прапорі напис: «Воля України або смерть». Вони не вийшли з лісу навіть тоді, коли навкруги запанувала чужа влада і вже не було надії на визволення. Вони — залишенці — обрали собі смерть.[14]

РеакціяРедагувати

Рецензії літкритиківРедагувати

Літературні критики загалом дуже позитивно оцінили роман.[15][16][17][18][19]

НакладРедагувати

У 2009 перший наклад у 18 тисяч примірників було розкуплено за тиждень. До березня 2011 року, тобто за два роки продажів, загальний наклад роману, за даними видавництво КСД, сягнув 47 тис.[20] Хоча після скандалу з відмовою Шкляра від Шевченківської премії через міністра освіти українофоба Дмитра Табачника, наклад вже у квітні 2011 року сягнув 100 тис. примірників,[21] а до вересня 2011 року зріс вже до 110 тис. примірників (без урахування накладу книги у видавництві Ярославів вал).[22]

У середині 2012 року стало відомо, що сукупний тираж книги перевищив 150 тисяч;[23] цю ж саму цифру у 150 тис. Шкляр озвучив знову у 2015 році в інтерв'ю журналу «Країна».[24] Наприкінці 2017 року стало відомо, що наклад роману вже подолав позначку у 300 тисяч примірників.[25]

НагородиРедагувати

Роман отримав кілька літературних премій:

  • переможець конкурсу Всеукраїнського рейтингу «Книга року 2009» (президент Костянтин Родик),
  • переможець премії «Айстра»,
  • переможець в номінації «Найкращий історичний роман» конкурсу «Ярославів вал» Ліги українських меценатів.[26]

Шевченківська преміяРедагувати

У лютому 2011 р. Комітет з Національної премії України ім. Т.Шевченка за роман «Залишенець. Чорний ворон» визначив Василя Шкляра лауреатом Шевченківської премії 2011 року в галузі літератури. 4 березня 2011 року Василь Шкляр звернувся до Президента України Віктора Януковича з заявою, у якій просив «врахувати в Указі з нагоди нагородження лауреатів Шевченківської премії моє прохання про перенесення нагородження мене Шевченківською премією на той час, коли при владі в Україні не буде українофоба Дмитра Табачника».[27] У невдовзі потому оприлюдненому указі тодішнього Президента України В. Ф. Януковича № 275/2011 від 4 березня 2011 року «Про присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка» Василя Шкляра не згадано.[28][29][30][31] Подальша доля премії залишається невідомою.

З ініціативи Юрія Андруховича 17 квітня 2011 р. у Холодному Яру Василю Шкляру вперше в історії України була вручена Народна Шевченківська премія. Вручення відбулося біля пам'ятника на місці останнього бою отамана Василя Чучупака. Кошти на неї були зібрані меценатами та звичайними громадянами України.[32]

ЕкранізаціїРедагувати

На початку 2016 року на мистецькому фестивалі «Ї» в Тернополі Василь Шкляр повідомив, що у 2016 році розпочнуться зйомки повнометражного фільму «Чорний ворон». За словами Шкляра, художній фільм матиме прокатну та телевізійну версії і зніматися він буде командою 1+1 production.[33] Згодом телеканал 1+1 повідомив що на додачу до повнометражного фільму буде також створено 4-х серійну серіальну версію.[34].

ВиданняРедагувати

Друковані виданняРедагувати

Найзнаковіші друковані видання:

  • Василь Шкляр. Чорний Ворон. Київ: Ярославів Вал, 2009. 352 стор. ISBN 978-966-2151-25-1 (Українська Кліо)
  • Василь Шкляр. Залишенець. Харків: КСД. 2009. 384 стор. ISBN 978-966-14-0662-8 (Зірки української прози)
  • Василь Шкляр. Залишенець. Чорний Ворон. Харків: КСД. 2014. 432 стор. ISBN 978-966-14-7839-7
  • Василь Шкляр. Чорний ворон. Залишенець Харків: КСД. 2019. 432 стор. ISBN 978-617-12-6106-8

АудіокнигиРедагувати

У липні 2011 року Мистецька агенція «Наш Формат» випустила аудіокнижку «Залишенець». Озвучив книгу Петро Бойко, заслужений артист України, протоієрей Української православної церкви КП.

Переклади іноземними мовамиРедагувати

Станом на 2016 рік, роман Василя Шкляра «Залишенець. Чорний ворон» було перекладено англійською, португальською та словацькою.[35][36]

  • (англійською) Vasyl Shkliar. Raven. Translated from Ukrainian by Susie Speight and Stephen Komarnyckyj. 2013. London: Aventura Ebooks Ltd. ISBN 978-1-909087-72-9[37]
    • (передрук) Vasyl Shkliar. Raven's Way. Translated from Ukrainian by Susie Speight and Stephen Komarnyckyj. 2015. London: Kalyna Language Press Ltd. ISBN 978-0-993197-20-8[38]
  • (словацькою) Vasyľ Škľar. Čierny havran. Preložené z ukrajinčina: Vladimír Čerevka; verše prebásnila, doslov napísala a vysvetlivky zostavila Nataša Ďurinová. Bratislava: Ikar. 2013. 392 st. ISBN 978-80-551-3544-1[39]
  • (португальською) Vassel Scliar. O Corvo Negro. Traduzido de Ucraniano: Emílio Gaudeda. São João-Curitiba-Paraná: Editora Íthal , 2015. 345 p. ISBN 978-85-61868-96-3.[40]

Фрагмент роману мовою есперанто, здійснений Віктором Паюком, вийшов у листопадні 2011 року у журналі Ukraina Stelo.

Див. такожРедагувати

ЗаувагиРедагувати

  1. в романі також присутня невелика кількість російської мови; російською в оригіналі подано, наприклад, офіційні документи-доноси тощо; детальніший про це у науковій роботі Василя Загороднюка[1]

ДжерелаРедагувати

  1. Василь Загороднюк. Авторська Інтерпретація Елементів Білінгвізму в Художньому Тексті (На Матеріалі Роману «Чорний Ворон» («Залишенець») Василя Шкляра) // Херсон: ХДУ, 2017
  2. Катерина Константинова. Чорний Ворон на білих сторінках. Василь Шкляр написав роман про визвольну боротьбу в Центральній Україні // Дзеркало тижня, № 45, 21.11.2009
  3. Володимир Ільченко. Про «слабенький роман» Шкляра і силу художнього слова // УНІАН, 10.03.2011
  4. Петро Герасименко. «Чорний Ворон» як ліки від синдрому набутого малоросійства. // Українська правда, 04.08.2011
  5. Названі Шевченківські лауреати 2011 року. Неофіційно // День, № 27, 16.02.2011. Архів оригіналу за 11.05.2018. Процитовано 11.05.2018. 
  6. Василь Шкляр: «Я доб'юся відставки Дмитра Табачника» // Газета по-українськи. — 2011. — № 1188 (11 березня)
  7. Василь Шкляр: Не мають права нащадки зайд ображати мою Націю // Український тиждень, 2017/10/27
  8. Василь Шкляр. «Залишенець» // Буквоїд
  9. «Чорний Ворон» (уривки з роману) // Історична правда, 10 лютого 2011
  10. «Сучасність» № 1-2, 2008 (с. 150—159), № 8 2008 (с. 84-116), № 9 2009 (с. 37-141.), № 10 2009 (с. 21-132), № 11 2009 (с. 18-134) за 2009
  11. Василь Шкляр. Чорний ворон — офіційний веб-сайт письменника
  12. Літературна Україна, № 37, 12 листопада 2009, с. 4
  13. Василь Шкляр: «1920-ті роки — то була українсько-російська війна» // Тексти, 7 березня
  14. Залишенець. Василь Шкляр. // Клуб сімейного дозвілля
  15. «Дзеркало тижня», № 45 від 21 листопада 2009, с. 14
  16. Літературна Україна, № 39 від 26 листопада 2009, с. 6
  17. Літературна Україна, № 41 від 10 грудня 2009, с. 7
  18. Українська літературна газета, № 4 від 19 лютого 2010, с. 5
  19. Літературна Україна, № 38, 19 листопада 2009
  20. Тираж Шкляревого «Чорного ворона» сягнув майже 50 тисяч // bookclub.ua, 23 березня 2011
  21. Василь Шкляр: українцем бути невигідно в українській державі — Радіо свобода, 30 квітня 2011
  22. Василь Шкляр: «Я завжди боявся, що мої романи стануть інструментом русифікації» — Главред, 29 вересня 2011
  23. Василь Шкляр: Варто взяти до рук бюлетенi, щоб не брати зброю // Україна молода, 18.05.2012
  24. «Це — чужа земля. Але краще воювати за свою країну на чужій землі, ніж у себе у Львові чи в Києві» — Журнал Країна, 13 січня 2015
  25. Режисером «Чорного ворона» на «1+1» став Олег Туранський — ДМ, 21 Листопада 2017
  26. Василий Шкляр презентовал новый «антироссийский» роман // Багнет, 16.11.2009
  27. Письменник Василь Шкляр просить Президента перенести вручення йому Шевченківської премії на післятабачниківський час // Українська правда, 4.03.2011
  28. В. Януковича Указ № 275/2011 від 4 березня 2011 року «Про присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка» // Офіційний сайт Президента України, 4 березня 2011
  29. Янукович не дав Шкляру Шевченківську премію // Газета по-українськи, № 1187, 10.03.2011
  30. Білий ворон // Україна молода, 10.03.2011
  31. Василь Шкляр: «Наші вимоги повинні бути виконані» // Україна молода, 10.03.2011
  32. Шкляру вручили 255 тис. грн Народної Шевченківської премії[недоступне посилання з червня 2019]
  33. Незабаром розпочнуться зйомки художнього фільму за романом Василя Шкляра «Чорний ворон»
  34. «1+1» екранізує історичний роман «Залишенець. Чорний ворон» Василя Шкляра // dyvys.info, 2016
  35. Письменник Василь ШКЛЯР: «Чорний Ворон перелетів океан» — Урядовий кур'єр, 30 січня 2016
  36. Зросійщена Україна, квазіРосія, нікому не цікава. Письменник Василь Шкляр — про те, в яких межах буде існувати Україна — НВ, 11 Червня 2016
  37. Vasyl Shkliar — «Raven» — Aventura Ebooks Ltd. (англ.)
  38. Vasyl Shkliar — «Raven's Way» — Kalyna Language Press Ltd. (англ.)
  39. Vasyľ Škľar. Čierny havran — bux.sk (словац.)
  40. Vassel Scliar. O Corvo Negro на сайті видавництва Editora Íthal (порт.)

ПосиланняРедагувати