Закон УНР про адміністративно-територіальний поділ України

«Закон про поділ України на землі» ― це закон Центральної Ради про адміністративно-територіальний поділ Української Народної Республіки, що був прийнятий Малою Радою 6 березня 1918 року і оприлюднений у виданні «Вістник Ради Народних міністрів Української Народної Республіки» 15 березня 1918 року.

ІсторіяРедагувати

Після підписання 27 січня (9 лютого) 1918 року Брест-Литовського мирного договору з країнами Четвертного союзу владою УНР було зроблено спроби відновити владу у провінції. Для цього при Головнокомандуючому німецькими силами в Україні було створено посаду головного комісара уряду УНР. На місцях були тимчасово створені губерніяльні і повітові коменданти, що існували і функціонували паралельно з владою відповідних комісарів.

На початку березня Центральна Рада прийняла «Закон про поділ України на землі», поділивши Україну на 32 землі.

Організація місцевої влади мала відповідати новим умовам, але Центральна Рада не встигла це здійснити. В межах адміністративної реформи, яку уряд готував навесні 1918 р., розпочалося скасування продовольчих комітетів, планувалася реорганізація земельних комітетів. За часів Центральної Ради урядові так і не вдалося створити дієву систему органів місцевої влади та галузевого управління, що призвело до втрати політичного й економічного контролю над провінцією, без якого система державного управління виявилася малоефективною. Слабкість однієї з основних структурних ланок виконавчої вертикалі — системи місцевих органів — була однією з причин падіння Центральної Ради.

Також у прийнятому Законі було проголошено про включення до УНР території Подоння з центром в Острогожську, що охоплювало українські етнічні повіти Воронезької та Курської губерній, а Білгородський повіт був розподілений між Харківською та Донецькою землями УНР. Однак відповідна декларація тоді так і не трансформувалася в їх реальне включення до складу України, яке стало можливим лише за часів Гетьманату Павла Скоропадського.

Текст законуРедагувати

 
§ 1. Поділ України на губернії й уїзди касується.
§ 2. Українська Народна Республіка розділяється на такі землі:

1) Підляшшя, центр — Берест;
2) Волинь, центр — Луцьк;
3) Погорина, центр — Рівне;
4) Болохівська Земля, центр — Житомир;
5) Деревська Земля, центр — Іскорость;
6) Дреговицька Земля, центр — Мозир;
7) Київ з околицею (приблизно на 20-30 верст);
8) Поросся, центр — Біла Церква;
9) Черкащина, центр — Черкаси;
10) Побожжя, центр — Умань;
11) Поділля, центр — Кам'янець;
12) Брацлавщина, центр — Вінниця;
13) Подністров'я, центр — Могилів;
14) Помор'я, центр — Миколаїв;
15) Одеса з околицею;
16) Низ, центр — Єлизавет;
17) Січа, центр — Катеринослав;
18) Запоріжжя, центр — Бердянськ;
19) Нове Запоріжжя, центр — Херсон;
20) Азовська Земля, центр — Маріуполь;
21) Сіверщина, центр — Стародуб;
22) Чернігівщина, центр — Чернігів;
23) Переяславщина, центр — Прилуки;
24) Посем'я, центр — Конотоп;
25) Посулля, центр — Ромен;
26) Самара, центр — Кременчук;
27) Полтавщина, центр — Полтава;
28) Слобідщина, центр — Суми;
29) Харків з околицями суміжними;
30) Донеччина, центр — Слов'янськ;
31) Подоння, центр — Острогожськ;
32) Половецька Земля, центр — Бахмут.

§ 3. Остаточним розмежованням Української Народньої Республики з сусідніми державами число земель може бути змінено.
§ 4. Про докладне розмежоване земель Раді народних міністрів поручається внести осібний законопроект в можливо ближчим часі.
§ 5. Про організацію самоврядування й влади адміністративної, судової і військової, згідно з зазначеним в § 2 поділом на землі, Раді народніх міністрів доручається ввійти в наскорішим часі з осібним законопроектом.
§ 6. З заведенням нових органів самоврядування і влади земель губернські і уїздні установи будуть скасовані, а діловодство і майно їх буде передано в порядку, який буде установлений особним законом.
 

Адміністративний поділРедагувати

Докладніше: Земля УНР
   Низ
   Січ

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати