Загірійський мазгаб

Загірітський мазгаб (араб. ظاهري‎‎) — послідовники правової школи Дауда ібн Алі аль-Ісфагані, якого прозвали аз-Загірі († 833 р.). Мазгаб був широко поширений у мусульманському світі, зокрема на заході — в Андалузії. Після XV ст. загірітський мазгаб поступово зник


Дауд ібн Алі був першим факіхом, що у правовій практиці спирався виключно на «зовнішнє» (захір, звідси і прізвисько), «буквальне» розуміння Корану і сунни, заперечуючи будь-яку можливість бачити в їх текстах прихований зміст (батин) і тлумачити їх алегорично чи раціонально. У питаннях методології права (усул аль-фікх) загірітські факіхи були активними противниками використання логічно-раціональних прийомів (ра’й, істихсан, Істислах та ін.). Пізніше, щоправда, вони допустили дуже обмежене застосування киясу (судження за аналогією) та іджма (спільної думки).

Загірітський мазгаб широко розповсюдився в мусульманському світі у Х — ХІІІ ст. В Іраку загіріти (їх називали там даудитами за іменем засновника мазгабу) організували навчання і активно проповідували своє вчення за межами Іраку.

Послідовники загірітського мазгабу були як на сході Халіфату (зокрема, в Хорасані), так і на заході: в Андалузії жив знаменитий богослов-загіріт Ібн Хазм аль-Андалузі (1064 р.), що суттєво розвинув положення цієї школи. Наприкінці ХІІ ст. при Альмохадах загірітський мазгаб був визнаний офіційною правовою школою. Одначе після XV ст. загіріти поступово зникли

ДжерелаРедагувати

Див. такожРедагувати