Зайцев Василь Григорович

Василь Григорович Зайцев
рос. Василий Григорьевич Зайцев
Народження	23 березня 1915; Єленінка, Російська імперія (тепер Карталинський район, Челябінська область, Росія)
Смерть	15 грудня 1991 (76 років); Київ, Україна
Поховання	Мамаїв курган
Країна	СРСР
Рід військ	піхота
Роки служби	1937–1945
Партія	КПРС
Звання	капітан
Війни / битви	Друга Світова війна; • Сталінградська битва; • Донбаська операція; • Битва за Дніпро; • Одеська операція; • Яссько-Кишинівська операція
	Зайцев Василь Григорович у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Зайцев.

Василь Григорович Зайцев (рос. Василий Григорьевич Зайцев; 23 березня 1915, Єленінка, Російська імперія (тепер Карталинський район, Челябінська область, Росія) — 15 грудня 1991, Київ, Україна) — російський радянський офіцер, Герой СРСР, в роки німецько-радянської війни — снайпер 1047-го стрілецького полку 284-ї стрілецької дивізії 62-ї армії Сталінградського фронту, молодший лейтенант.

Життєпис ред.

Народився 23 березня 1915 року в селі Єленінці (тепер Карталинський район, Челябінська область, Росія) в сім'ї російського селянина. Член ВКП(б) з 1943 року. Закінчив сім класів неповної середньої школи.

1930 року закінчив будівельний технікум у місті Магнітогорську, де отримав спеціальність арматурника.

З 1937 року служив на Тихоокеанському флоті, де його зарахували писарем артилерійського відділення і прийняли в комсомол. Після навчання в Військово-господарській школі його призначили начальником фінансової частини на Тихоокеанському флоті в бухті Преображення.

Німецько-радянська війна ред.

У боях німецько-радянської війни з вересня 1942 року. Почав бойовий шлях снайпером у Сталінграді. Снайперську гвинтівку отримав через місяць як винагороду разом з медаллю «За відвагу». До того часу з «трьохлінійки» Зайцев знищив 32 бійців супротивника. У період з 10 листопада по 17 грудня 1942 року в боях за Сталінград знищив 225 солдатів і офіцерів противника, в тому числі 11 снайперів (серед яких був Гейнц Торвальд). Безпосередньо на передньому краї навчав снайперській справі бійців і командирів, підготував 28 снайперів.

У січні 1943 року, виконуючи наказ командира дивізії про зрив німецької атаки на правофланговий полк силами снайперської групи Зайцева, у якій на той момент було лише 13 осіб, вибухом міни був важко поранений і осліп. Лише 10 лютого 1943 року після кількох операцій, зроблених у Москві професором Філатовим, до нього повернувся зір.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1943 року за «мужність і військову доблесть, проявлені в боях з німецько-фашистськими загарбниками» молодшому лейтенанту Василю Григоровичу Зайцеву присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 801).

Протягом усієї війни Зайцев служив в армії, очолював школу снайперів, командував мінометним взводом, потім був командиром роти. Воював на Донбасі, брав участь у битві за Дніпро, бився під Одесою та на Дністрі. Травень 1945 року капітан Зайцев зустрів у госпіталі в Києві.

У воєнні роки Зайцев написав два підручники для снайперів, а також винайшов застосовуваний досі прийом снайперського полювання «шістками» — коли одну й ту ж зону бою перекривають вогнем три пари снайперів (стрілець і спостерігач).

Після закінчення війни демобілізувався й оселився в Києві. Спочатку був комендантом Печерського району. Заочно вчився у Всесоюзному інституті текстильної та легкої промисловості, став інженером. Працював директором машинобудівного заводу, директором швейної фабрики «Україна», очолював технікум легкої промисловості.

Після Другої світової ред.

Після закінчення війни побував у Берліні. Там зустрівся з друзями, які пройшли бойовий шлях від Волги до Шпрее. В урочистій обстановці Зайцеву була вручена його снайперська гвинтівка з написом:

«Герою Радянського Союзу Зайцеву Василю, який поховав у Сталінграді більше 300 фашистів».

Нині ця гвинтівка зберігається в Волгоградському музеї оборони міста. Поруч з нею поміщена табличка:

«У період вуличних боїв у місті снайпер 284-ї стрілецької дивізії В. Г. Зайцев з цієї гвинтівки знищив понад 300 гітлерівців, навчив снайперському мистецтву 28 радянських бійців. Під час поранення Зайцева ця гвинтівка передавалася найкращим снайперам частини».

Автор мемуарів «За Волгой земли для нас не было». Москва, 1981, та інших.

Кенотаф на Лук'янівському військовому цвинтарі

Могила на Мамаєвому кургані

Помер 15 грудня 1991 року, похований у Києві на Лук'янівському військовому кладовищі, хоча його останнім бажанням було бути похованим у сталінградської землі, де він воював.

31 січня 2006 року прах Зайцева було перевезено до Волгограду й урочисто перепоховано на Мамаєвому кургані. Попри це пам'ятник на Лук'янівському військовому кладовищі збережений.

Нагороди, пам'ять ред.

Нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора, орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, медалями.

Рішенням Волгоградського міської Ради 7 травня 1980 року «за особливі заслуги, проявлені в обороні міста і розгромі німецько-фашистських військ у Сталінградській битві» удостоєний звання «Почесного громадянина міста-героя Волгограда».

Ім'я Зайцева носить теплохід, що курсує Дніпром.

Про Зайцева зняті два фільми:

«Ангели смерті», (1993, Росія — Франція), режисер Юрій Озеров, у головній ролі Федір Бондарчук;
«Ворог біля воріт», («Enemy at the Gates»; 2001, США — Німеччина — Велика Британія — Ірландія), режисер Жан-Жак Анно, в ролі Зайцева — Джуд Лоу.

Література ред.

Великая Отечественная война 1941—1945: Энцик. — М.: Сов.энциклопедия, 1985.
Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 1. М.: Воениз., 1987.
Самсонов А. М. Сталинградская Битва. М. Наука 1968.