Забілоччя
| Ця стаття не містить посилань на джерела. (жовтень 2020) |
Забіло́ччя — село в Україні, у Житомирському районі Житомирської області. Населення становить 1213 осіб.
| село Забілоччя | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Житомирська область |
| Район | Житомирський район |
| Громада | Радомишльська міська громада |
| Код КАТОТТГ | UA18040450150062673 |
| Облікова картка | картка |
| Основні дані | |
| Населення | 1791 |
| Площа | 3,446 км² |
| Густота населення | 352,52 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 12262 |
| Телефонний код | +380 4132 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 50°23′59″ пн. ш. 29°22′25″ сх. д. / 50.39972° пн. ш. 29.37361° сх. д.Координати: 50°23′59″ пн. ш. 29°22′25″ сх. д. / 50.39972° пн. ш. 29.37361° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
168 м |
| Водойми | Білка |
| Найближча залізнична станція | Тетерів |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | вул. Центральна, 1 В, с. Забілоччя, Радомишльський р-н, Житомирська обл., 12262 |
| Сільський голова | Оснач Д.В. |
| Карта | |
  Забілоччя | |
 Забілоччя | |
| Мапа | |
| |
Історія села ред.
У складі Речі Посполитої ред.
Село згадується в документах Київського воєводства 1571 року, як власність Києво-Печерського монастиря.
Згідно переліку Тарифу подимного податку Київського воєводства за 1631 рік з села Забілоч (польськ. Zabiłocz, Zabiełocze) сплачувалось за два дима (двори) по три злотих.
На початку січня 1635 року в маєтку Забілоч Адама Творковського (польськ. Adam Tworkowski) селяни сусіднього селища Ставки викрали сорок возів сіна.[1]
За Люстрацією Київського воєводства 1683 року, що проводилась після Національно-визвольної війни, село Забілоч зазначається у складі земель Київської митрополії, з якого сплачувався податок лише за 1 дим. У 1724 році оподаткуванню підлягали вже 15 дворів. У 1783 році в селі значилось 86 дворів, у яких проживало 546 чоловік.
У складі Російської імперії ред.
За V Ревізією 1795 року податного населення Російської імперії село Забілоччя належало до володінь митрополита Київського Тадеуша Костянтиновича Болбас-Ростоцького (польськ. Tadeusz Teodozy Bołbas-Rostocki).
З 1797 року Забілоччя входить до складу Радомисльського повіту Київської губернії.
Після того, як монастирські землі стали казенними, російський імператор Павло I за протекцією генерала Зубова дарує Забілоччя та Негребівку Адаму Тадейовичу Немиричу (польськ. Adam Niemirycz (Niemierzyc) h. Klamry), який розділить маєток разом зі своїми молодшими братами — Олександром, Костянтином та Феліксом. Адам Немирич займався торгівлею, їздив до Криму за сіллю. Серед простих людей мав велику шану. Брати Адам та Олександр не мали дітей, то ж маєток відійшов спадкоємцям Костянтина та Фелікса.
Згідно посімейних списків дворян першого розряду 1834 року, в Забілоччі проживав Костянтин Немирич разом із дружиною Антоніною та синами: Мечиславом, Владиславом, Максиміліаном.
З часом маєток Немиричів був роздроблений. В середині XIX століття село Забілоччя належало наступним землевласникам: вдові статського радника Олександра Християновича фон Сикстеля Наталії (5521 дес.), частка Йосипа Душевського відійшла до відставного поручика Владислава Станіславовича Жолендзь (Жолудя) та дружини Мальвіни Гнатівни з Стахурських (2313 дес.), часткою Максиміліана Костянтиновича Немирича володів дворянин Шимон Варфоломійович Курманович з с. Осовець (2043 дес.), дворянину Федору Федоровичу Ходаківському з м. Радомишля (159 дес.), спадкоємцям дворянина Ігнатія Даниловича Сокальського (34 дес.), вдові Петра-Яна Петровича Воронича Теклі Йосипівні з с. Торчина (30 дес.). Церковних земель — 49 десятин.
При дерев'яній церкві Архистратига Михаїла, зведеній 1752 року, в 1852 році збудована дзвіниця.
У 1875 році в Забілоччі з’являється фабрика шведських сірників Франца Мартиновича Левандовського «Південна Зоря», на якій працювало 80 робітників. Але вона проіснувала не довго. У 1890 році пані Августина Левандовська звернулась до Київського губернського правління з проханням перенести фабрику з Забілоччя на орендовані в Миколи Павши землі в Київському повіті, що навпроти поштової станції Фасова.[2]
Під кінець століття селом володіли: Владислав Жолендзь, швейцарський підданий Гавриїл Мельхіорович Єні, П. Чуйкевич з Таврійської губернії, товариство сірникової фабрики в 1876 році викупило невелику частку пана Єні, родина Курмановичів — Семен з сестрами Адель Холодкевич та Марією Іваницькою, Текля Воронич, Андрій Мілєвський, що був одружений із Антоніною Сокальською[3], спадкоємці Сокальського, спадкоємці Янішевського, Федір Ходаківський, Федір Завойський.
В селі постійно проживала вдова Мальвіна Гнатівна Жолендзь (польськ. Malwina Żołądź z Stachurskich) разом із старшою донькою Мальвіною, яка мала психічну ваду та залишилась при матері. Згідно з переписом 1897 року в садибі разом з дворянками значилось четверо слуг.
Станом на 1913 рік найбільшими землевласниками Забілоччі значились: Жолендзь Альдона-Альфонса, Жолендзь Мальвіна, Василь Феофанович Свідерський, Микола Іванович Подановський.
У складі УРСР ред.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
А в 1923 році було створено сільськогосподарську комуну «Червона Зоря» на території колишньої панської садиби.
Репресії ред.
Репресії не оминули Забілоччя. Так, у списках репресованих і реабілітованих зустрічаються 34 місцевих жителя та уродженців села.
Німецько-радянська війна ред.
Під час Німецько-радянської війни 332 жителі села билися на фронтах.
149 осіб нагороджено орденами і медалями, 183 особи загинуло.
В центрі села є братська могила, в якій поховано 541-го воїна, що загинули наприкінці грудня 1943 під час Житомирсько-Бердичівської наступальної операції. В другій братській могилі, що на північній околиці села поховано 1171 невідомих воїнів.
В 1963 році встановлено пам'ятник.
Забілоччя остаточно було звільнено від німецько-фашистських військ 24 грудня 1943 року в перші години початку Житомирсько-Бердичівської наступальної операції.
Населення ред.
Мова ред.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 97,76% |
| румунська | 1,2% |
| російська | 0,9% |
Сучасність ред.
Село Забілоччя входить до складу Радомишльської міської об’єднаної територіальної громади, утвореної в жовтні 2017 року.
Неподалік від села розташовані Мармурове озеро [Архівовано 10 квітня 2021 у Wayback Machine.] та лісовий заказник «Березовий гай».
В селі є футбольний стадіон та існує футбольний клуб «Фортуна»[4]. Попередні назви: «Зоря» (з 60-тих роки XX ст.), «Навігатор» (90-ті роки XX ст.) «Грас-Авеню» (на початку XXI ст.)
Відомі люди ред.
- Василевський Віктор Гнатович (1921—2001) — топограф, лауреат Сталінської премії.
- Краснощок Віталій Антонович — український радянський диригент.
- Краснощок Леонтій Антонович (1926—1996) — український радянський віолончеліст.
- Левицький Леонід Миколайович (1917—1943) — український поет.
- Мордалевич Юліан Арсентійович (1896—?) — голова Радомисльського українського повстанського комітету, начальник 2-ї повстанської групи військ УНР.
Джерела ред.
• Архив Юго-западной России, издаваемый временной комиссией для разбора древних актов/ Ч. 7 : Т. 1 : Акты о заселении Юго-Западной России. - Киев : Тип. Г. Т. Корчак-Новицкого, 1886. - 85, 647, XII с.
• Селянський рух на Україні 1569-1647 рр: збірник документів і матеріалів. - К.: Наукова думка, 1993.-536 с.
• Тарифи подимного податку, сеймикові лауди і люстрації Київського воєводства першої половини XVIII століття. /Вид. друге, доп. Укл. Конрад Жеменецький. — Біла Церква, 2015. С. 285
• Eustachy Iwanowski. Listki z Ukrainy. – T. 3. – Kraków: Nakładem autora, 1902. – 256 s.
• Epsztein T., Własność ziemska na Ukrainie w 1860 r. w „Statystyce” Andrzeja Grabianki, Warszawa 2013.
• Epsztein T., Polska własność ziemska na Ukrainie (gubernia kijowska, podolska i wołyńska) w 1890 roku, Warszawa 2008.
• Похилевич, Лаврентий Иванович. Сказания о населенных местностях Киевской губернии или Статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах Губернии находящихся / Собр. Л. Похилевич. - Киев : тип. Киево-Печер. лавры, 1864. - [2], VI, 763 с.
• ДАКО, ф.384, оп. 9, с.189. Листи перепису населення, Радомисльський повіт Кичкирівська волость с. Забілоччя, 7-а переписна дільниця, 14-а рахункова дільниця.
• ДАКО, ф.280, оп. 2, спр. 645 Посімейні списки дворян 1-го розряду Радомисльського повіту
• Весь Юго-Западный край: справочная и адресная книга по Киевской, Подольской и Волынской губерниях. — Киев: Тип. Л. М. Фиша и П. Е. Вольфсона, 1913.
• Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини 1795—2006 Довідник. — Житомир: Волинь, 2007—620 с. -- ISBN 966—690 –090 — 4
Посилання ред.
- Погода в селі Забілоччя [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Радомишльська міська об’єднана територіальна громада [Архівовано 4 грудня 2020 у Wayback Machine.]
- Національний банк даних жертв політичних репресій радянської доби в Україні [Архівовано 25 березня 2021 у Wayback Machine.]
- ↑ Селянський рух на Україні 1569-1647 рр: збірник документів і матеріалів (укр.) . Київ: Наукова думка. 1993.
- ↑ Грудень 14; 2018 (14 грудня 2018). ЯК У КАЛИНІВЦІ ФАБРИКУ БУДУВАЛИ. Макарівські вісті (укр.). Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 5 грудня 2020.
- ↑ Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom XIV - wynik wyszukiwania - DIR. dir.icm.edu.pl. Процитовано 5 грудня 2020.
- ↑ Фортуна с.Забілоччя - Федерація Футболу Радомишльського Району (укр.). 28 квітня 2019. Архів оригіналу за 10 квітня 2021. Процитовано 10 квітня 2021.