Відкрити головне меню

Історія фемінізму (переважно західного) починається з суфражизму і традиційно поділяється на три (іноді чотири) "хвилі" - періоди з характерними темами та завданнями у виборюванні гендерної рівності, кожен з яких нашаровувався на здобутки попереднього, поєднуючись із ними.

  • "Перша хвиля" стосується суфражистського руху XIX і початку XX століття, в якому ключовими питаннями були права власності для одружених жінок і право голосувати та обиратися.
  • Під "другою хвилею" розуміють ідеї та дії, пов'язані з жіночим визвольним рухом, який почав розвиватись з 1960-х років і витупав за повну юридичну та соціальну рівність жінок і чоловіків. Бере початок від публікації "Другої статі" Симони де Бовуар у 1949 році.
  • "Третя хвиля" є продовженням другої та реакцією на її невдачі. Появу відносять до 1990-х років і пов'язують з сексуальними війнами між феміністками. Ця дискусія і поділ фемінізму на антипорнографічний та сексуально-позитивний вважається закінченням "другої хвилі" та початком "третьої".
  • Постфемінізм, або четверта хвиля, є рефлексією феміністської методології.

Кампанія за права жінок, включаючи соціальну, політичну й економічну рівність з чоловіками у правах людини, виник у Європі в 17-19 століттях, коли жінки домагалися права власності, прав одержувати вищу освіту і голосувати та обиратися (див. суфражистки). Право голосу практично повсюдно було здобуто жінками до ХХ століття, тому акценти змістилися в бік рівних економічних і соціальних можливостей, включаючи права при прийомі на роботу. У промислових країнах формальна рівність отримана, хоча реальна нерівність, особливо в області зайнятості й оплаті праці, зберігається.

Хоча феміністичні рухи були і є зосереджені переважно на правах жінок, деякі феміністки виступають за включення чоловіків до свого руху, оскільки патріархатна організація суспільства і гендерні стереотипи та традиційні гендерні ролі, на їх думку, наносять шкоду також і чоловікам.

Зміст

ПеріодизаціяРедагувати

Історія західного жіночого руху поділяється включає протофемінізм, три "хвилі" та четверту або пост-фемінізм. Одним із перших текстів, що містять твердження про рівність чоловіків і жінок в контексті релігії, є Тхеригатха (частина палійського канону в буддизмі). Феміністичні ідеї висловлючали чи не всі відомі жінки протягом людської історії (як титуловані, так і відомі своєю роботою мисткині, науковиці, соціальні реформаторки, активістки). Проте масовості і згуртованості як рух зусилля жінок проти патріархатного утиску набули після XVII ст.

Протофемінізм (кінець XVII ст.)Редагувати

Початок європейського фемінізму датується кінцем XVII - початком XIX ст., коли думка про те, що жінка займає пригноблене положення в суспільстві, в центрі якого є чоловік (патріархат), отримала широке розповсюдження. Феміністський рух бере початок з реформаторського руху західного суспільства XIX ст. Серед активісток того часу — Софія де Кондорсе.

Вперше вимоги рівноправ'я висунуті жінками під час Війни за незалежність в США (1775-1783). Першою американською феміністкою вважають Ебігейль Адамс (1744-1818), авторку знаменитої фрази: "Ми не будемо підкорюватись законам, в прийнятті яких ми не брали участі, і владі, яка не представляє наші інтереси" (1776).

У Франції до початку Великої революції 1789 почав виходити перший журнал, присвячений боротьбі жінок за рівність, виникли жіночі революційні клуби, членкині яких брали участь у політичній боротьбі. Але французька Конституція 1791 року відмовила жінкам у виборчому праві. В тому ж році Національним зборам була представлена "Декларація прав жінки і громадянки" (підготована Олімпією де Гуж по зразку "Декларації прав людини і громадянина" 1789), в якій містилась вимога повного соціального і політичного рівноправ'я жінок.

Перша жіноча політична організація "Угруповання жінок - революційних республіканок" створена тоді ж, але в 1793 році її діяльність заборонена Конвентом, а Олімпію де Гуж засуджено до страти. Їй належать слова: "Якщо жінка гідна зійти на ешафот, то вона гідна ввійти в парламент". В 1795 жінкам Франції заборонили з'являтись в громадських місцях і на політичних зібраннях. В 1804 прийнятий громадянський кодекс Наполеона, згідно з яким жінка не могла без згоди чоловіка виступати в суді та розпоряджатись своєю власністю, за виключенням заповіту. Це позбавляло жінку всіх прав власності, крім права на формальне володіння і передачу у спадок. Кодекс підпорядковував жінку чоловіку майже у всіх відношеннях.

У Британії вимогу рівноправ'я висунула Мері Волстонкрафт (1759-1797) в книзі "На захист прав жінок" (1792), одному з перших гучних феміністських творів.

"Перша хвиля" фемінізмуРедагувати

Початком організованого руху вважається 1848, коли у м. Сенека-Фоллз (штат Нью-Йорк) жінки провели з'їзд на захист своїх прав під гаслом "Всі жінки та чоловіки створені рівними", де прийняли "Декларацію переконань" авторства Елізабет Кеді Стентон та Лукреції Мотт з вимогами рівноправ'я у правах власності, шлюбу, вільного вибору професії, отримання повноцінної освіти тощо.

В 1869 році Джон Стюарт Мілль опублікував працю "Підпорядкування жінок", в якій відзначив, що "підтримка законом підпорядкування одної статі іншій шкідлива... і є одною з перешкод на шляху до загальнолюдського удосконалення".

Питання про право власності для жінок займало велике місце в західному фемінізмі, оскільки принцип покровительства англійського загального права і законодавство Франції позбавляли одружену жінку правоздатності, в тому числі всіх прав власності. В 1860, після звертання Елізабет Стентон, Законодавчі збори Нью-Йорка прийняли в якості закону "Акт про власність одружених жінок", що гарантував жінці право залишати за собою зароблене нею, рівне з чоловіком право на спільну опіку над дітьми і право власності вдови, відповідне до прав чоловіка у випадку смерті жінки.

Важливою фігурою фемінізму другої половини XIX ст. є Еммелін Панкгерст, одна з засновниць суфражизму, ціллю якої було викорінення сексизму, закріпленого на всіх рівнях британського суспільства. в 1903 році Панкгерст сформувала "Організацію з захисту суспільних і політичних прав жінок" (Women's Social and Political Union), яка впродовж року об'єднала 5 тис. членкинь.

Після того як учасниць організації почали арештовувати, багато з них зважились на протест голодуванням. Це привернуло увагу до жорстокості законодавчої системи того часу і до ідей фемінізму. В 1984 англійський парламент прийняв ряд законів, спрямованих на покращення становища жінок, і надав їм право голосу на місцевих виборах.

В США в 1869 році створено дві організації, в 1890 об'єднані в "Національну американську асоціацію за жіноче виборче право". Завдяки її активності в ряді американських штатів жінок допустили до голосування.

На початку 1920-х в Вашингтоні діяв "Антифлірт-клуб", метою якого був захист жінок від сексуальних домагань з боку чоловіків.

"Друга хвиля"Редагувати

"Третя хвиля"Редагувати

Характерними рисами фемінізму третьої хвилі є включення компонентів квір-теорії, антирасизму та інтернаціоналізму і дестигматизація жіночої сексуальності. Крім того, ставлення до порнографії як до одного з способів експлуатації жінок, характерне для "другої хвилі", замінюється на роздрібнені, в тому числі протилежні точки зору. Персоналії: Еліс Вокер, Лілі Тейлор, Наомі Вульф ("Міф про красу").

Див. такожРедагувати

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати