Завгородній Олександр Сергійович

Олекса́ндр (Олесь) Сергі́йович Завгоро́дній (* 25 січня 1940(19400125), Дніпродзержинськ- † 28 січня 2018, Йосипівка) — український поет, лексикограф, перекладач з естонської, фінської, литовської, шведської, французької, російської, польської, іспанської мов[1], дисидент[2], член НСПУ.

Завгородній Олександр Сергійович
Народився25 січня 1940(1940-01-25) (84 роки)
Дніпродзержинськ
Громадянство УРСРУкраїна Україна
Діяльністьлітератор, перекладач
Alma materДніпровський національний університет імені Олеся Гончара
Знання мовукраїнська
ЧленствоНаціональна спілка письменників України

Життєпис

ред.

Народився у сім'ї українського письменника Сергія Завгороднього і журналістки Євгенії Меркуріївни Петришиної-Завгородньої, мав старшого брата Геннадія. Жив у Любомирівці, а з 1949 року — у Дніпрі. У 1947 пішов до середньої школи № 10 у Криничках, після закінчення, у 1957 році, працював різноробом у розсаднику в обласному центрі, токарем на трубопрокатному заводі.

У 1960—1965 роках навчався на українському відділенні філологічного факультету Дніпропетровського університету. У 1963 році познайомився з Іваном Сокульським, який перевівся з Львівського університету, був членом літературної студії імені Володимира Булаєнко при університеті. Брав участь у дисидентських акціях: активно поширював «Щоденник» Василя Симоненка і статтю «З приводу процесу над Погружальським».[2]

1968 року, коли розпочалася кампанія проти роману «Собор» О. Гончара, Завгороднього викликали на допит. Його батько порадив йому негайно перебратися до Естонії. Молодий поет за допомогою Дмитра Павличка, який домовився з естонською Спілкою письменників про творчий обмін молодими літераторами між Україною та Естонією, виїхав до Таллінну. У Таллінні Олесь познайомився з естонським поліглотом Гаральдом Раяметсом, блискучим і найпліднішим перекладачем з української. Наприкінці 1950-х років він переклав «Кобзар» Тараса Шевченка, а згодом твори Івана Франка, Лесі Українки, Ліни Костенко, Григора Тютюнника, Миколи Вінграновського та інших.

Естонська спілка письменників тепло поставилася до українця. За її сприяння Олесь деякий час проживав у гуртожитку, а згодом отримав окрему кімнату, де перекладав як поезію, так і прозу (твори Ю. Лійва, Е. Рауда, П. Куусберга, А.-Х. Таммсааре, Я. Кросса, М. Траата, Л .Промет та ін.) У 1971 році Олександр Завгородній до століття з дня народження Лесі Українки упорядкував, написав післяслово до естонського видання «Досвітні вогні». Її «Лісову пісню» у блискучому перекладі Гаральда Раяметса захоплено вітали глядачі в театрах республіки.

Твори

ред.

Перші вірші почав публікувати у 1957—1958 роках у місцевій пресі. У рідному Дніпрі видавництва не приймали в друк рукописи Олеся, через його відмову писати «паровози» (хвалебні твори про перемогу світового пролетаріату та комунізму) для перших сторінок своїх збірок. У 1968 р. в київському видавництві «Молодь» вийшла невеличка збірка віршів «Радію людям». У 1981 році мала побачити світ збірка віршів «Вересневий глід», але розширена художня рада видавництва «Промінь» (згодом «Січ») визнала збірку недосконалою та ідейно шкідливою. Пораду докорінно переробити «наповнивши творами про наше славне сьогодення» Олександр проігнорував і надіслав «забракований» рукопис до Києва в Інститут літератури і незабаром отримав позитивну рецензію, яка не вплинула на видавничу раду.

У київських видавництвах побачили світ збірки Олександра Завгороднього «Радію людям» (1968), «Перевесло» (1986), «Із подиву і подиху» (1989).

В Україні вийшли його збірка «Естонські приказки та прислів'я», переклади творів

  • Юхана Саара,
  • А. Х. Таммсааре («Новий Нечистий із самого Пекла», 1978),
  • Я. Кросса(«Мартів хліб», 1978; «Імператорський божевілець», 1988)
  • М. Траата («Інгер», 1979),
  • Е. Рауда, Е. Ветемаа («Маленькі романи», 1984),
  • Е. Нійт («Пілле-Рійн», 1984),
  • С. Труу («Потаємний характер», 1987),
  • зб. «Естонські народні казки» (1975),
  • переспів для дітей нар. епосу «Калевіпоег» (1975; усі — Київ),
  • поезії Ю. Лійва («Поетова зимова самота», Дн., 2005);
  • з фін. — К. Вали («Лірика», К., 1990), А. Ківі («Семеро братів», Л., 2004), зб. «Фінські народні казки» (К., 2000)та ін.

Його переклад роману Пауля Куусберґа «Одна ніч», «Естонських народних казок» і «Калевіпоеґа» відзначений естонською літературною премією.[2]

Член НСПУ з 1979 року. Делегат письменницьких з'їздів.

Нагороди

ред.

Примітки

ред.
  1. а б Література рідного краю: Олександр Завгородній. Архів оригіналу за 19 травня 2017. Процитовано 13 травня 2016.
  2. а б в Персоналії українського національного руху. Архів оригіналу за 3 червня 2016. Процитовано 13 травня 2016.

Посилання

ред.